Засновник Станіславова Анджей Потоцький у 1662 році засвідчив намір побудувати ратушу. Власне, першими цивільними спорудами міста стали ратуша, палац власників та будинки на ринковій площі.

Первісну дерев’яну ратушу було зведено 1666 році. Втім, це була тимчасова споруда, бо вже у 1672 році бургомістр засідав у дерев’яно-кам’яній будівлі, про що є відповідний запис у «Щоденнику» німецького мандрівника Ульріха фон Вердума:

«Ратуша стоїть посередині великого чотирикутного ринку. Побудована вона у вигляді башти з різними заглибленнями, почасти мурована, почасти з дерева». (“Ратуша” Михайло Паньків)

В ратуші розміщалася міська адміністрація, суд, а також декілька приміщень для торгівлі.

Але й ця споруда довго не простояла і менш ніж за чверть століття, в 1695 році, архітектор Карл Беное на замовлення власника міста Юзефа Потоцького збудував кам’яну ратушу, витриману в стилі пізнього ренесансу. На той час це була найвища будівля міста. Вежа з напівсферичним куполом мала висоту дев’яти поверхів. На рівні п’ятого поверху кріпилися куранти, що відбивали години і квадранси (чверті години). Нижче була галерея, з якої вартові постійно стежили, чи не наближається ворог або чи не спалахнула пожежа. При виявленні пожежі, наближення ворога чи будь-яких інших небезпек спостерігачі трубили у сурми, попереджаючи мешканців міста. Також ратушним дзвоном давали сигнал до початку традиційних ярмарків, які відбувалися 7 травня, 8 вересня та 28 листопада.

 Під галереєю з південного боку розміщувалась викарбувана з бляхи фігура єврея з великою хлібиною в руках – для нагадування про значущість хліба, який з давніх часів продавався у Станіславові за ціною один грош. Над куполом височіла фігура архангела Михаїла, що вважався патроном Червоної Русі. Австрійці в 1825 усунули ту оздобу й помістили свого орла.

У 1801 році ратуша перейшла у володіння австрійської скарбниці. Маґістрат, що багато років діяв у будинку, мусив вибратись, натомість тут розмістилися склади військового спорядження та міська в’язниця. Є припущення, що під час судових засідань у підвалах ратуші сиділи небезпечні для властей злочинці. Серед них найчастіше були опришки.

 В середині 19 століття маґістрат викупив ратушу, але користувався нею недовго. Хоча цій будівлі і судилося простояти аж 173 роки та велика мармулядова пожежа 1868 року поклала край її існуванню. Від ратуші залишився лише обгорілий кістяк.

 Та яке тогочасне місто без ратуші? У 1870 році був закладений наріжний камінь нової споруди. Роботи вела львівська фірма «Товариство будівництва і виробництва цегли машинним способом». Архітекторами виступили Атанасій Пшибиловський та Філіп Покутинський. 6 червня 1870 було урочисто закладено фундамент, а в нього капсулу з пергаментом про історію ратуші, а також зі старопольськими та австрійськими монетами та медалями. У 1871 році будівництво завершили.

Нова ратуша мала вигляд двоповерхового прямокутного в плані будинку з вежею і дещо нагадувала львівську. Споруда простояла до Першої світової війни, під час якої зазнала настільки значних ушкоджень від австрійської артилерії, що її змушені були розібрати.

Певний час місто було без ратуші, бо в щойно посталій польській державі панувала економічна криза. До питання відбудови ратуші звернулися в 1928 році, втім потрібно було знайти кошти на проект. У 1929 році гроші нарешті знайшли (частину коштів зібрали у містах Галичини), і в грудні був прийнятий кошторис будівництва, а в середині 1930 року затвердили проект, втілення якого доручили фірмі «Інженер Крауш і спілка», котра перемогла у конкурсі. Архітектором будівництва був інженер Станіслав Треля. Традиційно на початку будівництва у фундамент південно-східного крила помістили капсулу з планами новобудови, фотографіями старої ратуші та іншими документами. Завершити будівництво передбачали у 1932 році, але хронічний брак коштів призвів до того, що будівництво затягнулося. Будувати ратушу завершили аж в 1935 році, а внутрішні оздоблювальні роботи тривали аж до 1939 року.

Сучасна ратуша міста – одна з трьох ратуш в Україні, збудованих у стилі конструктивізм. В цьому же стилі збудовані нова Чортківська ратуша та Свалявська ратуша.

В основі споруди – хрест. 47-метрова вежа завершується куполом, який нагадує шолом. На всіх куточках четвертого поверху були встановлені  бронзові орли, яких у 1957 році заміниди на невиразні скульптурні прикраси.

У п’ятій маґістратурі міста маґістрат ніколи не розміщувався – тут були крамниці та ресторани, з 1940-х років в ратуші розміщувалися торгові склади, а в 1957 році, за рішенням облвиконкому, було вирішено провести ремонт. Після проведених робіт, 26 квітня 1959 року в приміщенні ратуші відкрився Івано-Франківський краєзнавчий музей.

