Будівля зведена у 1744 році у формі класицизму.  Декор будівлі можна означити, як стриманий. У будівлі два фасади (північний і західний), котрі позбавлені будь-яких прикрас. Стелі – техніка склепіння.

Окрім всього – це найстаріший навчальний заклад міста. Але, для початку, трішки історії, пишуть Версії.

У серпні 1534 року Ігнатій Лойола з шістьома своїми однодумцями на Монмартрі, поблизу Парижу, прийняли рішення створити новий релігійний орден для навернення іновірців до християнства. 27 вересня 1540 року папа римський Павло III затвердив статут створеного Лойолою Товариства Христа, католицького ордену освітян і місіонерів (єзуїтів), котрий відіграв важливу роль у Контрреформації та наверненні в католицизм мільйонів людей по всьому світу.

Перша єзуїтська колегія на українських землях була відкрита 1575 року в Ярославі (тут свого часу учився Богдан Хмельницький). Упродовж 16–19 століть були засновані й діяли також колегії в інших містах, в тому числі й в Станіславові.

Юзеф Потоцький був шанувальником ордену єзуїтів і поставив собі за мету створення колеґіуму. Про це свідчить інформація, що зберігається в архівах закону «Листи до генералів». З цією метою він звернувся листом, датованим зі Станіславова 28 листопада 1714 року, до генерала ордену Тамбуріні з проханням надіслати до Станіславова отців-єзуїтів для зміцнення християнської віри, серед яких він хотів бачити польського єзуїта кс. Томаша Заленського (зокрема, допомагав гетьману Пилипу Орлику контактувати з сім’єю, яка проживала у Станіславові). На початку 1715 року Томаш Зеленський прибув до міста й оселився тут, як капелан воєводи Юзефа Потоцького.

Прибулим єзуїтам Потоцький подарував землю при Тисменицькій брамі, де колись був розташований дерев’яний родинний замок. Невдовзі на місці дерев’яної церкви, про яку згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який перебував у Станіславові ще у 1672 році, почали зводити костел. Сталося це у 1713–1722 роках.

 Одночасно єзуїти відновили дерев’яний будинок колишньої академії, і у вересні 1716 року в ньому урочисто відкрили декілька класів. Проте через нестачу коштів навчання проводилось лише в нижчих класах: інфімі, граматиці і синтаксимі. З наступного року відкрито два вищі класи — поетику та риторику, а ще через рік створено дворічний курс філософії за кошти королівського полковника Павла Вітославського, який надав на цю справу 6000 злотих. Нова оселя єзуїтів називалась резиденцією і підпорядковувалась колегії Св. Петра у Львові.

У дерев’яному будинку, що передував мурованій колегії єзуїтів, з 1717 року проводились спільні богослужіння. Перші з них відбулися під час беатифікації бл. Францішка. В той день вівтар прикрасили дамаском з гербами Франції, Польщі, Русі, Галицької землі і дому Потоцьких.

1717 році на галицькому сеймику шляхта Покуття ухвалила спеціальний податок на користь цієї школи. 1726 року дружина Юзефа Потоцького Вікторія з Лещинських відкрила кафедри французької на німецької мов.

У 30-х роках ХVІІІ століття розпочалось будівництво мурованого колеґіуму, яке тривало понад 10 років. В 1744 році відбулось відкриття єзуїтської колегії при костелі у мурованому приміщенні. За парти сіли 400 учнів.

З приходом Австрійської імперії у 1773 році орден єзуїтів було скасовано і, відповідно, костел закрили. В 1784 році австрійська влада закрила і колегію, перетворивши її на німецьку гімназію. В 1885 році в гімназії навчалось 308 учнів, з них: 168 українців, 108 поляків, 18 євреїв, 20 німців.

В 1838 році на майдані перед державною гімназією цісаря Франца I відкрили пам’ятник цісарю Францу I.

Після падіння Австрійської імперії та утворення польської держави до 1939 року в будівлі розміщувалася польська гімназія. Гімназію закінчили українські письменники і громадські діячі: І. Вагилевич, А. Могильницький, О. Терлецький, історик Ю. Целевич; польський поет Ф. Карпінський; історик вірменського походження С.  Баронч.

