Про історію цієї сумнозвісної події та її сучасний контекст, а також важливість вшанування пам’яті постраждалих та їх нащадків, Версіям розповіли відомі фахівці.

Яна Примаченко, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Акція «Вісла» – це примусова депортація українського населення повоєнної Польщі, що тривала протягом травня-липня 1947 року. В ході акції з території південно-східної Польщі (Люблінське, Краківське, Жешувське воєводства) в північно-західні регіони країни (т. зв. «Возз’єднані території», які до війни були у складі Німеччини) було переселено близько 150 тис. українців та членів змішаних польсько-українських родин. Аби не створювати українські анклави (частина території, повністю оточена територією іншої держави – ред.), були видані інструкції, які чітко регламентували процес розселення. Всіх переселенців селили по невеликих селах і містечках по кілька родин, розриваючи родинні і сусідські зв’язки. В такий спосіб влада унеможливлювала виникнення українських громад на новому місці та створювала умови для швидкої асиміляції (засвоєння етнічними меншостями норм і цінностей більшості – ред.) новоприбулих.

Офіційним приводом для акції «Вісла» стало вбивство 28 березня 1947 року вояками УПА генерала польської армії Кароля Свєрчевського. Але насправді акція готувалася заздалегідь і була невідворотною. Кампанія стартувала 28 квітня 1947 року.

Метою акції було покласти край українському питанню в Польщі раз і на завжди. Фактично, депортація виконувала три головні завдання:

  • Легітимізувала комуністичну владу, яка була принесена в Польщу на вістрі радянських багнетів, в очах польського населення. Акцією «Вісла» комуністична влада доводила полякам, що є оборонцем польських національних інтересів.
  • Знищувала соціальну базу УПА на Закерзонні (назва для західних українських етнічних територій, що зараз входять до складу Польщі – ред.).
  • Формувала моноетнічну(однорідну – ред.) польську державу.

Створення етнічно однорідних смуг вздовж нових кордонів було загальною практикою в Центрально-Східній Європі. По суті, акція «Вісла» була продовженням сталінської політики започаткованої договором між СРСР та Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) від 9 вересня 1944 року про обміни населенням. Згідно цього договору, протягом 1944–1946 років з території Польщі в Україну було переселено 482 тис осіб, а з України до Польщі 810 тис. осіб. Перший етап переселення українців в СРСР був добровільним, але його повільні темпи і небажання українців покидати свої домівки спонукали Сталіна вимагати «допомоги» польської сторони. Враховуючи складні українсько-польські стосунки та пам’ять про Волинську трагедію, така «допомога» вилилася в акти помсти.

Акція «Вісла» від самого початку мала примусовий характер. Для її реалізації була створена оперативна група військ «Вісла», яка, за різними оцінками, становила 17,5-20 тис. вояків. Командування ГО «Вісла» було доручено заступнику генерального штабу Війська польського бригадному генералу Стефану Мосору.

На світанку 28 квітня 1947 року військові почали оточувати українські села. Людям мали давати кілька годин на збори, але на практиці цих норм не дуже дотримувалися. Поспіх і брак транспорту призводили до того, що люди встигали вхопити тільки найнеобхідніше. Далі їхній шлях пролягав до збірного пункту, де людей товарними потягами відправляли на північний Захід країни до розподільних пунктів, а звідти – до місця проживання. Поневіряння могли тривати від одного тижня до місця. В новому місті призначення переселенці дуже часто отримували напівзруйноване житло та розграбоване господарство.

В ході операції приблизно 4 тис. осіб було запідозрено у співпраці з УПА, серед них 823 жінки та 27 священиків. Всіх підозрюваних утримували у концтаборі Явожно, де внаслідок катувань загинуло близько 200 бранців. Було заарештовано і засуджено 315 осіб, з яких 173 розстріляли.

Офіційною датою завершення акції вважається 29 липня, але до кінця 1947 року було депортовано ще близько 10 тис. осіб.

Безперспективність подальшої боротьби змусила командування УПА на Закерзонні віддати наказ прориватися на територію Західної Європи або пробувати повернутися в Україну.

Акція «Вісла» була засуджена Сенатом Польської Республіки 3 серпня 1990 року. У лютому 2007 року її також засудили у своїй спільній заяві президенти Польщі та України – Александр Кваснєвський та Віктор Ющенко.

Загострення українсько-польського діалогу порозуміння, яке відбувається на тлі минулорічного рішення польського парламенту, що визнав вбивство поляків на Волині УПА актом геноциду польського народу, також торкнулося й акції «Вісла». Вперше з 1989 року польський уряд відмовився фінансувати щорічні жалобні заходи українців Польщі з нагоди роковин депортації 1947 року. Критиці також було піддано позицію голови Об’єднання українців Польщі Петра Тими, який активно виступає проти історичної політики правлячої партії «Право і Справедливість». У польських політичних колах це рішення було сприйнято неоднозначно. Опозиційна партія «Громадянська платформа» вважає такі дії неправильним, оскільки мова йде не про українсько-польський діалог, а про українців – громадян Польщі. Зараз у Польщі створено громадський комітет, який збирає кошти на вшанування річниці цієї трагедії.