Ратуша найвища будівля на площі Ринок, її висота до верхівки куполу – 49,5 м. Кожна влада в дні урочистостей вивішувала на ній свій прапор. Український синьо-жовтий стяг був піднятий над ратушею в ніч на 1 листопада 1918 і майорів тут, поки існувала ЗУНР.

Напередодні приходу Червоної армії, 19 вересня 1939 року прихильники совітів  здійняли над ратушею червоне полотнище.

У краєзнавчому музеї у 1988–90 роки напівпідпільно засідали правління обласного Товариства української мови, культурно-наукового товариства «Рух», ініціативна група зі створення Народного Руху України.

21 січня 1990 року на риштуванні ратуші, що ремонтувалась, мешканцем Івано-Франківська Тарасом Майстришиним  був піднятий синьо-жовтий прапор.

Згодом новообрана обласна рада першого демократичного скликання постановила підняти над ратушею синьо-жовтий прапор. Прапор був піднятий на шпилі ратуші на Великдень 15 квітня 1990, за півтора року до здобуття Україною незалежності. Зробили це працівник музею, депутат обласної ради Петро Арсенич та депутати Верховної Ради Зіновій Дума і Маркіян Чучук.

В приміщеннях ратуші, протягом всього часу існування музею, проводяться різноманітні художні (і не тільки) виставки, кількість яких помітно зросла останнім часом.

 В кінці 90-х початку 2000-х років в приміщенні ратуші з ініціативи художника Мирослава Яремака та за підтримки міського голови Зіновія Шкутяка до Дня міста проводились художні виставки, які задумувалися як традиційні, але зі зміною влади міста про  ініціативу успішно забули.

Як вже зазначалося, остання міська ратуша Івано-Франківська ніколи не виконувала притаманних ратушам функцій – бути приміщенням для міської влади. З ідеєю надати ратуші такі функції носилася попередня міська влада очолювана Віктором Анушкевичусом, але далі ідей діло не рухнулось.

Про щось подібне вже заявляла й нинішня влада міста на чолі з Русланом Марцінківим. Але поки що лише облаштували оглядовий майданчик на вершечку ратуші.

Втім, нещодавно мешканцям міста стало відомо, що проводяться роботи над визначенням проекту облаштування міської Ратуші. Архітектори, мовляв, формують загальну концепцію облаштування нового простору і навіть вже готовий попередній проект.

Міський голова Руслан Марцінків навіть поділився планами, облаштувати музей історії Івано-Франківська, залу бургомістрів та міських голів, залу будівничих та архітекторів, залу урочистих засідань, відеозалу і, можливо, 3D-туру. На думку міського голови стіни міської Ратуші ховають чимало таємниць, які будуть корисні та цікаві як мешканцям міста так і туристам.

«Для початку розберемо старі приміщення, адже Ратуша ховає чимало загадок. Якщо будуть цікаві знахідки, в концепції музею спиратимемось на них. Також є задум частину розкопок у підземеллі закрити склом. Так кожен зможе зазирнути у секрети Ратуші прямо з головної площі міста», – озвучив програму реконструкції Руслан Марцінків.

Ідея подібної реконструкції викликала в небайдужих івано-франківців певну стурбованість, адже йдеться про вторгнення в історичний простір міста, яке й так вже занадто постраждало. Більше того, така новина заскочила зненацька і професійне (архітектурно-реставраційно-історичне середовище) Івано-Франківська.

Архітектор-реставратор Ігор Панчишин відізвався на заяву міського голови розлогим коментарем:

«Знов?… Які “архітектори формують загальну концепцію”?! Який “попередній проект”?! Як можна ствердно говорити – “розберемо старі приміщення”, коли якась “загальна (навіть) концепція” ще не сформована?! Про яке скло над “якими такми розкопками? .. Хтось, десь, якось, ми самі знаєм, що захочем те й зробим, яка археологія?… Це памятка архітектури – де фахівці, реставратори, до чого тут “архітектори”?… До речі, декларативний принцип про початки робіт на памятках архітектури законом “Про охорону культурної спадщини” заборонено… А тим більше в такому “ручному режимі”… Хтось притомний може про це ліпше розповісти, а то ця “інформація” скоріше на провокацію подібна. Ну не “підставляйте” міського голову. Він вправі говорити різні ідеї, але фактом це може стати лише після проголошення її офіційно. Та ж казочки всім подобаються. Які загадки? Ратуша збудована перед самою другою війною. Поляки навіть не встигли нею покористуватись. До того ж там Краєзнавчий музей і вони б мали знати більше, якщо їх допустять до “вирішення питання”. Але їм подобається історія про опришків і вони вірять, що місто створив Довбуш».

Підримує Панчишина і художник Михайло Вітушинський:

«Потрібно вимагати від влади прозорості і ясності в діях. Це ж вони не роблять за свої гроші і для себе на термін своєї каденції. Професійність там не ночувала, а реставраторів “самоусунули”. Є кепська справа».

То ж, можливо, міській владі, перед тим як розбирати старі приміщення, варто звернутися до фахівців, або, принаймні озвучити імена тих архітекторів, котрі розробляють згаданий проект. Бо зруйнувати та спотворити легко… Та чи не варто замислитись, що буде далі.

(в публікації частково використані матеріали ЗПІК ІФ).