Народився в 1981-му році в Івано-Франківську, де живе й дотепер. Вищої освіти немає. Хоббі – подорожі, музика та малювання.

Ти не маєш художньої освіти. Що спонукало тебе стати художником?

Мені дуже подобалося вигадувати всілякі штуки. Просто я шукав в якому вигляді їх втілити – чи то фотографія, чи музика. По різному пробував. Але з часом зрозумів, що якщо своє робити – то варто зупинитися на малюванні. Мене воно якось так заперло, пішло. Ось дотепер цим бавлюся.

Довго бавишся?

Якщо рахувати по часовим рамкам – п’ятий рік.

І чого за цей час вдалося досягнути?

Мені в кайф пішло дуже багато гарних (чи не гарних) думок, які я зумів втілити або самостійно, або завдяки своїм друзям. Кайфую від того, що деякі думки вже можна побачити візуально.

З чого починав?

Починав з малих магнітів на холодильник – маленькі картинки, котрі я малював і їх можна було чіпляти. А художник зі Львова, Тарас Кеб http://art.lviv-online.com/taras-keb/ , мене якось запитав, чи не хочу я перейти на більший формат. Я попробував і воно мені поперло.

В тебе багато робіт на гуцульську тему. Ти гуцул?

Я далеко не гуцул. Я – такий конкретний галичанин з Королівства Галичина. Але мені подобається той настрій, який дають гори – може депресивний, може не дуже, може казковий… Восени там дощі йдуть, вітер… Коротше – такий собі блек-метал. А оскільки мені подобається це все, гори додають того необхідного настрою… Хоча я в гори не дуже й то ходжу й не дуже знаюся на всіх тих гуцульських темах (та й тої Гуцулії лишилося там вже й не так багато). Але те, що я в собі відчуваю, як я ті гори сприймаю – так я їх і передаю. Це ж така собі фантазія, котра з реальністю зовсім не пов’язана.

Ти коміксами колись захоплювався?

Ніколи, тому що перший у своєму житті комікс я побачив цього літа, коли побував в Берліні й коли побував в Іспанії в Більбао. Там я зайшов в магазин коміксів і зрозумів, що є таке і це просто капєц.

Я чому запитав про комікси. Певні серії твоїх робіт (про того ж Потоцького) можна сприймати, як певний комікс.

Певно що можна. Це такі мультяшні штуки. Я дуже кайфую від мультфільмів, страшенно кайфую від дитячих книжок… Дуже від наїву кайфую, від дебілізму всякого… Мене від того пре й воно все, певним чином, відбивається на моїх роботах. Перло б від чогось іншого, робити, наприклад, гарні пейзажі, робив би гарні пейзажі.

А не пробував?

Такі гарні? Воно мені поки що не цікаво. Я не кажу, що воно не моє – воно мені поки що не є цікавим.

А цей паралельний чувак, в якого прізвище з твоїм відрізняєть лише одною літерою (в тебе «Б», а в нього «Х»)  – це що таке?

З цим питанням – то до Мохнатого (Олег «Мох» Гнатів – ред.). Він каже, що певний час був куратором цього художника. Я до нього не маю відношення…

Деякі мистецтвознавці по стилю малювання картин стверджують, що то ти?

Ну, тоді так і напиши, що П. Хуяк то я…

А не можна було малювати всі ті картини під прізвищем Буяк?

Так то ж не я… Скажу так – я просто дві його роботи виставляв на ГАКу   і там з ним є інтерв’ю.

З фото?

Ні, він відмовляється фотографуватися. Це людина, котра шифрується. Всі роботи передавалися через Моха. Тому, можете мене вночі розбудити й питати хто то й нічого не взнаєте, бо я сам нічого не знаю, бо мені самому про це ніхто нічого не каже.

З живописом зрозуміло. Графікою займаєшся?

Я позаминулого року спробував, бо я страшенно закайфував від робіт Кіріла Кірілова. Я дивився, що він робить, почав цікавитися графікою інших художників. В результаті купив собі лінер й сам попробував. Що можу сказати? Мені дуже сподобалось.

Ще один твій напрямок – це розписи по стінах. Як ти до цього прийшов?

Мені було цікаво… Ну, я ще на «Молочці» (колишнє кафе «Молочне в центрі Івано-Франківська. Вже багато років зачинене. – ред.) вікна розмалював… Якщо є вільна стіна і там можна щось помалювати, то чого нє. До того ж в своєму рідному місті – не потрібно далеко їхати. Я свого часу зробив оголошення у Фейсбук, що хочу попробувати розмалювати стіну (в квартирі чи офісі) тому, хто надасть матеріали і не пошкодує, щоб я зіпсував стіну. Відгукнулася редакція видання «Курс». От я в них там посидів, помалював, й якось воно так пішло. А ГОСТ Бар, то наслідок того, що я частенько тут проводжу свій вільний від вільного часу час. Я для них малював картинки такі алкоголічні. Після того, як в ГОСТі зробили ремонт, мене запитали, чи не хотів би я на стіні намалювати щось подібна до тих картинок. Я з радістю погодився, тому що мені дуже подобається, як оформлений цей бар. Бував у багатьох барах і дуже тішуся, якщо бар має стиль.

