Результат пошуку зображень за запитом "Євген Грицяк"

Євген Степанович Грицяк народився 9 серпня 1926 року в с. Стецева Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. У період німецької окупації вчився в торговельній школі в Снятині, долучився до Юнацтва ОУН, пишуть Версії з посиланням на ГК.

У липні 1944 року мобілізований до Червоної армії, воював у 265-й штрафній роті 140-ї стрілецької дивізії на 4-му Українському фронті, дістав тяжке поранення.

З березня 1945 року служив у 31-й автороті 295-го стрілецького полку 183-ї Харківської стрілецької дивізії.

За те, що Грицяк при відбитті контратаки противника біля с. Вишковіце в Польщі 1 травня 1945 року знищив двох ворожих солдатів, 12 червня 1945 року його нагородили медаллю “За відвагу”. За два місяці здобув медаль “За перемогу над Німеччиною”.

Очевидно, цього було недостатньо для радянської влади, яка, дізнавшись про участь Грицяка в ОУН, у 1949 році його заарештувала. 12 грудня 1949 року Грицяка засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років концтаборів ГУЛАГу.

Покарання відбував у Джезказгані (Казахстан), Норильську, Владимирському централі, Іркутську, Мордовії. Всю активно боровся за права в’язнів і протистояв сваволі табірної адміністрації.

У ГУЛАзі познайомився з відомими політв’язнями Михайлом Сорокою, Данилом Шумуком, Юрієм Шухевичем, Володимиром Горбовим та іншими.

“У побуті  Євген Грицяк був дуже чесною людиною, йому можна довірити найбільші скарби, і він, навіть умираючи з голоду, не взяв би жодного грама… Те, що для інших було неможливим, то для Євгена було можливим. Він міг піднятися з попелу і знову стати сповненою гідности людиною”, — писав учасник боротьби УПА, політв’язень ГУЛАГу Данило Шумук.

Після акцій спротиву в Караганді Грицяка перевели в 4-те відділення Гірського табору (ГорЛАГ) у Норильську, що в РРФСР за Полярним колом.

Там Грицяк став одним із п’яти керівників Норильського повстання (26 травня – 4 серпня 1953 року). У повстанні взяло участь від 16 до 20 тис. в’язнів ГорЛАГу і НорильЛАГу.

У таборах Євген Грицяк захопився індійською йогою та вченням про ненасильницьку боротьбу сатьяграхою. З його ініціативи керівництво повстанням свідомо дотримувалося тактики ненасильницької боротьби.

Саме Грицяк передавав вимоги повстанців членам комісії з Москви 6 червня 1953 р. Вимоги було задоволено тільки частково, а в серпні після масового розстрілу в’язнів 3-ї зони повстання (56 загиблих) зазнало поразки. Грицяка ув’язнили у в’язниці Норильська, відтак – Владимира.

Однак Норильське повстання поруч із повстаннями у Воркуті (РєчЛАГ) та Кенгірі (СтепЛАГ) змусило адміністрацію ГУЛАГу здійснити чимало поступок в’язням та почати амністію політичним. Це був початок ліквідації системи радянських концтаборів.

1956 року постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР Грицяка звільнили з ув’язнення. З 1958 року жив у Караганді (Казахстан) через заборону проживати в Західній Україні.

28 січня 1959 року – другий арешт за звинуваченнями у створенні осередку ОУН у Вінниці та в керівництві Норильським повстанням. Євгена Грицяка відправили досиджувати попереднй вирок у 25 років.

Завдяки листам на адресу Військової колегії Верховного Суду СРСР, у яких він відкинув усі звинувачення, Грицяка в 1964 році звільнили через необґрунтованість звинувачення.

Подавав заяви на дозвіл емгірувати, за що його цькували в пресі. Зазнав переслідувань КГБ та погроз новим арештом, оскільки 12 лютого 1977 року Грицяк підписав заяву на підтримку “Хартії-77″, а в США вийшла його книга “Короткий запис спогадів. Історія Норильського повстання” (вид-во “Смолоскип”).

Після розпаду СРСР на запрошення адміністрації Норильська брав участь у відзначенні 40-річчя міста (1993), двох конференціях Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих у Києві та трьох міжнародних конференцій “Опір в ГУЛАГу” в Москві. У 2013 році брав участь у відзначеннях 60-ліття Норильського повстання в Києві та Івано-Франківську.

Мешкав у с. Устє Снятинського району. Кавалер орденів “За мужність” ІІІ-го і І-го ступеня, нагороджений медаллю “25 років незалежності України”.