Зустріч ініціював департамент розвитку Львівської міської ради (схожі урбан-бесіди раніше були і в інших містах регіону), запросивши до діалогу колег із міської адміністрації Івано-Франківська. Також долучилися представники місцевих громадських організацій та ініціатив. Приймали гостей платформа «Тепле Місто» і «Промприлад», де й відбулася подія, пишуть Версії з посиланням на zbruc.eu.

Послухати розмову двох міст, передовсім їхніх мерів, прийшло чимало людей. Було декілька тематичних блоків: ідентичність, стратегія та екосистема розвитку сучасного міста, інтегрований просторовий розвиток міст, низові урбаністичні ініціативи, формування нових моделей розвитку. Франківськ і Львів мали нагоду обмінятися кращими практиками та інноваціями у цих напрямах. Чи не визначальною для зустрічі була теза не про конкуренцію, а про співпрацю, в якій і вбачають перспективи розвитку своїх міст як комфортних, привабливих і водночас спроможних дати світу щось особливе чи унікальне.

Пропонуємо виступи міських голів Львова та Івано-Франківська — Андрія Садового та Руслана Марцінківа, а також конденсат виступів головного архітектора Львова Юліана Чаплінського та Михайла Смушака, директора департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради.

СУЧАСНЕ МІСТО: ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЕКОСИСТЕМА РОЗВИТКУ

— про візію ідеального міста

Руслан Марцінків

Мій досвід у місцевому самоврядуванні розпочався в кінці 1990-х — на початку 2000-х, коли я був помічником міського голови Зіновія Васильовича Шкутяка. Зрозуміло, час змінює погляд на місто. Місто росте, розвивається — і от у мене саме відбулася зустріч з міським головою Тисмениці, й ми починаємо процес об’єднання двох міст. Але я думаю, що від того часу, коли я був помічником міського голови, основне питання — що змінилося? — пов’язане з поліцентричністю міста: якщо раніше великим викликом, як ми пригадуємо, було відремонтувати центр, то нині, на мою думку, ідеальне місто — це все-таки поліцентричне місто, тобто таке, що розвиває як центральну частину, так і мікрорайони. Мікрорайони повинні мати свої центри, зони відпочинку, культурні осередки і т.д., і їх треба відповідно розвивати.

Андрій Садовий

Насправді у світі немає жодного міста, де були б вирішені всі проблеми. Якщо ти лідер і керівник та хочеш розв’язати ці проблеми, тобі треба знайти мудрих, талановитих людей, кращих від тебе. Тому я щасливий: мені в житі щастить на людей. І ось декілька прикладів. Разом зі мною тут сьогодні Андрій Москаленко — заступник міського голови з питань розвитку. Він колись прийшов у Львівську міську раду на стажування (взагалі за останні 10 років більше 10 тисяч студентів пройшли стажування в міськраді, і кращих ми беремо на роботу). Другий наш колега  — Юліан Чаплінський, головний архітектор Львова. Це один із найкращих головних архітекторів України. Він був успішним архітектором, заробляв великі гроші, їздив по світу — ми його забрали і призвали на службу громаді міста Львова. Останніми роками його щодня звинувачують у всіх смертних гріхах, але він щасливий, тому що бути головним архітектором Львова — це для архітектора найкрутіше у світі. Третій приклад — Олександр Кобзарев. Він собі прекрасно жив в Одесі, купався в морі, але одного прекрасного дня він з Френком Пюселіком приїхав до Львова навчати нас, як бути успішними, — і ми його перекупили-переманили, він зараз живе у Львові, каже, що в Одесу вертатися уже не хоче. І ще один добрий приклад — це Саша Сладкова, яка була активною в громадському житті, критикувала місто і мене — тепер вона працює в комунальній установі і пропускає через себе всі цікаві ідеї. Тобто моя задача — залучати до розвитку міста найбільш талановитих та успішних, щоби все було в одному ключі, динамічно. Якщо ви знаходите таких людей, то робите ідеальне місто. Але це не можна зробити раз і назавжди — це процес, що триває і має тривати все життя, тому що є постійні зміни. Тож моя  порада: найцінніше, що може бути, — це люди: бережіть, цінуйте людей і любіть їх не тільки словами, а й фінансово, грошима, бо вони можуть втекти.

