Тому не дивно, що на вулиці багато будинків, котрі вражають своєю архітектурою. Одим з таких будинків є кам’яниця з подвійною нумерацією 7-9.

Вулиця, яка тепер носить назву Гетьмана Мазепи – давня вулиця міста, яка виникла ще на початку XVIII століття. Починалася вулиця біля Тисменецької фортечної брами і простягалася в західному напрямку до Лисця та Богородчан. Вулиця була вимощена каменем з Бистриці-Солотвинської  і у XVIII столітті носила назву – Брукована. Польський історик, дослідник історії Станиславова Алоїз Шарловський (публікувався також під псевдонімом А. Сулима) писав, що на початку XIX століття на назву вулиць в Станиславові заслуговували лише дві — Галицька і Брукована. Зазначемо, що це, по суті, одна вулиця, яка тягнеться через все місто й на перетині з вулицею Бельведерською розділяється, власне, на Галицьку й Гетьмана Мазепи.

 За час існування вулиця мала чи не найбільше назв з усіх станіславівських (івано-франкіувських) вулиць.

У старому Станиславові була значна вірменська колонія. Спочатку вірмени мешкали у середмісті – під захистом фортечних стін, але на зламі XVIII i XIX століть, вірменська громада облюбувала для поселення вулицю Бруковану. Громада нараховувала тоді до 500 осіб та була багатою і впливовою. То ж вулицю називали ще й Вірменською.

Наприкінці ХІХ століття з’явилася тенденція присвоювати вулицям імена історичних осіб. То ж у 1884 році вулиця отримала назву – Казимирівська (на честь польського короля Казимира ІІІ Великого, який у 1349 р. збройно прилучив Галичину до Польщі).

В нетривалий час існування ЗУНР вулиця носила назву Івана Мазепи. Відновлена за Польщі назва «Казимирівська» теж не втрималась надовго, бо вже в 1936 році вулиця була перейменована на честь Польської організації військової (П. О. В.). Але польській державі в тій формі залишилося існувати три роки, то ж дана назва не встигла залишитися в пам’яті мешканців міста.

Перші совіти назвали вулицю на честь свого залізного Фелікса, кривавого керівника ЧК Дзержинського.

За німецької окупаціії, як не дивно, вулиця носила назву Богдана Хмельницького. Та повернулися совіти, а з  й назва «Ф. Дзержинського». Ця назва протрималася найдовше, до 1990 року, коли на місцевих виборах перемогли представники національно-демократичних сил – тоді вулиці повернули назву часів ЗУНР. Таким чином ім’я Гетьмана Мазепи вулиця носить вже 27 років, але й досі можна зустріти індивідумів, котрі в побуті послуговуються комуністичною назвою.

Але повернімося до кам’яниць. Як вже зазначалося, вулиця Мазепи може похвалитися великою кількістю пам’яток архітектури.

Будинок з подвійною нумерацією 7-9 на вул. Мазепи характерний приклад віденського неокласицизму зі всіма притаманними йому принципами, зазначає архітектор Ігор Панчишин та звертає увагу на симетричне розчленування, парадний центр, фронтон, якісно виконані  скульптурні деталі. Турбує архітектора те, що в багатьох помешканнях мешканці почали замінювати столярку, а перший поверх зіпсували магазинчиками.

Достовірної інформації про те, коли точно збудували кам’яницю немає. Відомо лише, що в 1906 році підприємець Мойше Пінелесу продав соплеміннику Абрагаму Ґоттфріду кам’яницю, яка носить зараз номер 5. Ґоттфрід на той момент вже володів будинком 7-9, то ж, імовірно, він і побудував цей будинок на місці двох давніших десь на початку 1900-х років.

Дослідник історії Станиславова Михайло Головатий (1943-2016) вважав імовірними архітекторами будинку з імпозантними атлантами, або Феліціяна Баяна (1865 — 1915), або  Яна Кудельського (1861-1937), а скульптурні прикраси ймовірного авторства українського скульптора Михайла Бринського (1883-1957).

