Однією з таких вулиць, забутою Богом (чи таки владою) залишається вулиця Київська. Це, фактично, – центр міста, максимум п’ять хвилин ходу від драматичного театру ім. Івана Франка.

В Івано-Франківську багато таких вуличок, які ось тут, зовсім поруч, потопають в садах і радують око ошатними приватними будиночками. Буквально за два кроки від них проходить шумний автотрафік центральних вулиць, а вони собі тихенько дрімають осторонь.

Власне – вулиця Київська. Відгалудження від вулиці Височана, котра, в свою чергу, є відгалудженням від вулиці Бандери.

Вулиця виникла в 20-х роках минулого століття в, так званий, польський міжвоєнний період і називалася вона тоді вулиця Траугутта.

Ромуальд Траугутт (Romuald Traugutt) – це польський революціонер, генерал, який народився 16 січня 1826 року в селі Шестаковому, Гродненської губернії (тепер Білорусь). Учасник польського повстання 1863 – 1864 років, за що, власне, і був страчений – о 10 годині ранку, 5 серпня 1864 року повішений разом з іншими членами польського підпільного уряду: Романом Жуліньскім, Рафалом Краєвським, Яном Єзьоранський і Юзефом Точинський. Похований у Варшаві.

За часів Третього Райху вулиця носила ім’я Острозького. Певно мова йде про Князя Костянтина Острозького (1460 – 1530), який, серед іншого, брав участь в успішних кампаніях проти Московської держави. Наприклад, 8 вересня 1514 року в битві під Оршою військо Костянтина Острозького розбило московське військо кількістю 80 000 воїнів воєвод Івана Челядніна та Михаіла Голиці. Напевно, саме тому німці віддали князю належне.

Від 1945 року (згідно даним Вікіпедії) вулиця носить назву  – Київська. Чому Київська, потрібно спитати тих, хто надав цій вуличці таку назву, бо ні до якого Києва ця вулиця не веде. Лише до кладовища, яке діяло до 70-х років минулого століття. Саме в той час цей район міста, який вважався майже околицею, почав інтенсивно забудовуватись і кладовище опинилося фактично в житловому районі. Саме з цим кладовищем пов’язують легенду про франківського вампіра.

Вважається, що саме на цьому кладовищі колись був похований станиславівський вампір. Кровопивця спокійненько лежав в своїй могилі аж до закриття кладовища. А от після закриття йому напевно стало нудно, він вибрався з домовини й почав полювати на івано-франківських дівчат. У 1974 році у місті почали знаходити трупи з дивними слідами укусів на шиї. Історія замовчує, чи були трупи знекровлені, але містом поповзли чутки про вампіра з кладовища. Влада, яка базувала свій світогляд на марксистсько-лєнінському матеріалізмі стверджувала, що ніяких вампірів не буває і всі ці дивні злочини не більше, ніж прояви психічно хворого злочинця. Втім, про всяк випадок, імовірну могилу вампіра було випалено військовим вогнеметом. Що цікаво – після такої процедури підозрілі зловісні вбивства припинилися. От, і думай, що хочеш…

За роки покинутості цвинтар заріс деревами й чагарниками, але нещодавно його почистили від зарослів, позрізали дерева і кладовище відкрилося у всій своїй трагічній красі.

Чого не скажеш про вулицю, котра веде до цих старих могил. Вибоїни, ями, котрі відкривають оку піввікові нашарування асфальту, калюжі, що не висихають навіть в спекотну погоду, зарослі хідники. Все це, чесне слово, навіває більший смуток, аніж старе кладовище, в яке впирається вулиця. Тому що немає в цій занедбаності жодної краси. Потрапляючи сюди після забрукованого центру, ти наче опиняєшся на узбіччі цивілізації, наче потрапляєш в якийсь постапокаліпстичний світ. Хоча в голлівудських фільмах на тему постапокаліпсису дороги все одно кращі. Певно американські режисери навіть уявити собі не можуть, що вулиця може бути такою.

На вулиці Київський мешкає заслужений журналіст України Роман Фабрика. Там же, в його садибі, знаходиться створений журналістом «Музей родинних професій».