— про децентралізацію, більші можливості та додаткову відповідальність

Руслан Марцінків

Позитиви є. Зміну ми відчули три роки тому, коли грошей у нашому бюджеті стало більше. Та загалом на даному етапі децентралізація маловідчутна. Зараз, коли наближаємось до президентських, парламентських виборів, можемо констатувати, що цьогоріч, на жаль, є найгірший бюджет впродовж останніх трьох років, за період децентралізації. І Франківськ, й інші міста поруч навіть беруть запозичення для того, щоби вирішити ключові питання. Для нашого міста це будівництво моста, купівля нового транспорту (одна з найбільших проблем). Крім збільшення доходів, є й великі видатки. Ми — перше місто України, яке ризикнуло і купило підприємство, локомотиворемонтний завод. Там 320 робітників, які продовжують працювати, яким ми вже виплатили зарплату. Я не на 100% впевнений, що все спрацює, але думаю, цей ризик виправданий, тому що без інвестицій, без робочих місць, без виробництва майбутнього не буде. Надзвичайно важливо показати, що громади можуть бути успішні в залученні коштів, що ми всі — бізнес, громадськість — працюємо на сплату податків, на втілення таких-от речей. Це наш інноваційний досвід, що, думаю, цікавий зокрема і Львову.

Андрій Садовий

Я не знаю жодного прецедента у світі, де би хтось комусь віддавав владу і гроші просто так. Якби люди не були на Майдані і не було б Революції Гідності, жодної децентралізації не відбулось би. Але насправді нас трошки обдурили: сказали «А», не зробивши наступних кроків. Ми отримали більше коштів, але останні два роки я простежую, як ці гроші у нас пробують забрати — недофінансовують освіту, медицину, культуру, тож нам це все треба покривати з місцевих бюджетів. Крім того, нам не дали жодних повноважень з питань громадської безпеки: місто не має жодного впливу на правопорядок, інші служби. Як і на місцеві податки і збори: місто повинне мати під собою місцеву податкову, яка має оперувати місцевими податками і зборами. І під профтехосвіту, яку нам, в принципі, «скинули», теж не дали максимуму повноважень. Тим часом міський голова — це перша особа, і під ним має бути вибудувана якісна структура.

Та насправді нарікати не потрібно — треба шукати можливості, як з тієї ситуації виходити. Що ми робимо? Це співпраця із західними партнерами. Серед усіх міст України ми є найбільшим партнером Європейського банку реконструкції та розвитку. Ми отримуємо сотні мільйонів доларів, з яких дуже велика частина — ґрантові кошти (так, з 35 млн євро на завод із переробки сміття, почати будівництво якого плануємо цього року, 10 млн — це ґрант). ІТ-містечко у Львові — це теж можливість: у цій галузі в нас працює орієнтовно 30 тис. людей.  Ще років сім тому ми створили ІТ-кластер, тобто, ставши майданчиком для зустрічі, дискусії, скерували енергію конкуренції між великими компаніями на спільне творення. Зрештою ІТ-кластер став дуже потужним, і виникла ідея збудувати IT Park; інвестором стала компанія Brookfield — найбільший девелопер світу, знаний проектами у Лондоні, Нью-Йорку й т.д. Це для Львова буде ще додатково 14 тис. робочих місць. На сьогодні це як снігова лавина: багато ІТ-спеціалістів з інших міст зацікавлені переїжджати до нас, це працює дуже успішно.

Щоби такі практики можна було реалізовувати в інших містах, нам треба мати якісне сполучення. Ми сьогодні говорили з мером: треба об’єднати всі зусилля, щоби Франківськ мав сучасне летовище, думати у перспективі про якісне сполучення між нашими містами, щоб можна було за 25 хв прилетіти один до одного випити каву.

