1

Тут, в Китаї, для такого неграмотного лаовая (іноземця), як я, який навіть по-людськи сказати/прочитати нічого не може, прості побутові речі перетворюються в складне завдання з ризиком сильно промахнутись.

Наприклад поїсти. При всій неймовірній кількості їжі на кожному кроці, в Китаї для європейця-новачка знайти щось їстівне – це справжній квест. (Хоча є тут фастфуди, які пропонують китайські варіанти біґмаків, і столовки, які пропонують їжу, що зроблена “під європейську”).
І все ж. Просто прийти кудись і ткнути пальцем – можна, але це ризиковано. Але ж їсти хочеться!!!

От був у мене в перші дні випадок. Лазив містом. Зголоднів. Півтори години ходив мимо чефеньок (кафешок), і не міг знайти нічого, схожого на їжу в мому розумінні. (Плюс тут вулична їжа може бути ше й з хімікатів/відходів). Нарешті знайшов якийсь китайський фаст-фуд. Ткнув пальцем в картинку. Китаєць привітно замахав головою, показав ціну. ¥20. А я б ше шось попив. Жарко. Показую йому ніби п’ю. А він мені показує на пальцях шось. Типу лайку в фб, але з відтопиреним мізинцем. Я нічьо не шарю, і показую: “нє, я пити хочу”. А він далі тої самої. Так пару раз. Нарешті дав мені стакан, показав на автомат з чимось схожим на сок, колу і каву і набрав на касі ше ¥6. Як я потім дізнався – то шо він показував – то вони тут пальцями так цифри показують. То він 6 юанів і мав на увазі. А ціна – то за refill. Тобто можна собі доливати.
Ну ок. Сів. Чекаю. Приносять мені МИСКУ якоїсь зупи. (Див фото). Реально миску!:) я навіть половини не з’їв. До речі, порції тут дійсно великі. Навіть більші, ніж в Закарпатті:) І шо то було – я взагалі не знаю:)

Іншим разом їв, наприклад, корінь лотусу з якимись невідомими грибами.

Або от вчора. Якогось рису з м’ясом замовив. Турботливий китаєць навіть ложку мені дав. Але я шо, не з Франківська? Тому я гордо і криво їв паличками. З’їв:)

Але все таки як підсумок скажу. Поки шо те, що я їв було або смачне, або, як мінімум їстівне. Так шо не всьо так страшно., – написав Денис Квасов.