Петро Шкутяк: «Нас трьох поранило однією міною»

20 липня колона, в якій був Петро Шкутяк, намагалася прорватися до луганського аеропорту, де в оточенні перебували українські військові. Їм мали привезти забезпечення та забрати звідти поранених і вбитих. Усе відбулося вдень, у селищі Георгіївка, за 11 км на південь від Луганська.

Про обставини поранення розповідає без особливих емоцій, сухо перелічуючи послідовність подій: «Ми, піхота, йшли біля танків. Закріпились, пробились, закріпились. Зупинилися. Дали можливість колоні пройти. В цей момент нас обстріляли з міномета і біля нас розірвалася міна». Поранило трьох людей, серед них і Петра Шкутяка. Від того вибуху ніхто не загинув.

Першу допомогу прямо на місці надали бойові товариші, серед яких друг з Тернополя. Вкололи знеболювальне, перемотали бинтами і повантажили на БМП.

«Командир БМП, фактично ризикуючи життям, стояв зверху на броні, щоб допомогти нам, і вивіз нас з поля бою», — згадує він. Каже, що в той момент страху не було: «Я вже був відключений. Просто рани боліли».

Коли поранених відвезли з лінії вогню, їхні рани обробив батальйонний лікар Андрій. Він же зробив з палиць шини для поламаних кінцівок. Після того солдатів відвезли в лікарню міста Щастя на Луганщині, а звідти – вертольотами до Харкова. Там Петрові Шкутяку прооперували голову і ногу, а через добу відправили літаком у госпіталь до Львова.

Розповідає, що ані в Харкові, ні у Львові його родичам не доводилося шукати ніяких ліків чи медичних засобів: «На всіх етапах ніхто з лікарів ніяких питань не ставив. Як на мене, ставлення всіх військових лікарів було добрим. Робили те, що могли, і робили добре».Допомагали і волонтери, які щодня відвідують у лікарнях поранених.

Зараз Петро Шкутяк очікує на третю операцію.

«Є люди, які можуть воювати і воюють, і є, які не можуть, — пояснює свою позицію пан Шкутяк. — І вони є і на Сході, і на Заході. У нас в „Айдарі“ були люди з цілої України, в тому числі з Луганської і Донецької областей. Наприклад, нас трьох поранило однією міною. Я з Івано-Франківська. Дядя Саша зі Щастя Луганської області і Льоша з Керчі, з Криму. Це щоб зрозуміти».