— про взаємообмін ідеями та досвідами

Руслан Марцінків

Насамперед нам цікавий багатий досвід Львова у відновленні пам’яток архітектури. Ми створимо робочу групу з числа громадськості — нам треба вивчити цей досвід. Звісно, Франківськ ніколи не буде Львовом — ми, як і кожне місто, маємо своє обличчя, але тут справді можемо повчитися. Другий напрям — це розвиток туризму й туристичного кластера між містами. Очевидно, турист, приїжджаючи до Львова 5-6 раз, хоче побачити й інші міста — і тут ми можемо бути корисні один одному. І третій напрям пов’язаний із такими актуальними для всіх міст проблемами, як розвиток громадського транспорту, громадських просторів, благоустрій. Тут можемо перейняти певний досвід: архітектурна школа Львова – велика, потужна, сильна. Тим часом у нас відчувається брак сучасних проектантів, виробників, процес реалізації проектів часто є дуже складним.

А що може дати наше місто? Франківськ має свій шарм, своє обличчя, власну історію. Наше місто — новіше, ніж Львів. Воно справді створювалося як ідеальне місто. На сьогодні я вважаю нашим багатством громадську  активність, співпрацю, активних містян, які  творять багато класних проектів, ініціатив. І це те, чим ми можемо поділитися зі Львовом.

Андрій Садовий

Нам бракує уміння спільно працювати і спільно думати… Є така древня мудрість: я не можу думати, як ви, ви не можете думати, як я, але ми можемо думати разом. Я би дуже хотів, щоб ми активізували такі процеси не тільки з Франківськом, а і з багатьма містами країни. Адже міста — це турбореактивні двигуни, які можуть вивести Україну на іншу орбіту розвитку. На жаль, у державі немає жодної структури, яка б допомагала містам, дбала про них: жодне міністерство не виконує цієї функції, Асоціація міст перевантажена великою кількістю проблем.

Я 12 років працюю міським головою і хочу бути максимально корисним, тому їду в інші міста, беру зі собою фахівців — і ми ділимося нашими напрацюваннями, знаннями. Ми максимально відкриті й хочемо, щоб ви теж давали цікаві ідеї. Нам треба навчитися працювати разом: ніхто не будуватиме України ззовні, якщо ми самі цього не зробимо.

— про взірцевих мерів та проекти, що надихнули

Андрій Садовий

Якщо ви хочете бути успішні у місцевому самоврядуванні, я раджу прочитати вам книжку «Лідер» Рудольфа Джуліані, який два терміни був мером Нью-Йорка. Він увійшов в історію як людина, яка поборола корупцію. Дуже цікавий чоловік, я мав честь декілька разів з ним зустрічатися… Які міста для мене є прикладом? У різних міст — свій цікавий досвід. Масштабом мене вразив Шанхай. З точки зору енергоефективності — Фрайбург, місто-партнер Львова. Є близькі відносини з мером Вроцлава Рафалом Дуткевичем; це місто, на мою думку, має в Польщі найбільшу динаміку розвитку. Одного ідеального міста нема. Думаю, ідеальним можна назвати те місто, де ти маєш можливість впроваджувати у життя бажані зміни.

Руслан Марцінків

Вчитися можна в усіх. Ми маємо 23 міста-партнери, куди повчитися відправляємо представників наших департаментів. Найближче нам місто за кількістю населення, за духом — Люблін. Досить часто спілкуємось із мером Кшиштофом Жуком стосовно різних проблем, проектів. Особливо цікаво спілкуватися з тими мерами, які на посаді вже 4-5 каденцій. Корисно вивчати досвід міст Польщі, Угорщини, Румунії, що близькі нам, були свого часу на тому ж рівні, що ми, мали подібний до нашого шлях. Нам легше їх зрозуміти. Щодо літератури: недавно купив книжечку «Акупунктура міста» мера бразильського міста Курітіби, який пише, як нерозвинуте місто перетворив на одне із кращих у країні. Із цього теж можна багато навчитися.

