Є два законопроекти, які мають регулювати порядок видачі документів, що посвідчують особу. Зокрема, є законопроект №1632 «Про документи України, що посвідчують особу та дають право виїзду за кордон», до роботи над яким долучалися експерти, а також урядовий законопроект №3224.

Цей законопроект вирішує питання контролю за людьми, які можуть перетинати кордон з боку України в контексті лібералізації візового режиму? Але, напевно, не лише це?

Максим Соколюк: Проект закону №3224 – це зміни до діючого з 2012 року ЗУ «Про єдиний державний реєстр». Місія експертів Євросоюзу висловила декілька зауважень до діючого закону, які ми внесли до законопроекту №3224. Насамперед, це стосується видачі нових внутрішніх паспортів, так званих ID-карток, і роботи системи само-ідентифікації. Основа роботи паспортної система – ідентифікація громадян.

Цей законопроект різко розкритикували народні депутати. Зокрема, голова парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції Єгор Соболєв. На його думку, він не пройшов аналіз комітету на корупційну складову і вважає, що створюються можливості для корупційних діянь.

Максим Соколюк: Ми отримали зауваження від народних депутатів і внесли правки до законопроекту.

Віктор Тимощук: Думаю, уряд маніпулює цим законопроектом. Його основна мета, яка названа в цьому документі – видача внутрішніх ID-документів, на сьогодні вже врегульована законодавством. Є закон про демографічний реєстр, який ми категорично не сприймаємо, але він чинний і передбачає видачу цієї паспортної картки та постанова Кабінету міністрів, яка затвердила дві форми картки.

Крім цього, є дві серйозні претензії до цього законопроекту з точки зору процедури. Це паспортний законопроект, який мав би потрапити у комітет з прав людини, а натомість, його направляють до комітету закордонних справ, а згодом в комітет інформатизації, який його схвалює. По суті законопроекту є два небезпечні моменти.

По-перше, він пропонує новій тепер владі легітимізувати Єдиний державний демографічний реєстр. Для тих, хто займається приватністю очевидно, що це неприйнятна база даних для демократичної держави. По-друге – легітимізація Державного підприємства «Документ» як посередника у видачі паспортних документів. Існує альтернативний проект закону №1632. Він був зареєстрований ще пів року тому, пройшов експертизу Ради Європи і має позитивні висновки, але не просувається. Натомість, за два тижні до «безвізового дня» з’являється №3224 і його потрібно негайно приймати.

Максим Соколюк: Законопроект №1632 не передбачає ідентифікацію громадян, він передбачає лише реєстр виданих документів. Питання ідентифікації ми мали вирішити ще перед запровадженням біометричних паспортів для виїзду за кордон, але тоді це не було врегульовано. Тому, передумовою видачі чи заміни внутрішніх документів має стати ідентифікація громадян.

Зараз вона погано працює?

Максим Соколюк: Зараз вона працює на паперових носіях. Все, що повинен містити демографічний реєстр, визначено законом в 13-ти пунктах. 12-ть з яких вже існують на паперових носіях, окрім відбитків пальців, які зберігаються в архіві Державної міграційної служби (далі по тексту – ДМС).

Але 13-й пункт це інформація з Візової інформаційної системи (далі по тексту – ВІС), яка на думку експертів є базою даних. Ми цей пункт змінили. У новій редакції зазначено, що інформація з ВІС – це час і дата надходження даних.

Для чого взагалі потрібна така ідентифікація громадянина, якщо цей законопроект який наближує нас до безвізового режиму з Євросоюзом – це вимога Європи? І в чому вона саме полягає? Чого вони побоюються?

Максим Соколюк: Європейські експерти наполягають, що ми маємо точно знати кому видаємо документи і маємо забезпечити ідентичність громадян.

Тобто має бути електронний реєстр де, в разі запитань, можна перевірити чи цей документ є справжнім? Це справедлива вимога?

Віктор Тимощук: В деяких країнах світу існує реєстр населення, але, ключове запитання: скільки інформації можна мати в одному реєстрі? Інформація має бути в достатньому обсязі, але не надмірна. Тобто, якщо ви хочете отримати закордонний паспорт, то я, як держава, не маю права запитувати інформацію про ваших дітей чи про ваші шлюби, тому що для закордонного паспорта це не має значення. Сьогодні ця інформація на паперових носіях, але треба пам’ятати, що електронну інформацію легко обробляти і легко шукати. Хто матиме до неї доступ і як він нею скористається? Це великі ризики. Ми не виступаємо проти електронного реєстру, але в цивілізованих країнах це або паспортний реєстр або реєстр населення, і в ньому є лише та інформація, що є в паспортному документі, і не більше.

Максим Соколюк: Питання біометричних документів постало після теракту у США, коли з’ясувалося, що неможливо на 100% встановити достовірність паперових документів. Тому було запропоновано долучити до документів електронний носій інформації, який містить технічні засоби security control (з анг. «контроль безпеки» – ред.) – спеціалізовані відкриті та закриті ключі. Це дає можливість підтвердити, що даний документ видано громадянину тої чи іншої країни.