Тебе цікавить лише процес, чи й оплата?

Ну, їсти хочеться всім. Я за життя перепробував десь зо двадцять професій, навіть асфальт пробував класти і дійшов висновку, що щастя від роботи в тому, якщо за твоє хоббі тобі ще й можуть віддячити грошима. В житті, загалом, потрібно робити лише ті речі, від яких ти отримуєш задоволення.

Ти робиш якийсь музичний проет, наскільки мені відомо?

Так, ми почали з Гобою та Павлом Кириловим робити банду «Balymba». Це така собі інша музика, можна сказати. Бавимося собі… Є кілька пісень, є сторінка у Фейсбуці  Стараємося з Гобою розширити те все, щоб «Balymba» не була лише музикою, але й обросла якимось артовими штуками. Зараз ми почали робити від «Balymba» арт-буки – такі книжки на дереві. Гадаю «Balymba» переросте в багато різних штук. Ми лише почали і тому, поки що, я для себе ніяких підсумків не вивожу. Є напрямок, знаємо куди рухати. А якщо є напрямок, то будем їхати.

Свого часу ти сколихнув медіа-простір Івано-Франківська своєю мотоциклетною подорожжю на Байкал. Як тобі в голову прийшла ідея цієї авантюри?

Та так само, як поїздка маршруткою в Тисменицю на пиво.

Де Тисмениця, а де Байкал…

Страшенно люблю мандрувати і для мене питання поставити якусь мету й досягти її – це лише питання часу. Це класна мандрівка була. Взагалі не розумію, як можна сидіти і киснути в одному місці. Є можливість помандрувати якимось транспортом, прошу дуже. Нема можливості – автостоп ніхто не відміняв. От я цього року в Європу автостопом махнув…

Чимось відрізняється автостоп в Європі і в нас?

Мало чим, хіба окрім того, що там тобі ніхто не буде задавати незручних питань та лізти в душу, питати скільки в тебе грошей і на хріна ти подорожуєш автостопом. Можуть попросити, щоб розказав де був та які історії можеш розповісти про свої подорожі. А у нас всі чомусь лізуть в особисте й задають такі питання на які й відповідати часом незручно. Для чого це все, воно ж твоє особисте?

 Як ти оцінюєш арт-ситуацію в Івано-Франківську?

Часи великих змін.

Знову?

А вони весь час відбуваються й це дуже класно. Арт-ситуація в Івано-Франківську певним чином є кльовою, бо, попри все, щось тут відбувається. З’явилося дуже багато нових людей, котрі щось роблять і хочуть щось робити. Єдине, що погано, те, що досі немає толкового приміщення й толкового місця, де всі б купою тусувались-пили-говорили від малого до старого, від різних поколінь, як колись було в «Химері» (культове арт-кафе, яке діяло в Івано-Франківську з 2004 року – ред.). Скільки б ми не плакались, що «Химера» закрилася, але варто визнати, що був заклад, який об’єднав покоління і, пересідаючи від стола до стола, можна було щось черпати один в одного. В «Химері» створилося дуже багато цікавих речей, які перейшли в якісь інші сфери. Тому локація, де можуть тусуватися музиканти-художники-письменники-бла-бла-бла повинна бути. А, оскільки така локація («Химера») була знищена часом, то вся арт-тусовка розпорошилася.

Як ти оцінюєш фактичне знищення владою Центру сучасного мистецтва?

Це, звичайно, річ неприємна, але, певно, так мало статися, отже до того йшло.

Готовий до якихось творчих об’єднань?

Якщо чесно, то я не дуже лізу в якісь гуртки-тусовки й загальні спільні проекти. Мені комфортно працювати максимум ще з двома людьми. А коли сидить по десять-двадцять чоловік і думає, давайте щось там зробимо – це не для мене. Мені так не комфортно. Я більше отримую задоволення, коли сиджу сам вдома й щось роблю. А комусь є добре збиратися по двадцять-тридцять-п’ятдесят чоловік і креативити.

Відсутність арт-ринку в Івано-Франківську тебе якось напрягає?

Арт-ринок відсутній не лише в Івано-Франківську. Він відсутній в будь-якому місті України. Але, не зважаючи на це, в Івано-Франківську дохєріща класних людей, яких знають не лише в Україні, але й за її межами. І, в принципі, мудрі люди вигадали таку штуку, як Інтернет. То ж, навіть, якщо ти живеш в найзабитішому селі, але там є покриття, все одно знайдеться хтось, кому буде цікавим те, що ти робиш. Зараз такі поняття, як простір і кордони вже не існують. А загалом… Головне, що є тусовка класних людей… А всякий ринок… Он, на Стометрівці є ринок.

Щоб ти побажав івано-франківській арт-тусовці?

Попри всі їхні бадуни та мрячняки всередині, не скуватися, а продовжувати робити те, що вони люблять робити.