— про збереження історичної архітектури й балкони, що осипаються

Андрій Садовий

Думаю, на державному рівні немає розуміння важливості історичної спадщини. Це можна оцінити за тим, скільки коштів держава передбачає на збереження історичної спадщини: за останні 10 років ми отримали з держбюджету 0,0. На такі цілі ми передбачаємо кошти в міському бюджеті: цього року це понад 30 — до 40 млн. Також залучаємо кошти різних західних фундацій, інституцій, як-от німецьке товариство GIZ, норвезькі, польські фонди. Тут також важливо спонукати мешканців, власників кам’яниць інвестували у їхнє збереження. Щоби привести до пуття всю центральну частину Львова, яка є під охороною ЮНЕСКО, потрібні мільярди доларів. Ми йдемо крок за кроком. Спочатку дуже багато коштів вклали в інфраструктуру: мережі, каналізації, щоб будинки не підмивало. Важливий і ремонт аварійних дахів. Щороку ремонтуємо досить багато балконів, але цього всього недостатньо. Треба збільшувати кількість коштів на цей напрям, і це стосується всіх міст.

Я розумію, як Франківську болить збереження пам’яток, але разом із цим я б радив подумати і про нові  красиві будівлі — пам’ятки архітектури ХХІ ст., які були б магнітом для людей. Ми можемо поділитися своїм досвідом.

Руслан Марцінків

Ми вивчали досвід Любліна і зараз, можливо, будемо в цьому напрямі працювати. У них теж не вистачає коштів на пам’ятки архітектури, незважаючи на ґранти від Євросоюзу. Але там вживають різні заходи: якщо, наприклад, власник не може відремонтувати аварійний балкон сам, тоді отримує кредитування, і проводяться протиаварійні роботи або навіть, як я знаю, небезпечні балкони обрізають. Ми щороку виділяємо 5 млн грн на відновлення пам’яток архітектури і готові збільшувати цю суму, але питання в тому, що, на жаль, у нас є брак компаній, які можуть якісно проводити відповідні роботи. Якщо відремонтувати двері, балкон є кому, то з проведенням комплексних робіт проблема. І тут для нас якраз важливим є багаторічний досвід Львова, представників того ж GIZ. От зараз львівська компанія реставруватиме будинок на Чорновола, 28 — побачимо, як комплексно можна відновити пам’ятку. Будемо тут і вивчати досвід інших, і збільшувати фінансування.

ІНТЕГРОВАНИЙ ПРОСТОРОВИЙ РОЗВИТОК МІСТА

Начальник управління архітектури ЛМР, головний архітектор Львова Юліан Чаплінський

Про розуміння архітектури. Архітектура викликає у Львові страшний ажіотаж і великий конфлікт, що свідчить: люди заявляють своє право на місто. Люди ненавидять сучасну архітектуру через брак дійсно якісних зразків та доброї архітектурної критики. Не на користь тут і відмінні підходи до розуміння архітектури в Україні та світі: якщо в українській Вікіпедії архітектура визначається дещо поетично як наука і мистецтво, котрі базуються на законах краси, пропорцій і т.п., то в англомовному контексті — як процес і результат планування. Тож у нас люди часто очікують від архітектури гарну маску, красу, що є поняттям відносним, і тому західна архітектура часто-густо є незрозуміла українцям і загалом слов’янам.

Про роль архітектурних конкурсів. Перше, з допомогою чого у Львові почали боротися з неякісними проектами, — це архітектурні конкурси не тільки від управління архітектури, а й від приватних девелоперів. Як приклади проектів-переможців конкурсів: Багатофункційна будівля у комплексі «Технопарк» на вулиці Федьковича (на місці заводу телеграфної апаратури), будівля міського архіву (проект Віктора Кудіна із Києва, який запропонував доповнити образ «завжди закритого, недоступного» архіву громадським простором, із майданчиком для подій, медіатекою тощо), а ще спортивний центр на Сихові (теж проект В.Кудіна). Були також конкурси на облаштування громадських просторів. Це «Місце щасливих людей» — сквер пам’яті Кузьми Скрябіна на площі Гасина, Меморіал Небесної Сотні (дуже-дуже сміливий проект), громадський простір на Сихові (команда-переможець «Група 109» зі Львова запропонувала створити штучний рельєф у формі зрізаного перевернутого конуса, на дні якого може бути сцена, ковзанка тощо; це своєрідне протиставлення конусному рельєфу навпроти, де розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці, і розбавляє площинний рельєф Сихова). Конкурси засвідчують, що у Львові змінюється правило — стає важлива не картинка, а зміст.