Віктор Тимощук: Є питання щодо внутрішнього документу, який пропонують запровадити, так звана ID-картка. По суті, той самий паспорт, але в зручнішій формі. В якій він має бути формі?

Є два варіанти: просто пластикова картка, з достатнім рівнем захисту від підробок, чи з цифровим носієм інформації.

В Європі такі ID-картки є з цифровими носіями, тому що на них є дійсно відбитки пальців і мешканці країн ЄС подорожують з цими документами між країнами, їм не треба закордонний паспорт. Українцям, цей документ нічого не дасть.

637aa4b-screenshot-1

f18f4ce-screenshot-2

В законопроекті №3224 не передбачено нанесення графічної інформації про місце реєстрації особи і ми два роки закликали ДМС виправити цей недолік. У людини весь час питають місце проживання: виборчій дільниці, в поліклініці, у банку, в нотаріуса, на роботу, всюди перевіряють ваше місце проживання. Якщо ця інформація буде записана лише на електронному носієві, це означає, що комусь треба мати ще додаткові пристрої, щоб читати цей документ. У Німеччині теж цифровий ID-Документ, але робиться проста наліпочка з адресою, яка коштує копійки і це технічно врегульовується.

Максим Соколюк: Інформація про місце реєстрації звісно викликає дискусію. Ми маємо досвід Німеччини, досвід інших країн, але якщо наліпку не захистити її підроблятимуть так, як сьогодні підробляється штамп у паспорті з місцем реєстрації. Ми запропонували рішення при якому дані про реєстрацію містяться в електронному реєстрі і громадянин може безкоштовно отримати витяг з реєстру з цією інформацією.

Віктор Тимощук: Скільки це буде коштувати? Скільки коштуватиме ID-картка? Чи є вже обрахунок? Скільки коштуватиме обладнання, щоб можна було з цими картками працювати?

Представниками ДМС називалась сума в 300 тисяч гривень для обладнання одно робочого місця. Ми не настільки багата держава, щоб запроваджувати дорогі реформи, ефект від яких буде мінімальним. На сьогодні існують значно простіші і й дешевші електронні можливості.

Максим Соколюк: Термін дії документів, які будуть запроваджені з 1 січня 2016 року – 10 років. Це достатньо довго, тому ми повинні думати наперед. Замінити паперовий документ лише шматком пластику, можливо більш захищеним, але шматком пластику, який не додає жодних функцій – є неправильним. Наприклад, в Киргизії за допомогою такої картки з цифровим підписом можна голосувати на виборах. Електронний цифровий підпис розширює можливості сервісів для громадян.

Насправді це спокусливо. Там є твій електронний підпис і ти можеш за допомогою нього проводити якісь операції. Це буде єдиний документ для того, щоб виїжджати за кордон?

Максим Соколюк: На сьогодні ні. Але через два-три роки це цілком можливо, бо цей документ відповідатиме усім міжнародним вимогам.

Скільки буде коштувати ID-картка?

Максим Соколюк: Ми ще не отримали детальної пропозиції від державного підприємства, яке займається виготовленням карток. За приблизними підрахунками це буде коштувати близько 180 гривень. Коли ми будемо мати точну інформацію, то проведемо відповідну кампанію з роз’ясненням коли і кому потрібно міняти документи.

Віктор Тимощук: Як держава може запроваджувати таку реформу не маючи точного розрахунку скільки це може коштувати? І скільки коштує створення демографічного реєстру? Ще в часи Януковича називалась вартість створення демографічного реєстру – 800 мільйонів гривень, тоді це було 100 мільйонів доларів.

Максим Соколюк: На сьогодні, на початок роботи з документами та запровадження з 1 січня 2016 року внутрішніх документів вже витрачено близько 200 млн. гривень.

Чи обов’язково потрібно буде змінювати внутрішній документ?

Максим Соколюк: Це не примусово. Сьогодні ні в проекті закону, ні в постанові Кабміну такої норми немає. Всі документи є дійсними на строк, на який вони видані.

Голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко зазначає, що цей законопроект навпаки може погіршити питання лібералізації візового режиму, оскільки він суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних 1981 року.

Максим Соколюк: Ми отримали досить чіткі зауваження від уповноваженого з прав людини. Після перемовин та дискусій ми вирішили всі спірні питання.

Віктор Тимощук: Але той демографічний реєстр, який ми маємо зараз, передбачає збирання інформації, починаючи місця народження, місця проживання, імені, і всього іншого так само інформацію і про ваші шлюби, ваших дітей, ваших батьків, про видані державою документи. Ризик у тому, що вся ця інформація може потрапити у руки до злочинців, до спецслужб інших держав, до наших правоохоронних органів. Є ризики і про них треба говорити.