В Мюнхені українець познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка родом з Ялти. Кілька років поспіль Тарас активно займається волонтерською діяльністю, разом з однодумцями організовує в Мюнхені різноманітні акції на підтримку українських військових, передає в Україну медикаменти, обладнання і транспорті засоби.

Як організовують гуманітарну допомогу для українців. Чим відрізняється українська медицина від німецької. Та чи планує повернутися на Батьківщину франківець розповів у інтерв’ю Версіям.

  • Тарасе, розкажи про організацію «Волонтерська сотня Мюнхена». Напевно важко було в чужій країні організувати таку структуру, та ще й допомагати іншій державі?

Після ІІ Світової війни тут сформувалася  велика українська громада. Якщо порівнювати інші діаспори, інших закордонних українців, то ця діаспора є особливою. Вона унікальна своїми традиціями та культурою. Тут є багато упівців, навіть проживає зять Степана Бандери – пан Андрій Куцан та внук Бандери – Орест, з якими товаришуємо та робимо спільні проекти. Приїхавши сюди у 2012 році ми старалися перейняти їхній досвід. Адже  бачили як наша діаспора допомагає Україні в різних проектах. Тут дітей приймали на відпочинок і допомагали їм вчити німецьку мову. З часом почали долучатися німецькі школи і допомагали як могли: возили на екскурсії та знайомили зі своїм урядом.

Коли в Україні 2013 року розпочалися події на Майдані, ми тут також почали виходити на свій Майдан. Ще не знали детальних подій в Україні, але дізнавшись, що в Києві побили студентів та почали стрілити і невинних людей, ми в Німеччині «вийшли» на одну організацію, через яку дізналися де можна взяти каски та військові бронежилети. Всі знають, що в Німеччині, як такого війська немає, ця країна після Другої світової війни підписала угоду, згідно якої не має права створювати своє військо. Але «на залишку» в німців було багато касок, бронежилетів, саперських лопат і тд. Це все можна було купити за дуже низькими цінами. Нам з Гамбургу передавали потрібне спорядження, ми возили до польського кордону, а вже звідти передавали в Україну.

Пам’ятаю, як ми везли передавати чергову партію бронежилетів та касок в Україну і в дорозі дізнаємось, що Янукович втік. Ми дуже зраділи, але вже не хотіли повертатися назад, то вирішили ще одну  партію передати на українську армію. Поки бронежилети їхали в Україну, там почалася «заворуха» в Криму, потім  все перейшло на Донбас і ми зрозуміли, що це серйозно, надовго, і нам треба організовувати якусь офіційну організацію, через яку можна збирати допомогу.

  • Ну, німці дуже точні люди. Мабуть тому все має бути правильно?

Я б навіть сказав, що німці трохи бюрократи, у них має бути все чітко, по паперах, навіть якщо вони щось передають, за це треба відзвітувати. Так ми й створили активістський рух «волонтерська сотня Мюнхена». На початку війни в Україні, в Німеччині було близько семи активістських рухів. Ми навіть розподілили обов’язки: хтось займався медикаментами, хтось відповідав за бронежилети і каски.

Наш активістський рух організовував купівлю та передачу реанімобілів та санітарних машини на Схід. В Німеччині ми брали повністю укомплектовану машину з дефібрилятором, спеціальним матрацом для людини з поламаним хребтом і тд. Вартість такого автомобіля становила від двох до семи тисяч євро, все залежало від року випуску і бази. Часто коли ми приїжджали до власників і розповідали для чого нам автомобіль то люди опускали ціну наполовину. Якщо машина  коштувала 800 євро, то бувало таке, що нам її продавали за 400. Або казали: «Вам ще  в Україну її везти, то я скидаю 100 євро на паливо». Було дуже приємно, що німці так допомагали українцям. Хоча російсько-української війни, німці вважали росіян своїми діловими партнерами і навіть друзями. Але коли все це відбулося, німці побачили, що  Росія займається фейками, і трохи свою думку поміняли.

Я навіть пригадую, як у нас зупинявся один журналіст, який приїхав у Мюнхен зустрічався з громадою, то його запрошував уряд Німеччини для того, аби він розказував німецьким журналістам, як боротися з російськими фейками.

  • Щоб купити медикаменти, спорядження, реанімобілі потрібні величезні кошти. Як організовували збір грошей і допомоги?

Перший автомобіль який передали в Україну коштував 7000 євро. Щоб зібрати ці кошти ми організували тут Вертеп. Це було 2014 року. Ходили тільки до українських родин, але позаяк люди знали, що прийдуть колядники, то запрошували своїх друзів-німців, організовували вечерю і чекали нас. Оскільки Вертеп у нас є щороку, то ми казали що збираємо гроші для українців які воюють на Сході. Бо зазвичай гроші збирали на сирітські будинки чи ще щось. Тоді нам вдалося наколядувати 4 тисячі євро за два дні.

Почали шукати авто, але побачили, що найдешевша машина коштує 7 тисяч. Отець декілька разів оголосив у церкві, що треба зібрати ще 3 тисячі євро. Менше ніж за місяць ми зібрали решту суми і купили машину. Владика освятив і ми її відправили в Україну.

Тепер вже нема семи активістських рухів, а лише один – наш. Люди просто зневірилися. Побачили, що в державі гроші розкрадають, політики їздять відпочивати за кордон, а тут люди інколи останнє віддавали на потреби української армії. Тож ми взяли на себе все: медикаменти, одяг, енергетичні батончики хлопцям на фронт і тд.