Про взаємодію із забудівельниками. Що відбувається в архітектурі міста? Інститут головного архітектора впав під тиском законів, які продавлювали ДАБІ України разом із крупними київськими забудівельниками: якщо раніше, в радянський період, за головним архітектором і відповідним департаментом була видача вихідних даних на проектування, експертиза проектів, погодження паспортів фасадів, інспекція архбудконтролю і введення в експлуатацію, то нині головний архітектор видає лише містобудівні умови й обмеження за трьома пунктами. У такій ситуації іншого виходу, ніж іти на переговори із забудівельниками, виховувати їх, залучати до дискусії (зокрема на рівні ДПТ), — немає. І є позитивні приклади такої взаємодії: компанія «Ваш Дім» передбачила у житловому комплексі на Пасічній велике подвір’я — як громадський простір, без машин. Пішохідні подвір’я, з продуманим ландшафтним дизайном, є також у проектах «Місто трав», «Вілла Магнолія». Це певне протиставлення «святій трійці» всіх дворів у модерністських і постмодерністських районах — дитячий майданчик, смітник і машини.

Про нові обєкти та нові підходи. Політика конкурсів та співпраці з девелоперами, намагання включити в цей переговорний процес архітектора дали результати — з’явилися цікаві, зразкові об’єкти сучасної архітектури. Це підтверджує і визнання в рамках першого Всеукраїнського конкурсу архітектури й урбаністики Ukrainian Urban Awards, до складу журі якого запросили одного з головних архітекторів бюро Захи Хадід, колишнього головного архітектора Барселони, чинну головну архітекторку, планувальницю Копенгагена і низку інших фахівців з Європи й Америки. Із 24 номінацій 14 нагород забрав Львів — це 40% нагород. Тобто західні архітектори оцінили Львів (серед відзначених: вже згадані спорткомплекс, архів, будинок на Зарицьких).

З-поміж інших вартих вартих уваги об’єктів: житловий будинок на Єфремова (задіяно стіни старої вілли), дискусійний Forum Apartmets на межі історичного ареалу й нової модерністичної архітектури — це житло бізнес-класу із громадською функцією на першому поверсі. Серед громадських об’єктів: офісний центр від на Науковій (від бюро ARCHIMATIKA), Центр Шептицького (від Behnisch Architekten зі Штутгарта), а також ревіталізаційні проекти, як інвестиція австрійця Гарольда Біндера у колишню фабрику повидла з метою перетворити її на мистецький центр, проект створення музейно-креативної локації Lem Station у просторі старого трамвайного депо.

Нові на сьогодні підходи — як пішохідні подвір’я, пішохідні вулиці — через декілька років ставатимуть негласним правилом. У нас іде природний еволюційний процес порівняно із розвиненими країнами Європи із запізненням десь на 30-35 років. Але ми вже переходимо на щабель, коли починаємо думати категоріями цінностей: гідності, безпеки, інклюзивності, сталого розвитку. Коли їх поділятиме більшість, питань більше не буде.

Про ставлення до архітектурної спадщини. У цьому контексті проблема пов’язана з кількома моментами. По-перше, бідність: пластикове вікно утричі дешевше, ніж  відреставроване дерев’яне. По-друге, немає континуальності, спадковості: після війни населення Львова змінилося на 90%, тож люди часто не відчувають цінності будівель, в яких живуть. Плюс, є оце радянське «мій світ закінчується за дверима моєї квартири». Тут треба і працювати з ОСББ, і загалом виховувати культуру збереження пам’яток, інформувати про програми співфінансування (реставрації балконів, вікон тощо). Та якщо говорити про тенденції, то я не за Львів-музей, я за Львів — інноваційний центр, яким він завжди був. Згадаймо про амбітний проект 1900 року Лємберга-порту: це був задум з’єднати штучними каналами річки і звести Балтійське та Чорне моря; проект був затверджений урядом Австро-Угорщини, його втілення зупинила хіба що Перша світова війна.

Директор департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради Михайло СМУШАК

Про цінність кожного міста. Зосередимось на розвитку інфраструктури й створенню громадських просторів у Франківську: департамент старається шукати нові підходи, відповідні концепції інтегрованого розвитку міста. Хоча у Франківську немає затвердженої Стратегії інтегрованого розвитку міста, але ми беремо за основу ці принципи. Нагадаю фразу із Ляйпцизької хартії сталого європейського міста«Європейські міста будь-якого розміру є дорогоцінним і незамінним економічним, соціальним і культурним надбанням». Ця теза стверджує цінність кожного міста, незалежно від його розмірів, і протистоїть думці про неперспективні території.