Іза Хруслінська, польська публіцистка і громадська діячка

28 квітня цього року припадає 70-річчя трагічної акції «Вісла», під час якої депортовано з місць проживання польських українців, польських громадян української національності. У результаті цієї військової акції, організованої тодішньою комуністичною державною Службою Безпеки ПНР (Польська Народна Республіка – назва Польської держави часів комунізму – ред.), з їх малих батьківщин: Лемківщини, земель перемишльських, ярославських, томашовських, грубешівських, холмських та любачівських, виселено близько 150 тисяч людей з метою їх швидкої та повної асиміляції. У документах знаходимо вказівку: «Аби вирішити українське питання в Польщі». Насправді, наслідки операції «Вісла» можна було відчувати до кінця періоду комунізму. Протягом всього періоду ПНР існувала сильна антиукраїнська комуністична пропаганда, українця мав характеризувати символ «різуна», «фашиста» і «націоналіста». У СРСР радянська пропаганда використовувала аналогічні гасла. З жалем мушу констатувати, що для деяких кіл в Польщі ці ефекти минулого мають місце і в сьогоденні, а лозунги антиукраїнської пропаганди, які лунали до 1989 року, відлунюють все більше і в сучасній Польщі.

Однак для багатьох середовищ і окремих осіб в Польщі, польських громадян польської національності, роковини трагедії українців є спільними роковинами, тому в Перемишлі під час головних заходів 28–30 квітня, українці та поляки разом вшановували цю дату. Це не перший акт солідарності з українською громадою в Польщі. Останнім часом ми спостерігаємо постійне погіршення ситуації як навколо української громади в Польщі (меншини), так і України та українців. Коли на початку цього року з’ясувалося, що Міністерство внутрішніх справ Республіки Польща відмовило трьом українським організаціям у Польщі в наданні засобів для організації вшанування роковин акції «Вісла», про що зауважив у інтерв’ю для української преси Петро Тима, голова Об’єднання українців в Польщі, польські друзі запропонували утворити Почесний комітет заходу. До його складу ввійшли важливі для польського культурного і суспільного життя люди: Данута Куронь, Христина Захватовіч-Вайжда, Адам Боднар, о. Томаш Достатні, проф. Влодзімєж Мокрий, Анджей Северин та Анджей Стасюк. Багато з членів Комітету вважали за честь спонсорувати цей захід! У той же час був оголошений публічний збір серед людей доброї волі, які хотіли б підтримати організацію вшанування 70-х роковин. Відповідну інформацію опублікували безліч ЗМІ Польщі різних політичних орієнтацій, від Газети Виборчої до Критики Політичної та Речі Посполитої, а також радіостанції. На заклик відгукнулися сотні людей, зокрема, багато представників польської національності. Кожен платіж, навіть 1 злотий, це перш за все жест солідарності з українською громадою в Польщі і вираження громадянської незгоди з ненаданням коштів МВС РП – так сталося вперше з 1989 року, часу демократичних перетворень у Польщі!

28 квітня у Перемишлі також буде зачитане публічне звернення до 70-тих роковин акції «Вісла», підписаного багатьма людьми. Серед підписантів заяви – представники антикомуністичної опозиції з часів ПНР, священнослужителі, представники інтелігенції, митці, вчені, журналісти, громадські діячі.

Варто пам’ятати, що раніше з приводу «круглих» роковин цієї трагічної події, вшанування пам’яті підтримувалось польськими колами, а також на політичному та суспільному рівні: Сенат засудив у 1990 році акцію «Вісла», в 1997 році з’явився відкритий лист, що засуджував цю подію, підписаний багатьма сучасними інтелектуалами і політиками, в 2002 році була відповідна заява Александра Kваснєвського, тодішнього президента Польської Республіки, в 2007 році спільна заяви президентів Лєха Качинського та Віктора Ющенка.

Заходи цього року мають особливе значення, а також символічне!

Але, мабуть, найголовніше, на мій погляд, є те, що у 70-ті роковини акції «Вісла» ми в Польщі разом, українці і поляки, всі, хто може співчувати, хто розуміє наслідки трагічного історичного досвіду, який торкнувся наших народів, які не хочуть поділу між нами, які, нарешті, солідаризуються з українською громадою в Польщі – то її членів, перш за все, торкнулася депортація, табір в Явожно, вигнання, знищення матеріальної і духовної частини української культури, втрата малих батьківщин – назавжди!

Софія Федина, кандидат політичних наук, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань

70-ті роковини Операції  «Вісла» – це, водночас, символічна і дуже болюча дата. Символічна  – бо в саму назву «Операція Вісла» депортовані вкладають набагато більше, аніж просто одиночний акт депортації. Для них це символ організованого знищення українців, вивезення з рідної землі, по суті, без права повернення, втрата рідної землі, господарки, культури, часто й ідентичності… Багато для кого з депортованих і їх нащадків «ВДОМА» так і залишилося на тих теренах, звідки українців депортували… І ось це болюча сторона… Біль роз’їдає зсередини, біль часто не дає рухатися далі, хоч і тримає громаду разом. Біль не стихає, бо злочин депортацій 1944–1951 рр., а, зокрема, й Операцію «Вісла», не засуджено, не визнано світовою спільнотою… А їх жертв – ніхто так ніколи і не пошанував… Для нас дуже важливо, що, чи не вперше на всеукраїнському рівні, йде мова про трагедію понад 700 000 українців. Тільки відновлена пам’ять дозволить нам домогтися справедливості.

Справді, тема операції «Вісла» складна і болюча. Вона потребує широкого висвітлення. Адже результатом її стала втрата малих батьківщин для двох народів – назавжди. Українсько-польські відносини пройшли важкі випробування часом. Тому потребують неупередженого аналізу причин трагічних подій.

Розмовляв Павло ЛОДИН