Вселенський патріарх Варфоломій напередодні Нового року підтвердив беззмінний намір вручити Томос митрополиту Епіфанію під час урочистого богослужіння на Фанарі 6 січня 2019 року, що не влаштовує РПЦ і її сателітів, пишуть Версії з посиланням на Інформаційний спротив.

Російська православна церква і її українська дочка (МП) без упину заявляють про нібито тиск з боку української влади з метою примусу до переходу в нову церкву і погрожують війною і фізичним насильством, які можуть розгорітися в процесі створення і формування новоствореної Православної Церкви України. Варто зазначити, що подібні заяви не відповідають дійсності, так як є численні факти, які свідчать про зворотне, зокрема тиск МП на своїх священиків і парафіян з метою недопущення переходу до складу новоствореної ПЦУ. Крім того, риторика вищих посадових осіб РФ щодо отримання Україною Томосу про автокефалію свідчить про крайню агресивність і войовничість російського керівництва. Так, спікер ради федерації Росії Валентина Матвієнко взагалі назвала «злочином» створення єдиної помісної православної церкви в Україні і що це призведе до війни. Іменування білого чорним і навпаки – давно улюблена практика російського керівництва, що межує інколи не те що з відвертим цинізмом і лицемірством, а просто вступає в конфлікт зі здоровим глуздом.

У зв’язку з цим не буде зайвим нагадати, що процес переходу парафій до складу ПЦУ буде і залишається добровільним, як і те, що він буде відбуватись згідно з усталеними церковними канонами і нормами. З кожним днем ​​все більше парафій переходять в юрисдикцію новоствореної Православної Церкви України і процес цей вже незворотній. Помилка, яку вже не раз повторює російське керівництво, а тепер і РПЦ – це нерозуміння незворотності цього процесу, а також причин, які до цього призвели. Більш того, воно намагається ще якось завадити цьому.

Сам же Патріарх Кирило не встигає засипати міжнародні інстанції, а також голів церков і лідерів окремих держав листами із закликами бойкотувати і не допустити вручення Україні Томосу про автокефалію, що лише підтверджує вищезгадана теза про нерозуміння кремлівської верхівкою незворотності природного перебігу речей, а також їх причинно-наслідкового зв’язку. З цим у вищого російського керівництва завжди були проблеми.

Буквально за лічені дні до надання Україні Томосу, Патріарх Кирило написав Варфоломію чергового листа з закликом відмовитися від дарування автокефалії українській церкві, а також пригрозив його Святості втратою першості в православному світі. Такі дії лише свідчать про перевищення РПЦ своїх повноважень і небажанні Москви припинити ескалацію міжконфесійної напруги в Україні і світовому православ’ї, не кажучи вже про нешанобливе ставлення до Святого Престолу.

По частині організації провокацій і силових зіткнень, РФ і її спецслужбами напрацьований цілий механізм, в тому числі способи його медійної розкрутки. Тому, вже ні в кого не викликає сумнівів у штучному характері можливих провокацій і зіткнень, а також зацікавленості Росії в їх проведенні.

Основний  аргумент, що висувається в зв’язку з цим РПЦ, варто розібрати окремо. Постійно лунають заяви російських кліриків про нібито відсутність у Константинополя прав і підстав для надання Православній церкві України Томосу про автокефалію. Такі заяви не мають під собою ніяких підстав і є виключно політично заангажованими і просто неосвіченими. При цьому не варто забувати, що є певні питання щодо легітимності самої РПЦ. Про що йтиметься далі.

На Всеправославному соборі на острові Крит, який відбувся 21 червня 2016 р. РПЦ була звинувачена в єресі етнофілетизму, тобто змішування національного з церковним. Звинувачення були проголошені кіпрським архієпископом Хризостом II. Раніше засудження в етнофілетизмі застосовували на Константинопольському соборі в 1872 році у зв’язку з т.зв. «Болгарською схизмою», а саме одностороннім проголошенням болгарським духовенством автокефалії своєї національної Церкви, яка перебувала в межах Османської (Оттоманської) імперії. Болгарська церква тоді діяла в інтересах Кремля, який в свою чергу вдався до брехні етнофілетизму в далекому 1439 році. Тоді Москва незаконно проголосила свою автокефалію, піддала анафемі Константинополь і почала будувати свою Православну Імперію – «Третій Рим». Таким чином, Московська церква стала інструментом влади, відмовившись визнавати загальнохристиянські цінності і домовленості і залишається такою і до сих пір.

Фактично з цього моменту в середовищі РПЦ і виникли течії на кшталт «Третього Риму» та «Русского мира». Почав проповідуватись певний «особый русский путь» і в маси було запущено тезу щодо особливого «русского народа-богоносца», його особливої ​​мети, «особой русской духовности» і т.д. і т.п.