Про використання коштів та пріоритети. У результаті децентралізації є більше надходжень у місцеві бюджети, однак багато міст зіткнулися з питанням, як ефективно їх використовувати, на які саме напрями. У схемі розвитку інфраструктури є певна пріоритетність: найвище — пішохід, далі — велосипедист, тоді громадський і, нарешті, приватний транспорт. Але що роблять наші міста? Вкладають максимум коштів у дорожнє полотно, таким чином стимулюючи приватні автомобілі й забуваючи про інші категорії користувачів. Компетентне бюджетування, прозоре використання коштів, ефективна організація, правильні пріоритети, перерозподіл дорожнього простору  — основа основ для розвитку міст.

Про ефективне проектування. Кожен об’єкт мав би починатися з певної концепції — що ми хочемо зробити? У нас часто трапляється так, що концепцію ігнорують або ж вона є примітивною. Як результат — невідповідність сучасним стандартам. Серед важливих орієнтирів тут бачу максимальне громадське обговорення кожного проекту у Франківську й проведення архітектурних конкурсів. Загалом у місті є проблема з проектантами, які не вміють або не хочуть вчитися проектувати по-новому, а роблять це так, як 5-10 років тому.

Про реалізовані й актуальні інфраструктурні проекти. Серед прикладів — вулиця Тринітарська у самому центрі міста, біля Ратуші, яку перепланували й змінили її філософію: тепер вона пішохідна, з вуличними меблями, озелененням, і є місцем притягання містян. Ще один втілений проект — піднятий до рівня тротуару перехід на Сотника Мартинця: бачимо зорієнтованість на пішохода, адже щодня тут проходить 30-40 тис. мешканців. Також ми провели капітальну реконструкцію вулиці Шевченка. Вартими уваги є громадський простір біля обласної філармонії на Мельничука (як приклад недорогого рішення переакцентувати простір), дитячий простір на площі Міцкевича біля бібліотеки (це зразок цікавого, нетрадиційного облаштування дитячого простору).

Про громадський транспорт та велонапрям. Міська влада мусить вкладати у громадський транспорт. Якісний зручний транспорт, який їздить за графіком, відповідні зупинки, сплановані вулиці з відповідними смугами стимулюють містян пересідати з автівок на громадський транспорт. Плануванням вулиць ми почали займатися декілька років тому. Важливим є і розвиток велоінфраструктури. Перша велодоріжка у нас з’явилася на Галицькій (де ми передбачили просторі тротуари, технічні, сервісні зони). Розвиток велоінфраструктури, гарантування безпеки (доріжки, контрсмуги, паркінги) заохочують містян пересідати на велосипед, сприяють розвитку велоруху.

Наші дороги вбивають, бо вони проектувалися для автомобілів. Практика засвідчує, що малими зусиллями й коштами вулицю можна зробити безпечною та зручною. Серед рішень — великі тротуари, велодоріжки, зручні зони для паркування, антикишені, підняті пішохідні переходи, острівці безпеки. Важливими для комфорту є й доступність, інклюзивність (рівнинні зручні виїзди з двору, з’їзди, пандуси тощо). Поки що в цьому контексті у наших забудівників дуже низька культура, хоча останніми роками дещо змінюється. Під час реконструкцій при- і міжбудинкових територій ми також спілкуємося з мешканцями, намагаємось пояснювати їм, зокрема, нові підходи до розуміння громадських просторів.

Підготувала Ірина ШУТКА

У наступній публікації чекайте і решту спікерів «Urban Talks»: Олександра Сладкова, заступник директора ЛКП «Інститут просторового розвитку», Анна Доброва, координаторка урбаністичних проектів платформи «Тепле Місто», Марія Козакевич, засновниця ініціативи «Франківськ, який треба берегти»,  Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку, Альона Каравай, співзасновниця ГО «Інша освіта», Юрій Филюк, засновник і керівник платформи «Тепле Місто».