У будинку у різні часи також розташовувались перша «Просвіта», дитяча бібліотека, аптека та, певною мірою, легендарний ресторан-бар «Атлант». Тепер на заміну цим закладам прийшли різноманітні крамниці, які настільки швидко змінюють одна одну, що говорити щось конкретне не випадає.

Що ж до бару «Атлант», то відкрився він, здається, на межі 79-го, 80-го років й одразу здобув чималу популярність серед мешканців міста. Слід зазначити, що закладів такого типу тоді в Івано-Франківську було обмаль – менше десяти, що теж, певним чином, пояснює популярність закладу. Але не тільки це. Бар мав кілька залів, гардероб, дивани обтягнуті червоним шкірзамінником, довжелезний шинквас з високими стільцями, приглушене світло й, звичайно, не вельми вишуканий сервіс, що було характерною ознакою подібних закладів в радянські часи. Та й потрапити до закладу було не так просто, адже СРСР, не в останню чергу, був країною вахтерів та швейцарів, бо саме вони вирішували, кого пускати в той чи інший заклад, а кого ні. Вхідні двері «Атланту» були завжди зачинені, то ж потрібно було постукати монеткою в скло. Швейцар відкривав двері й відвідувач проходив фейсконтроль. Можна було тикнути швейцару рубль (чи, як тоді казали «рваний») й він міг тебе пустити, а можна було покликати знайомого офіціанта (якщо в тебе такий був) і тоді швейцар, сціпивши зуби, тебе пропускав. Що цікаво, коли відвідувач потрапляв усередину, то бачив, що в барі купа вільних місць. Осягнути цю особливість ненав’язливого радянського сервісу напевно не вдасться ніколи.

А потім почалася горбачовська антиалкогольна кампанія й «Атлант» (як і всі заклади подібного типу в ті часи) почав занепадати, доки не закрився остаточно.

Дитяча бібліотека протрималася довше, але і її з’їв український дикий капіталізм. Тепер, як вже зазначалося, перший поверх кам’яниці займають різноманітні крамниці.

Як усі старовинні будинки Івано-Франківська, цей будинок на вулиці Мазепи перебував в жалюгідному стані. Це стосувалося не лише фасаду, але, так би мовити, «нутрощів» будинку. То ж у 2014 році комунальне підприємство “Єдиний розрахунковий центр”, розкрутивши мешканців на співфінансування робіт, ініціювало комплексний ремонт будинку. Фахівці НДІ “Західпроектреставрація” на замовлення міста розробили проект ремонту та реставрації, який, втім, так і залишився нереалізованим.

У липні 2016 року Департамент містобудування, архітектури і культурної спадщини уклав угоду з ТОВ «Експерт-Реставрація», яке було зареєстроване в кінці 2015 році в місті Івано-Франківську. Договірна ціна робіт склала 903 696 гривень, з яких 604 821,60 гривень отримувала фірма-підрядник. Всі ці роботи проводилися у рамках «Програми охорони культурної спадщини міста Івано-Франківська на 2016-2018 роки».

В жовтні 2016 року будинок на вулиці Мазепи доповнили вечірньою ілюмінацією, а у листопаді 2016 року Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини прозвітував про завершення реставраційних робіт.

Втім, мешканці будинку, хоча й раділи з гарного фасаду, все ж скаржились, що на цьому, власне, весь ремонт й закінчився. Всі внутрішньобудинкові мережі будинку (каналізація, водогін, електропроводка) й надалі перебувають в жалюгідному стані.

9 червня 2017 року Департамент містобудування, архітектури і культурної спадщини укладає додаткову угоду на виконання реставраційних робіт із ТОВ «Експерт-Реставрація» на суму 298 874, 40 гривень. Будинок, про закінчення ремонту й реставрації якого було заявлено в листопаді 2016 року, через  півроку виявився «недоробленим»?

Невже реставратори візьмуться й за «нутрощі» будинку? Втім, як вдалося з’ясувати, мова йде лише про реставрацію дверей будинку, а внутрішньобудинкові комунікації – то «головний біль» виключно мешканців пам’ятки архітектури міцевого значення.