Викладають в ній актриса театру і кіно Ольга Комановська та її колега по роботі в Івано-Франківському драмтеатрі Таїсія Люта, пишуть Версії з посиланням на Правда.іф.

«Діти надихають! Я б сама не додумалася відкрити школу, оскільки зайнята постійними репетиціями та виставами. Але все частіше друзі почали запитувати, чи не хотіла б я відкрити дитячу студію. Навіть сестра зустріла якось і каже: «Олю, ну досить бути такою жадібною, може варто поділитися акторським досвідом», – розповідає Ольга Комановська.
Тоді актриса, спільно з подругою, режисером, сценаристом Таїсією Лютою та з педагогом по вокалу Мариною Гуцуляк, провели кастинг.

«У Івано-Франківську багато талановитих дітей. Їхні веселий настрій, віра, безпосередність, зацікавлені очі, прагнення якомога швидше вийти на сцену і ділитися всім на світі – це надихає. З ними хочеться творити!
Наші учні такі різні, тому дуже важливо відкрити та зберегти особистість в кожному з них. Для цього приділяємо максимум уваги кожному. Працюємо над поведінкою мовою, пластикою. Розвиваємо уяву, фантазію, вміння думати на сцені, тримати образ», – ділиться Ольга Комановська враженнями після перших занять.

А сценарист Таїсія Люта каже: «Ми даємо дітям знання по теорії театру, готуємо певний інформаційний плацдарм, звісно цю складну для малечі інформацію, ну, скажімо про методику Станіславського, наприклад, ми подаємо спрощено, як гру. Наприклад після етюдів всі сідаємо і кожен, як Станіславський, каже: «вірю чи не вірю» щойно побаченому і обґрунтовує, чому саме так. Адаптовуємо для дітей театральну вузівську програму. Кожне заняття розпочинається зі сценічної мови та вокалу; робимо імпровізації під музику, складаємо історії, а також даємо режисерські завдання і діти чудово з ними справляються. Уже після першого місяця занять нашому колективу запропонували долучитися до благодійного вечора, який проходив у «Просвіті» і для дітей це стало великим досвідом. Вправи та тренажі – це добре, але саме сцена виявляє актора, відразу показує у кого які достоїнства, а також і вади, над якими треба працювати. Ми були дуже задоволені, побачивши, що навіть за такий невеликий строк роботи, діти значно виросли і отримані ними оплески були цілком заслуженими»