Про це пишуть Версії з посиланням на znaj.

Тевтонська експансія

Орден святої Марії Тевтонської був затверджений Папою Інокентієм III у 1198 році і номінально підпорядковувався Ватикану та імператору Священної Римської Імперії. Але дуже швидко тевтонці придбали такий вплив, що отримали можливість самостійно визначати свою внутрішню і зовнішню політику.

На думку деяких дослідників під час хрестових походів у Святу землю Тевтонський орден не виявив особливого героїзму. Дисципліна серед тевтонців залишала бажати кращого, тому орден досить рано повернувся до Європи. А після того, як султан Бейбарс взяв штурмом фортецю Монфор у Верхній Галілеї, тевтонці остаточно влаштувалися у Венеції. На початку XIV століття тевтонці щільно осіли в Пруссії і звернули свій погляд на схід. Офіційною причиною військової експансії стала боротьба проти язичницьких прибалтійських племен і насадження католицтва в тих землях. Але насправді причини були куди більш прозаїчні – орден намагався створити свою суверенну державу.

Просуваючись на схід війська ордена зіткнулися з двома потужними державами, що не поспішали визнавати владу братів-лицарів. Польща на той момент стала серйозним політичним гравцем в регіоні під керівництвом короля Владислава Локотки. А сусідня Литва була об’єднана амбітним князем Гедеміном. У 1315 Гедемін і Владислав вирішили боротися проти тевтонської експансії спільно і уклали союз. Почалася тривала серія воєн, яка закінчиться тільки через століття, коли німецькі лицарі зазнали остаточної поразки в Грюнвальдській битві. Паралельно з війною на сході, намітився сильний розкол між Тевтонським орденом і Ватиканом. Справа в тому, що накопичуючи могутність, орден поступово виходив з-під впливу Папської курії, набуваючи повну незалежність. Магістри ордена перестали зважати на призначенням папських єпископів і могли легко ігнорувати накази з Ватикану.

Та й сам Папський престол був тоді надто слабкий, адже Папа сидів у Авіньйоні і повністю залежав від французьких королів. Скориставшись цим, Тевтонський орден набуває фактичний суверенітет і починає вести самостійну міжнародну політику. До речі, одним із доказів наявності суверенітету є той факт, що Перший Торунський мир, укладений після Грюнвальдської битви, був підписаний Тевтонським орденом самостійно, без візування Папою або імператором. Проте, ряд військових поразок від литовців і поляків сильно похитнув позиції ордена і в підсумку привів до його ліквідації як самостійної держави в 1525 році.

Лівонський орден

Окремо варто сказати про Лівонський орден, який, хоч і був частиною Тевтонського, але має власну історію. Він був утворений в 1237 році на базі розгромленого язичниками Ордена мечоносців.

Отримавши право вважати Лівонський орден своїм відділенням, тевтонці отримали в своє володіння і його землі на території сучасних Латвії та Естонії. Поступово лівонці стали досить могутньою організацією, яка могла собі дозволити викупити у датського короля Вальдемара IV ціле Естляндське грецогство і міста Ревель (Таллінн) і Нарву. Більш того, Ливонское відділення не брало участі в Грюнвальдській битві, так що пережило самих тевтонців. Побоюючись російської експансії орден уклав союз зі старими ворогами – Литвою. Але в 1558 році Іван Грозний розбив ливонскі війська і захопив більшу частину їх земель в Прибалтиці. Орден було ліквідовано.

Діяльність Тевтонського та Лівонського орденів докорінно змінила життя прибалтійський племен і багато в чому заклала основи для існування і кордонів сучасних Латвії та Естонії.

Загадкові мальтійці

Якщо тевтонці часто вступали в конфлікт з Ватиканом, то лицарі Мальтійського ордена (госпітальєри) завжди були вірною караючої рукою Папи Римського. Тому суверенітет у мальтійців був не тільки фактичним, а й юридичним. Для визначення правової природи ордена Папою Тієм VII була скликана спеціальна комісія кардиналів, яка постановила, що Мальтійський орден підпорядковується тільки Папському престолу, і незалежний від будь-якої світської влади.

Це автоматично робило землі, що належать ордену, окремою державою, зі своєю Конституцією, владою і укладом. Навіть зараз територія ордена, яка, правда, звузилася, до декількох будівель в Римі, визнається Італією суверенною державою, з якою встановлені дипломатичні відносини. Але ж раніше земель у ордена була набагато більше. І це не тільки Мальта і Родос, а й володіння на території сучасної Лівії, острови в Карибському морі та безліч фортець в Святій землі.

Деякі історики вважають, що Ватикан розглядав Мальтійський орден, як буфер між сходом і заходом. Будь-який султан або шейх, що задумав напасти на християнський світ з моря, незмінно опинявся у володіннях ордена. А воювати госпітальєри вміли. Складно сказати, як склалася б історія земель на півдні Європи, якби Мальтійський орден не стояв на їх варті.

А що у нас?

Класичні духовно-лицарські ордени – це суто західноєвропейське католицьке явище, і на території сучасної України ніхто ніколи таких орденів незасновував. Але не варто забувати, що будь-який такий орден – це по суті справи просто об’єднання воїнів. Найчастіше в брати-лицарі йшли молодші сини дворянських сімей, безземельні лицарі, позбавлені спадщини та інші молоді чоловіки, для яких меч виявлявся єдиним знаряддям праці. Об’єднання таких людей під одним прапором – неминучий для європейської держави історичний процес, який трохи в іншій формі почався і в Україні, вилившись в створення Запорізької Січі. Але це, так би мовити, вже зовсім інша історія.

Митя Раевский