У Синодальному залі Київської патріархії по вулиці Пушкінській, 36 відбувся Архієрейський Собор УПЦ КП, на якому були затверджені запропоновані патріархом Філаретом зміни та доповнення до Статуту Церкви. Ці зміни і стали предметом гарячих суперечок на Помісному Соборі УПЦ КП, який відбувся наступного дня, і який остаточно їх затвердив і легітимізував.

Суть цих змін зводиться до того, що після смерті патріарха Філарета УПЦ КП, по суті, відмовляється від проведення позачергового Помісного Собору та обрання нового патріарха, щоб відкрити шлях до проведення спільного Об’єднавчого Собору єпископів УПЦ (Московського Патріархату) та УПЦ Київського Патріархату, і на якому був би обраний єдиний першоієрарх об’єднаної Української Православної Церкви, повідомляє Главком.

Обговорення даного питання патріарх Філарет почав з того, що йому вже 85 років і що йому вже потрібно думати про перехід у вічність. Він запропонував внести зміни до Статуту УПЦ КП, ввівши нову посаду – “Намісника патріарха”, який після смерті Філарета автоматично ставав би місцеблюстителем патріаршого престолу і який в сані митрополита був би главою УПЦ КП. При цьому обрання “намісника” має відбуватися на Архієрейському Синоді під головуванням ще не покійного патріарха Філарета. За словами останнього, це нововведення впроваджується для того, щоб після його смерті в УПЦ КП не почалася війна за владу, яка може призвести до розвалу Церкви.

Патріарх Філарет підкреслив, що “зовнішні сили” намагаються зараз впливати на кадрові перестановки в УПЦ (МП), і що УПЦ КП теж не застрахована від подібних спроб впливів і підкупів з боку. За словами Філарета, той, хто стане після нього предстоятелем УПЦ КП, повинен бути готовим не до слави й влади, але до страждань, зневаги й поливання брудом, на нього відразу дістануть з папок компромати, почнуть через ЗМІ кампанію дискредитації, викриттів і т. п., щоб остаточно послабити і знищити Українську Церкву. Довідка В Україні є чотири православні церкви. Канонічною вважається УПЦ Московського патріархату на чолі з митрополитом Володимиром, яка діє на правах внутрішнього самоврядування в межах Московського патріархату. УПЦ Київського патріархату від’єдналася від РПЦ в 1992 році, де її лідера Філарета (Денисенка) піддано анафемі.

Також є Українська автокефальна церква, заснована в 1921 році. Після великої перерви вона відновила свою діяльність наприкінці 80-х років минулого століття. Українська автокефальна православна церква – найменша з трьох православних церков України. У 1930-х її повністю ліквідували на території СРСР. Єпископи і священики УАПЦ залишилися тільки в США і Канаді. У 1989 році в Львові було проголошено відтворення УАПЦ. Найбільша кількість її приходів розташована в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Головою церкви є митрополит Київський і всієї України Мефодій.

Також є Українська греко-католицька церква, яка має безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури. Новий період з її багатовікової історії розпочинає 1596 рік, коли у Бересті (тепер Бєларусь) на Церковному Соборі було проголошено відновлення повної єдності з Римським Престолом, що увійшло в історію під назвою Берестейської унії.

Проте першу спробу церковної унії на Руси можна віднести ще до часів короля Данила Галицького, який вимагав об’єднання сил усього християнського світу в умовах опору татаро-монгольській навалі. Розквіт Української греко-католицької церкви припадає на XIX століття. Провідною постаттю греко-католицького руху в першій половині XX століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ насильно розпущено владою — і церква існувала лише в підпіллі. Аж 1989 року — за горбачовської перебудови — церква вийшла з підпілля.

Раніше в Україні існувала єдина помісна Українська Церква, яка сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським князем Володимиром (у 988 р.) аж до її анексії за Російської держави Петра І. Внаслідок цього українська церква стала частиною РПЦ, і більшість православних єпархій України (тобто за винятком єпархій УПЦ КП і УАПЦ) підкоряються московському патріархові й досі.