ato

“Тут, у батальйоні, я з початку вересня. В Пісках – не пам’ятаю, з якого часу. До виїзду на Піски я був командиром 5-го взводу резервної роти. А зараз повернувся після поранення, думаю, за декілька днів знову на Піски”, розповідає прикарпатець.

“Везу якось хлопців на позицію. І тут почався мінометний обстріл. Адреналіну прибуло, і ми між мінами добулись до позиції. І все слава Богу, без втрат. Оминули всі міни. Доставив хлопців – все як має бути, і наступних – на іншу позицію, більш віддалену. Там вже був легесенький обстріл. А одного разу на Пісках міна влучила у гнійну яму. Коли ми вийшли з укриття, наше подвір’я, де ми розташовувались, і всі навколишні городи були так рівнесенько вкриті гноєм, що вручну, навпевно, жоден найкращий господар так його не вкладе”, пригадує боєць.

У мирному житті Чеснок — бізнесмен. Мав своє невеличке виробництво меблів. Але з початком революції свою діяльність тимчасово призупинив. На Майдані займався більше волонтерською діяльністю – доставляв туди допомогу. З весни — у “Правому секторі”, пише у Facebook Олена Білозерська.

“У мене син в другому класі, і донечці вісім місяців. Дружина знає, де я, ставиться до цього негативно. Подала на розлучення. Вона не хоче… не хоче… ну, не знаю. Я не хочу жодним словом її образити. Вона в мене дуже хороша людина. Вона мама моїх дітей – прекрасних дітей, і вона дає їм гідне виховання. Тут, швидше за все, вина лежить на мені, а не на ній”, — роздумує боєць.

“Поранили мене 14-го жовтня, на свято Покрови. Ми з напарником доставляли на позиції боєприпаси і пальне для генераторів. Коли ми приїхали на крайню позицію нашу, почався мінометний обстріл. Вівся, як ми зрозуміли, не здалека, тому що свисту мін не було чути. Міни ложили дуже кучно. Декілька хлопців отримали поранення. Але, слава Богу, всі живі, крім… друга Тещі, який в лікарні помер. Це військовий, це командир танку, який дійсно був гідним воїном і гідним командиром. Мене поранило – ліве передпліччя, права рука і ліва кістка тазу.

Лікувався на Мечникова (лікарня ім. Мечникова у Дніпропетровську -Авт.). Дуже хороші лікарі і взагалі персонал – низький уклін всім, від прибиральниці до професора, вони роблять дуже велику роботу.

Після поранення трошки побув на реабілітації, доліковувався вже вдома. Відчув, що вже можу далі вертатися в бій, і приїхав назад. Громада наша допомогла з автомобілем на Піски, для нашого батальйону. Я пояснив їм, що з автомобілями дуже велика проблема, і вони допомогли нам. Дуже багато ще громада допомогла зі збором харчів. А декілька молодих бійців, які ще не готові до бою, зараз проходять вишкіл на базі на Київщині”, — розповів Чеснок.

“Була ситуація, коли ротний Подолянин сказав мені повозити журналістів по Пісках, по позиціях, щоб вони інтерв’ю взяли у хлопців і так далі. І був випадок, коли ми вже поверталися назад, і коли проїздили біля однієї нашої дуже важкої позиції, яку постійно обстрілюють – якраз почався мінометний обстріл. Журналісти були в кузові “газона”, і дуже великим чудом ми проскакнули – чуть-чуть міна не попала. Саме в кузов. Встиг, встиг дати більше газу, і ми пролетіли. І коли доставив журналістів вже назад, в розташування наше на Пісках, там, де вже було безпечно – дуже важко їх було витягнути з кузова. Боялися, дуже боялися. Трусило їх. Але нічого. Все нормально. Наступного разу вони вже їхали без паніки. Це всім страшно, тим більше, коли йде мінометний обстріл. Коли кулі свистять – не так страшно.

До речі, мені був знак, що зі мною щось станеться. Бо 13 жовтня, коли я розмовляв по телефону, здається, з сином почав працювати снайпер. Було дуже темно. Кулі просвистіли у мене над головою. Встиг впасти і почав повзти за “бісєдку”. Це треба було бачити, коли перед тобою газовий балон, а кулі летять. І тоді вже “старт” був дуже великий, щоб забігти за будинок. Забігаю за будинок – а там боєприпаси тільки привезені. Купа боєприпасів. І не знаєш, куди. Можеш упасти – і разом з боєприпасами полетіти, якщо куля влучить. Але, слава Богу, обминуло. А наступного дня, о п’ятій годині вечора, мене поранило”.