Ми завжди робимо фотозвіт і люди бачать, що ці гроші нікуди не діваються. Тепер людям навіть не треба казати про збір грошей. Я прийду до церкви, а мене вже питають: «Тарасе, ви збираєте на щось? Куди гроші перерахувати?  Щось купити?». Оскільки ми об’єдналися тут навколо нашої УГКЦ то водії з України які перевозять людей, чи передачі, кожної неділі біля церкви зупиняються і беруть гуманітарну допомогу в Україну. Хто скільки може – 2-3 ящики.

  • Ти живеш і працюєш в оточенні німців. Як вони ставляться до подій в Україні?

Співпереживають. Німці дуже обережні люди, вони не роблять поспішних висновків. Якщо в Україні щось стається, ми ще до кінця не знаємо ситуацію, а вже кажемо хто поганий, а хто добрий. Незнайомі люди коли чують іноземну мову, то мене питають звідки родом, я й кажу, що з України то вони питають: «Як у вас там?». Так здалека розпитують, дізнаються якусь інформацію, а вже потім щось можуть сказати. Але дуже часто підтримують і співчувають.

У Німеччині навіть на державному рівні є програма в якій допомагають Україні. Це гуманітарна допомога, Червоний хрест, лікарні та релігійні організації.

  • Чи працює російська пропаганда через телеканали в Німеччині?

Є. Навіть дуже багато. Тут є канал ZDF і тут часто прослідковується така річ. Є деякі газети та інші ЗМІ, які можуть перекрутити інформацію і написати що не війна України та Росії, а громадянська війна в Україні. У нас є організація, яка об’єднує всі українські організації в Німеччині. Їхнє представництво в Мюнхені, бо тут найбільша українська громада, то коли ми бачимо якусь несправедливість, відразу стараємося відреагувати і подати свою скаргу у відповідні органи.

– Як лікар, як ти оцінює медичну реформу в Україні?

Я позитивно ставлюся до того, що в Україні запрацювала медична реформа. навіть особисто знаю Уляну Супрун. На початку подій в Україні ще коли вона займалася волонтерством, ми спілкувалися, говорили про те, як краще гуманітарну допомогу передавати.

Я бачу як є тут і розумію, що хочуть запровадити в Україні. І скажу, що це дуже добре, але важко без підтримки держави. Те, що закладається в медичну реформу в Україні перекликається з німецькою медичною реформою.  Коли я почав тут працювати лікарем, то багато стереотипів, які я почерпнув  в Україні тут розвіював.

Наприклад, навіть взяти «швидку», то в Україні часто вона використовується не за призначенням. У нас лікар їде збивати тиск та робити уколи. В Німеччині такого немає, тут на виклик їдуть два парамедики: один сідає за кермо, інший збоку. Дорогою вони дізнаються яка ситуація. Якщо дійсно потрібен лікар,то його викликають уже парамедики і він окремою машиною приїжджає. Але цей виклик уже дорожчий. Хоча людей то не лякає, адже медичне страхування це покриває.

  • Чим відрізняється німецька медицина та українська?

Тут є стовідсоткове страхування, воно ділиться на державне та приватне. Щомісяця ми сплачуємо певний внесок: для студента це десь 80 євро в середньому, для дорослих які працюють інша сума – десь 400 євро платиш сам і 400 платить роботодавець. Але коли щось трапляється, то ти не платиш ні за що. Навіть за дуже-дуже дорогу операцію. Це дуже великий плюс, адже якщо людина хвора і її чекає дорого вартісне лікування, вона не думає звідки взяти ці кошти. Якщо українці приїжджають до нас на лікування, то відразу кидається очі те, що вони не мають страхування. Ми тут навіть самі збираємо гроші на лікування. Це мають найбільш разюча різниця між українською медициною та німецькою.

Друге – у них тут величезна підтримка від держави. Окрім того, що страхові компанії оплачують діагностику та лікування, держава також дбає про оновлення медичних закладів. Наприклад, коли я бачу, що в лікарні якесь оновлення, то приходжу і кажу: «А давайте ми це, що списується передамо в Україну, їм дуже потрібно». І багато чого погоджується тому, що у них тут йде оновлення. Буває, що віддають цілі кабінети. Кожного місяця щось нове в лікарні, і це не просто який старий операційний стіл можуть замінити а набагато більше. Як тільки держава бачить, що вийшло щось нове, то відразу стараються закупити.

Також, тут на дуже високому рівні діагностична ланка медицини. Дуже хороше обладнання, хороший підхід, ведення самих хворих в післяопераційний період. Мова навіть не про те, що тут роблять усе кардинально інакше, але коли дивишся, які є медикаменти,то в Україні це не реально, бо людина за таке не змогла б заплатити. Хоча й німці також не могли б собі таке дозволити, але ще раз кажу, у них є страхування і це все вирішує.

  • Чи плануєш повернутися в Україну?

Завжди є таке бажання. Навіть неодноразово зривалися і вже думали їхати додому. Але в Україні немає тих умов, які є тут. Мої друзі, чи хлопці з фронту кажуть, щоб я ще трохи побув у Німеччині, бо я більше можу допомогти звідси, ніж коли буду в Україні. Зараз я більше користі принесу з-за кордону.

А по-друге, в Україні лікарі отримують малі зарплати. Цього року була зустріч однокурсників, і хлопці мені кажуть,що у них зарплата 3-4 тисячі. Тут я маю хорошу зарплату, гарні умови, крім того можу допомагати Україні.

Німеччина гостинна країна і нема на що жалітися. Але якби ти ідеально не знав мову, і скільки б часу не жив у цій країні, тут ти завжди будеш іноземцем.

Розмовляла Марія Франчук