Учасник АТО Микола Волков

Микола працював журналістом. Але його призвали до армії. Чоловік розповідає, що був мобілізований на початку серпня 2014 року під час третьої хвилі мобілізації. Відслужив рік і два місяці, безпосередньо у зоні АТО — вісім місяців. Про це пишуть Версії з посиланням на QHA.

Починав з району Станиці Луганської, на початку жовтня 2014 року був переведений до Дебальцевого, де його бригада провоювала до лютого 2015 року. Потім знову повернувся до Станиці Луганської. А у вересні 2015 року демобілізувався.

— Розкажіть про бойові дії. Чи доводилося воювати з російськими військовими?

— Знаю, що наші підрозділи брали в полон російських військових з Ростова, Архангельська, Астрахані. Восени 2014 року переважно воювали проти ополченців. Пізніше, коли заїхали, то відчувалося, що регулярна армія. Все було злагоджено. Щільно працювала артилерія.

— Що можете сказати про забезпечення військових?

— Коли нас призвали, то бронежилети, кевларові каски ми діставали своїми силами, бо нам відкрито сказали, що броників немає. Потім поступово якось підвозили. Після Дебальцевого, коли прийшло поповнення, то вже забезпечували краще. Командири отримали тактичні окуляри, наш підрозділ — «БМП-1».

У 15-му році було краще з їжею. Але забезпечення залежить від керівництва підрозділу — чи не крадуть зампотили.

— Чи відзначаєте 14 жовтня?

— Нещодавно зустрічалися з побратимом, який був з моєї хвилі мобілізації. Для нас найбільше свято — це 18 лютого, коли ми вийшли з Дебальцевого. В тих, хто захищав аеропорт — свої пам’ятні дні. Для тих, хто вийшов з Іловайська — напевно, день виходу найцінніший.

— Як в Івано-Франківську йдуть справи із виділенням учасникам АТО земельних ділянок?

— За останній час не знаю, чи комусь надавали землю у самому Франківську. В районах знаю, що якось це питання вирішується. Зараз міська влада каже, що землі немає. Але можу назвати нещодавній конфлікт на сесії міської ради. Попри пікет активістів, без аукціону віддали майже два гектари своїй фірмі. Для цього земля є.

Учасник АТО Микола Волков

Але з іншого боку знаю, що одна громадська організація реалізовує програму щодо житла. У нас майже тисяча учасників АТО стоїть на черзі. Поки що не знаю, як це питання буде вирішуватися.

— Чи могли уявити, що будете у зоні бойових дій?

— Взагалі в армії не служив. Не думав, що заберуть. Батьки були в паніці. Тоді до останнього не усвідомлювалося. І зараз не усвідомлюється — думаєш, чи це з тобою було.

— Що можете сказати про підтримку волонтерів?

— Восени 2014-го була потужна підтримка. В лютому 15-го було важче — багато майна погоріло, не вдалося вивезти, бо в першу чергу рятували людей. Велика подяка волонтерам. Не знаю, як би ми були без них. Вони постійно допомагають.

— Порівняйте військове навчання зараз і під час Вашої мобілізації.

— Можу сказати, що здобували досвід ціною поранених та загиблих, чого можна було б уникнути — якби ми розуміли, що робити, коли міна падає, коли обстрілюють з гранатомета. Поступово набували здібностей. Треба визнати, що зараз навчання на полігонах відбувається краще. А ми у серпні 14-го, можливо, до десяти разів постріляли. По разу гранату метнули. І все. На жаль. Нам дали лише найпростіші навички. Все було у поспіху.

Зараз проходять бригадні навчання, працює артилерії, «Гради», форсують річки. В нас таких навчань і близько не було. Ніби не шкодують ні снарядів, ні техніки. Це радує. Добре, що армію тримають у бойовій готовності.

— За новинами стежите?

— Звісно. Переважно шукаю відео з Ютуба, або читаю агенції, які публікують зведення з передової. Але я цікавлюся більше спеціалізованою інформацією — про озброєння, ДРГ.

— Часто згадуєте побратимів?

— Виїжджаємо на могили загиблих. Також спілкуємося по телефону з побратимами, які на передку. Але їх небагато. Знаю, що один — на передовій, інший — у Львові в госпіталі. З ще одним побратимом нещодавно у Facebook списувалися.

— Чого очікуєте від держави?

— Особисто не скаржусь. Є пільги на комунальні послуги, на проїзд у громадському транспорті. Але хотілося б більше допомоги для поранених. Це лікування. Банальні санаторії. Є люди, які зараз мають серйозні проблеми зі здоров’ям, які ходять далі з осколками. В нас у бригаді є санінструктор, так він у лютому втратив всі чотири кінцівки. Його повезли у Штати, де поставили протези. А деякі бійці ходять без них. Прикро за поранених. Люди переважно лишилися самі із собою.