Зухвала поведінка РПЦ не могла залишатися непоміченою і без реакції настільки довго і на Всеправославній Раді Церков в червні 2016 архієпископ Іов (Геча) заявив що, Константинопольський патріарх може позбавити Російську православну церкву автокефалії, яка була отримана в XVI столітті від Вселенського патріарха Єремії . «Центри світового православ’я ніколи і ніхто не може ставити під сумнів. Вселенські собори дали Римському престолу і Константинопольському престолу, як другому після нього, однакові привілеї. Якщо ми цього не визнаємо, значить, ми не визнаємо вчення Вселенських соборів і відпадаємо від православ’я», – заявив архієпископ в одному з інтерв’ю «BBC».

Заяви РПЦ і її української гілки МП про те, що автокефалію може просити лише канонічна частина якоїсь Церкви, а все інше це – «легалізація розколу» не витримують критики з боку релігійних експертів і незаангажованих клерикалів, оскільки всі сучасні автокефалії виникли виключно шляхом від’єднання від Константинопольського патріархату і процес цей також був непростим. Крім того, сама православна церква в Росії ніколи не отримувала Томос про автокефалію як такий і за встановленою процедурою.

Під час вивчення історії Православної Церкви за текстами і документами, а не за вигаданими міфами, стереотипами і фальшивою історіографією, які  проповідувались РПЦ, стає очевидним, що всі сучасні автокефалії були проголошені виключно Вселенським патріархатом.

Автокефалія православної церкви в Московії була самопроголошена у 1448 році, коли в Москві обирали митрополита Йону самостійно, без дозволу Вселенського патріархату! Таким чином, РПЦ не отримувала Томос про автокефалію як того вимагає святий припис і по суті сама є неканонічною. У 1589-1590 роках Вселенський Патріарх Ієремія II просто стабілізував ситуацію, піднявши цю кафедру до рівня патріаршої гідності, за тієї умови, що Московському архієрею було дозволено «називатися» патріархом, і що він зобов’язаний згадувати патріарха Вселенського і вважати його «своїм главою і першим», як про це зазначалося в грамоті.

Пізні автокефалії, які були проголошені в XIX і XX століттях – всі були проголошені Всесвітнім патріархатом: автокефалії Православної Церкви в Греції (1850 г.), в Сербії (1879 р піднята до патріаршества в 1922 р), в Румунії (1885 р і піднята до патріаршества в 1925 р) в Польщі (1924 г.), в Грузії (1990 р), а також в Чехії і Словаччині (1998 г.). Всі вищезгадані проголошення були пов’язані з політичним фактором і автокефалія була оголошена як спосіб забезпечити єдність Церкви всередині кожної з цих держав, як і сама єдність між Помісними церквами.

Нинішній непростий стан «розділеного» українського православ’я є наслідком того, що свого часу РПЦ проігнорувала звернення Архієрейського собору УПЦ від 1991 р про автокефалію.

У разі, якщо б автокефалія в Україні була проголошена відразу після отримання незалежності в 1991 році, можна було б уникнути «розколу», який почався в 1989 р. І така позиція була у всього єпископату УПЦ МП, який відразу після проголошення незалежності України ухвалив на своєму соборі у листопаді 1991р. наступне: «… собор вважає, що дарування автокефалії Українській Православній Церкві сприятиме зміцненню єдності Православ’я в Україні та ліквідації автокефального розколу, який виник, буде протидіяти уніатській і католицькій експансії, служитиме примиренню і встановленню згоди між ворогуючими нині віросповіданнями, об’єднанню всіх національностей, які проживають в Україні, і тим самим буде вносити свою лепту в зміцнення єдності всього українського народу». Під цією постановою стоїть підпис всіх без винятку чинних на той час єпископів УПЦ МП, в т.ч. єпископа Чернівецького і Буковинського Онуфрія.

РПЦ без перебою звинувачує Константинополь в «єресі папізму», в той час як в самому Московському патріархаті вельми популярною є концепція «Третього Риму», згідно з якою РПЦ сама повинна посісти перше місце в Диптиху, що є грубим порушенням самого віровчення і церковних правил Вселенських і помісних соборів.

У зв’язку з цим варто нагадати, що теорія Москви як «Третього Риму» не є ні еклезіологічною доктриною, ні прерогативою канонічного (церковного) права. Цей міф придуманий псковським старцем Філофеєм на початку XVI ст. Історія православної церкви не знає ні «першого» ні «другого» Риму, але знає лише «старий» (Рим) і «новий» (Константинополь). І третьому не бувати. Тому ніхто серед православних не може претендувати на вищу владу, ніж ту, яку має Вселенський собор. Кожен православний єпископ під час сповіді віри перед своєю єпископської хіротонією обіцяє завжди дотримуватися не тільки віровчення, але і церковних правил Вселенських і помісних соборів, які його зобов’язують.

Існує думка, що є якийсь неписаний закон закономірності (бумеранга), згідно з яким зло заподіяне комусь обов’язково повернеться до того, хто його зробив. Отримання Україною Томосу і формування своєї автокефальної церкви це не тільки питання часу, логічний і природний хід речей, а й торжество історичної справедливості. А історія Росії, судячи з усього, нічому не вчить.