Хтось вчергове переказує гроші, хтось – намагається не перейматись. Хвороба маленьких пацієнтів, на жаль, стає буденністю. Лілія Шляпська спробувала знайти інший підхід до сердець людей. Вона взялася пошити за дитячими малюнками іграшки – «Звірі мрії», а виручені за них кошти передати дітям на лікування. Про це пишуть Версії з посиланням на Репортер.

Окрім грошей, потрібна увага

У відділенні онкогематології обласної дитячої лікарні завжди відчинені двері. Вхід окремий, з вулиці. Але потрапити туди не просто. Відвідування – після 17:00. На вході суворі медсестри одразу питають: «Ви куди? Хто вам дозволив? Чекайте тут».

Лікар відділення Людмила Мельничук показує, де можна переодягнутися, помити руки, далі проводить у велику кімнату перед їдальнею. Тут передбачений простір для вільного часу. На столі купка журналів і книг, у кутку – іграшки, на стінах – дитячі малюнки.

Лікар Людмила просить зібрати дітей – тих, які не підключені до крапельниць. «Спасибі, що прийшли і допомагаєте. Цим діткам дуже потрібне спілкування», – звертається вона до волонтерів і залишає нас чекати.

Серед друзів і знайомих Ліля Шляпська зібрала з десяток волонтерів, які погодилися підтримати її ініціативу. Вони допомогли придбати кілька наборів олівців, фломастерів і папір для малювання. В один із днів домовилися про візит до дітей.

Лікарі відділення онкогематології радо пішли назустріч, адже діткам, окрім дороговартісного лікування, дуже потрібна емоційна підтримка. Курс лікування лейкемії в середньому триває дев’ять місяців і буває, дитина так і не їде додому.

Понеділок, середа і п’ятниця – найскладніші дні для пацієнтів відділення. Тож медперсонал просить у ці дні не приходити. Заві­дувач Алла Іваненко пояснює – в ці дні дітям змінюють підключичні катетери. Це довга й делікатна процедура. Також в ці дні здають всі основні аналізи – УЗД, кардіограму, дітей консультують спеціалісти. А ще щодня – кров із пальця.

Максимум може прийти п’ять волонтерів, всі мають бути абсолютно здорові, бо ж діти під час лікування в онкогематології чутливі до інфекцій. Ще одна умова – мати бахіли і змінний одяг – замість медичних халатів, щоб зайве не засмучувати малих пацієнтів.

За кілька хвилин сходяться п’ять хлопчиків, охоче вмощуються за столом. Двоє з них – в масках. Ймовірно, пройшли курс хіміотерапії.

Алла Іваненко розповідає, що період між хіміотерапіями не менш важливий. Адже організм дитини потрібно підготувати до іншого курсу. А на лікування діти реагують по-різному.

«Хімія діє не лише на клітини пухлини, а й на весь організм. Тому після неї у дитини можуть падати лейкоцити, еритроцити і вона потребує терапії супроводу, – каже Іваненко. – Якщо у дитини аплазія кісткового мозку, то кістковий мозок на нульових показниках, і щоб їх підняти, терапію капають добами. Поки лейкоцити не будуть більше одиниці, до дитини чіпляється все. Їй дають два антибіотики, протимікробну, протигрибкову терапію. Промивка може тривати тижнями, вона не дає дітям впасти в інфекційно-токсичний шок».

Черепахи і мегалодон

«У фантазії кожної дитини живе химерний звір, який допомагає здійснювати мрії. Варто лиш напружити уяву і намалювати цього звіра, – розповідає дітям Ліля. – Давайте заплющимо очі і уявимо його – звіра мрії… Коли намалюємо, він здійснить наше бажання».

За ескізами дитячих малюнків Ліля пошиє іграшки. Шити вона любить і вміє, але якщо будуть охочі – радо прийме допомогу. Поки лише збирає ескізи та з наступного тижня обіцяє почати пошиття. Розраховує десь на 50 звірят. А у серпні проведе аукціон. Виручені гроші передадуть дітям на лікування.

Діти розбирають фломастери і беруться малювати – це одразу розряджає обстановку. Старший у групі – Іван – ретельно і старанно виводить кожну лінію, прискіпливо обирає фломастери. За годину виходить неземна кольорова волохата істота. Завершивши роботу, залишається сидіти за компанію. Каже, втомився. Але йти ще не хоче – цікаво, що намалюють інші.

Кілька хлопців одразу починають малювати черепах. У всіх черепахи з великими горбами, в яких вміщують цілі хатинки з кількома поверхами та вікнами.

Чорнявий Міша теж починає з черепахи, а потім малює ще й блакитного коня. Розповідає, що днями мама навчила його вишивати бісером, тож він вишиває ангелика. А мама – Діву Марію.

Поряд з ним – Сергій. У нього живий погляд і купа ідей для малюнків. Малює фантастичних героїв із фільмів і серіалів – одного за одним, а ще мегалодона – акулу з доісторичних часів. Каже, про все дізнається з відео в інтернеті.

Ще один, найменший – теж Іван – уже сидить з мамою і бабусею. У хлопчика білі кучері, голубі очі й довжелезні вії. Іван вмить завойовує увагу волонтерів. Спочатку малює старанно, а потім вже обмежується «змією» – проводить риску через білий аркуш і вимагає чистого листка. За кілька хвилин у нього готові з десяток малюнків, а руки – всі у фломастерах.

Згодом приєднуються Аня з мамою та Андрій. У Ані – втомлені очі, на обличчі маска, голос дуже тихий. Вагається, що малювати. Волонтер Іван на її замовлення шукає потрібні кольори, допомагає наводити контури. Розмальовувати береться мама, коли Аня каже, що вже втомилася. В результаті вийшла оригінальна сова.

Андрій одразу береться малювати морського коника. У нього все чітко, серйозно. Старший Іван зацікавлено спостерігає та підтримує друга.

Так невимушено спливають дві години. Діти допомагають збирати олівці і фломастери, і кажуть, що наступного разу прийдуть ще.

Допомога потрібна завжди

Алла Іваненко пояснює, що на такі заняття приходять лише ті діти, які стабільні – вийшли зі стану аплазії, їхні показники у межах норми, тож немає загрози, що вони підчеплять якусь інфекцію. Або ж підготовлені, які чекають на хімію, чи ті, що не мають онкології. І кожного разу це – інші діти.

«Відділ онкогематології розрахований на 25 дітей, – говорить Іваненко. – П’ять онкологічних – з раком різних органів, а 20 – діти з раком систем крові: лейкемії, лімфоми, хворі на гемолітичні анемії – вроджені або набуті. Дехто сидить у палаті, або лежить, або крапається. Буває, вони просто не мають змоги зійти, бо їх капають цілодобово».

За словами Алли Іваненко, фінансова допомога таким дітям потрібна завжди – лікування дуже дороге, ліків на всіх не вистачає. Та затримок більше доби зазвичай не буває – допомагає благодійний фонд «Ти-Ангел», приватні благодійники.

«Дитина не може чекати, їй треба вже – негайно. Як треба, можу й сама подзвонити, попросити про допомогу, – додає Іваненко. – Хімія може тривати одну чи 24 години. Але потім різними розчинами дитину можуть крапати кілька діб чи навіть тижнів. Ця терапія супроводу потребує сотні літрів розчину. Ми їх отримуємо ящиками. Але у нашому відділенні все чесно – ліки діти отримують по черзі».

Щоб допомогти грошима, достатньо просто звернутися у відділення онкогематології. Там це ніколи не буває зайвим.