Науковці з усієї України та гості із-за кордону в івано-франківській Ратуші представляють своє бачення шляхів розвитку соціальної політики українського націоналізму на сучасному етапі встановлення української держави, пишуть Версії з посиланням на Бліц-Інфо.

Завітав на захід і лідер Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олег Тягнибок. У виступі перед учасниками конференції політик висловив думку, що перебільшення ваги соціального питання при знеціненні національного чинника призведе до катастрофи.

“Однак так само до катастрофи призводить відмова від розв’язання соціальних проблем і відкладання їх на післязавтра. Це висновок із подій Української революції столітньої давнини, але, на жаль, він нічому не навчив сьогоднішню еліту. В царині соціальної політики чинна влада поводить себе як законний спадкоємець і продовжувач справи Януковича”, –  впевнений Тягнибок.

Голова ВО “Свобода” нагадав, що століття тому Центральна рада намагалася звести проблему національного визволення до соціалістичних перетворень або до ліберальних реформ.

“Підсумковий результат тих подій був сумним. Проте ані нинішні можновладці, ані їхні медійні критики з числа самопроголошених “єврооптимістів” не беруть цього до уваги. Головне питання ‒ про роль, місце і статус українців в Україні ‒ вони намагаються всіляко затінити й заговорити безкінечними потоками як не ультраліберальної балаканини, то балаканини псевдоантикорупційної чи трансгендерної. Але все це словоблудство має лише одну мету ‒ відволікти увагу нації від останнього етапу прихватизації олігархами стратегічних підприємств і землі. Під “європейські” пісеньки своїм оптимістичним торохкотінням вони намагаються відволікти увагу від запланованого погіршення соціальних стандартів до африканського рівня, від проекту рабського Трудового кодексу, списаного з задвірків третього світу”, ‒ підкреслює свободівець.

Тож, впевнений Олег Тягнибок, єдину альтернативу сьогодні здатні запропонувати лише націоналісти. Від підкрелив, що із часів Міхновського і до наших днів український націоналізм постійно вдосконалював програмові засади в царині соціальної політики.

“Але в усі часи йому були притаманні кілька головних, незмінних ідей. Серед них ‒ заперечення як ліберально-дикоринкової, так і комуністично-тоталітарної моделі, при симпатії до моделі багатоукладної, ствердження великої ролі держави в соціально-економічній царині. Це передбачало державну власність на стратегічні підприємства і галузі, стримане ставлення до торгівлі землею, соціальний захист працівників, стимулювання кооперативного руху, розвиток села, безкоштовна освіта. Сьогодні, у ХХІ столітті, світ геть інакший, ніж сто років тому. Нові загрози, проблеми, виклики, нові можливості та перспективи. Але правильно відповідати на виклики сьогодення можливо лише спираючись на надійний ідейний і ціннісний фундамент здобутків попередніх поколінь, тим самим продовжуючи їхню справу”, ‒ зауважив політик.