Перші совіти, які прийшли на наші землі в 1939 році на два роки перетворили гімназію в середню школу. Після закінчення Другої світової війни в 1945 році в Станіславі відкрито медичний інститут (тепер Івано-Франківський національний медичний університет. Від 1945 року і до нашого часу в будівлі розміщується морфологічний корпус цього навчального закладу.

Специфічне призначення закладу (по-простому – моргу) просто напрошувалося на те, щоб навколо цього виникали якісь міськи анекдоти, жарти з елементами чорного гумору, тощо.

Всі заклади громадського харчування, котрі розміщувалися неподалік морфологічного корпусу, обов’язково «звинувачувалися» в тому, що м’ясо їм подають прямо з моргу. Кафе, котре купу років діє позаду будівлі, не зважаючи на постійні зміни офіційної назви, в народі все одно десятиліттями називається «Три трупи».

Колись на площі Урицького (тепер майдан Шептицького) була автостанція. Щоб пасажири не скучали в очікуванні автобусів, просто поруч з будкою каси, було розміщені два дерев’яні павільйони де з віконечка продавали пиво, сітро і, звичайно, пиріжки з лівером. Так от про той лівер теж ходило чимало жартів.

Розповідали й про те, що нічний сторож моргу, щоб не нудно було вживати спиртне самому, розсажува покійників в простирадлах довкола анатомічного столу, на якому розкладалася нехитра закусь. Сам сторож для ефекту також загортався в простирадло, як в туніку. На ранок він зазвичай все повертав до первісного стану, але одного разу, не розрахувавши дозу, заснув просто поруч з неживими співпляшниками, що дуже «порадувало» прибиральницю, котра зранку прийшла виконувати покладені на неї обов’язки. Особливо вона «зраділа», коли один з «мерців», вочевидь розбуджений калатанням швабри об відро, поворухнувся й щось там промовив. Подейкують, що прибиральницю з серцевим нападом забрала швидка. Втім, все це може бути і вигадкою.

Але найбільше чуток ходило про різні артефакти, котрі зберігаються за стінами корпусу в заспиртованому вигляді. Це  29 вересня 2015 року в Івано-Франківську відбулося урочисте відкриття Анатомічного музею, який знаходиться в цьому ж морфологічному корпусі. А до того часу всі ці заспиртовані штуки могли побачити хіба що лише студенти та працівники моргу.

Втім, перед хлопчаками, котрі прагнуть пригод, нічого не могло стати на перешкоді. Задні вікна, які зараз виходять на територію «Бастіону» (тоді там був зарослий провулок та напівзакинутий спорттивний майданчик медінституту), було дуже легко відчинити. Ґрати на вікнах не були перепоною, адже між прутами залишалося достатньо місця, щоб просунути голову. А де пролазила голова вже легко було протиснути й худі хлоп’ячі плечі. Відповідно хлопчаки почали влаштовувати собі екскурсії по морфологічному корпусу. Це було і моторошно і захопливо водночас.

З банок підозріло витріщалися ембріони, мозок, що жахливо нагадував серцевину грецького горіха, погрозливо висів у формаліні, з кутків шкірили зуби скелети.

Можна було лише уявити, що в перші хвилини думала прибиральниця, побачивши на фарбованій підлозі маленькі сліди.

А потім плечі стали ширшими, з’явилися нові інтереси й про таємні екскурсій до моргу якось забулося. Більше вже приваблювали зарослі кущів, що росли на занедбаному фортечному мурі, де можна було розпити з друзями пляшечку-другу дешевого вина.

Втім, як би там не було, але одна з найстаріших будівель Івано-Франківська, що обернута вівтарем на захід, перебуває у відносно задовільному стані (задня частина будинку має певні проблеми зі штукатуркою), а студенти в білих халатах стали невід’ємним атрибутом майдану Шептицького.

В 2001 році біля катедрального собору, перед морфологічним корпусом була встановлена каплиця, створена в формі ротонди, на чотирьох колонах, яка накрита пластиковим куполом і завершена хрестом. В каплиці встановлена скульптура Пречистої Діви Марії, виконана із італійського катарського мармуру (скульптор С. Топоркова). Ротонда обведена водним басейном круглої форми.