Недавно вже 66‑й раз відгудів знаменитий Каннський кінофестиваль. І вшосте там працював український павільйон, який репрезентував 19 українських фільмів.

Роман Луцький разом з режисером Вікторією Трофіменко на знімальному майданчику фільму «Брати»

Справжні овації після перегляду дісталися стрічкам «Поводир» Олеся Саніна, «Зелена кофта» Володимира Тихого та «Брати» Вікторії Трофіменко. Одну з головних ролей у «Братах» зіграв актор нашого облмуздрамтеатру Роман Луцький.

 

 

Кава, кастинг і кіно

Напевно, чимало людей впізнають його завдяки ролі у найкасовіших виставах облмуздрамтеатру — «Таксист» і «Таксист-2». Тут Роман грає Стенлі — друга головного героя Джона Сміта. Позитивний, кумедний, винахідливий Стенлі у домашньому халаті і тапочках у вигляді боксерських рукавиць — згадали? А Михайла з «Солодкої Дарусі» та Романа Віталійовича у «Натусі»? Його гра запам’ятовується в будь-якій ролі.

З 2012 року Роман Луцький ще й актор кіно. А починалося все так само кумедно, поспішно, як у «Таксисті». Актор сміється, що у кіно потрапив у перерві на каву.

«Півтора роки тому, восени, ми репетирували виставу, — розповідає Роман. — Тут перерва. Бігаємо, п’ємо каву і краєм вуха чуємо про якийсь кастинг у нашому театрі. «Ну, знов понаїхали якісь креативники!» У акторів театру трохи скептичне ставлення до кастингів. Ти пішов, показався, а вони: «Добре, ми вам подзвонимо». Ага, подзвонять! Але ми з колегою таки забігли, втиснулись у чергу, сіли на крісло. Нас відзняли — профіль, анфас. Потім ми щось швиденько про себе розказали та й побігли на репетицію».

Дуже позитивний Стенлі з вистави «Таксист» і «Таксист-2» зачарував усіх глядачів

Але за два дні Луцькому таки зателефонували й запросили на проби до Києва. А потім він отримав одну з головних ролей у фільмі «Брати». Каже — то було щастя!

Та на цьому кіношне щастя Луцького не закінчилось. Майже одночасно він пройшов проби до художнього фільму Олени Фетісової та Сержа Аведікяна «Параджанов».

З гуцулів у титани

«Брати» — це фільм про гуцулів. І герої тут говорять автентичною гуцульською говіркою. Хоч знятий він за мотивами книжки шведського письменника Торгні Ліндгрена «Джмелиний мед». Але режисер Вікторія Трофіменко перенесла сюжет у Карпати.

«Це фільм про двох братів, які посварились на півжиття, — каже Роман. — Вони доживають свого віку, але тримаються за останні ниточки лиш для того, аби пережити один одного. Вони не можуть піти з цього світу першими — ні один, ні другий».

Роман грає молодшого брата Станіслава — з солодким розбещеним дитинством і надлишком материнської любові.

Зйомки відбувалися на Закарпатті, у селі Синевирська Поляна.

«Знімальний день у нас починався о 6.00, а взимку бувало о 4.00 треба було підніматися на грим, — розповідає актор. — А потім ще 600 сходинок на гору, де все й відбувалося. Така зарядка була, що вилізеш на гору й груди розривало. Зате потім цілий день «бодрячком».

Найскладніше Луцькому було зіграти сцену бійки з братом, де вони мали гамселитися велосипедним кермом. «Тут було найбільше дублів, бо оператор знімав «з плеча», і треба було робити так, аби він усе зловив, — каже Роман. — Усе було безпечно. З нами працював каскадер, навчав, як і куди бити, як правильно падати. Мені зробили велосипедне кермо з гумової трубки та причепили туди дзвіночок, аби правдоподібніше».

А в стрічці «Параджанов» Роман зіграв Юрія Іллєнка. Каже, трохи сумнівався, адже геть на нього не схожий. «Але креативний продюсер стрічки Роман Балаян відповів, що це не документальний фільм, а художній, — говорить Луцький. — Тоді мені полегшало. Мій персонаж у фільмі з’являється епізодично, але це така — зустріч двох титанів: Парад­жанова та Іллєнка. Я по-новому відкрив для себе цих людей. Передивився всі фільми, перечитав біографії. З Параджанова, звісно, найбільше чіпає фільм «Тіні забутих предків», а в Іллєнка — «Криниця для спраглих» та «Білий птах з чорною ознакою».

У фільмі «Параджанов» актор зіграв Юрія Іллєнка

Прем’єри обох фільмів — і «Братів», і «Параджанова» — заплановані на осінь цього року.

Підніміть козу!

На те, як він встигає поєднувати театр і кіно, Роман Луцький відповідає, що завдяки підтримці колег. «Дуже виручив наш директор Ростислав Держипільський, — говорить актор. — Він поставився до цього з розумінням. У двох виставах, де я мав грати, замість мене ввели іншу людину. Щодо конкуренції між акторами, то можу з впевненістю сказати, що в нас вона «здорова».

Робота в театрі та кіно дуже відрізняється. Так, на сцені актор намагається говорити, щоб було чути до останнього ряду. Не можна з’їдати закінчення, треба говорити чітко. А от у кадрі основне — виглядати природніше.

«У театрі ми всі одна сім’я, — каже Роман. — У кіно також зближуємося, але трохи не так. Не через людей, а через інший рівень роботи. Там кожен чітко знає своє. Наприклад, знімали кадр, де я стою, а поруч пасеться коза. Потім камера перемістилася вбік, а та коза поїла, втомилась і прилягла. Чую по рації кричать: «Постановник, підніміть козу!». Дивлюся, біжить якийсь чоловік. А я ту козу легенько ногою, мовляв, вставай. Тут уже на мене починають кричати: «Навіщо ви її піднімаєте? Це що — ваша робота?!». У кіно кожен робить свою роботу і несе відповідальність за її якість».

І ще одна суттєва відмінність — матеріальна. За словами Романа Луцького, за один день зйомок у «Братах» він отримував половину театральної зарплати, а в «Параджанові» — взагалі цілу.

Зараз Роман сміється, що вже трохи «засвітився». І не тільки він. У «Параджанові» в епізоді знявся ще один актор облмуздрамтеатру — Микола Кейван. У короткомет­ражці «З акордеоном в Париж» головні ролі зіграли Надія Левченко та Володимир Пантелюк. Незабаром обіцяють випустити фільм «Хроніки», де знялися Мирослава Гусак, Володимир Пантелик і Станіслав Білий.

Чекаємо прем’єр!