Пов’язане зображення

До Дня вишиванки, кореспондентка поспілкувалась з продавцями вишитих сорочок та з завідувачем відділу народного мистецтва Краєзнавчого музею Тетяною Лебідь.

Прихильність до ручної вишивки не покидає Івано-Франківськ. Продавець вишиванок Наталя розповідає, що зараз дуже великий попит на вишиванки, бо це модно, пишуть Версії з посиланням на Бліц-Інфо.

«Завжди на літо йде більший попит на вишиванку, починаючи з Великодня, закінчуючи Днем Незалежності. Випускні вечори, весілля, останні дзвоники, перше причастя- до цих подій готується вся сім’я. Це дуже класно, що ми не забуваємо код свого народу»,- ділиться дівчина.

Пов’язане зображення

Сьогодні вишиванку можна купити будь-де. Це гарно виглядає та не б’є по кишені. На ринку чи у магазині можна знайти як бюджетну сорочку від 1000 гривень, так і вишиту вручну на натуральному полотні за майже 10 тисяч гривень. Вибір вишиванок- величезний. Тому кожен може знайти ту, яка йому буде до душі.

«Є такі люди, які більше хочуть класичні вишиті сорочки, проте є й ті, хто любить сучасні, коли на чорну футболку б’ють принт у вигляді вишивки. Мінімалізм зараз дуже популярний серед молоді.Тому часто заходять дівчата і просять показати футболку чи сорочку, де мало вишивки. Переважно такі вишиванки вдягають під джинсові штани та туфлі або ж кеди, така мода зараз. Проте є й вийнятки, у мене є подруга, яка має дома 20 різних вишиванок і їй мало, нещодавно прийшла за 21-ою»,- розповідає продавець вишитих сорочок Оксана.

Результат пошуку зображень за запитом

Український традиційний національний костюм відображає художній талант українських жінок, що створюють гарний одяг для всієї родини. Всі елементи одягу прості за формою, багаті різноманітними прикрасами, насичені яскравими фарбами. Працюючи над оздобою сорочки, спідниці, головного убору або іншого елемента, українки використовували фарби і образи рідної природи для прославлення свого роду і для втілення в орнаментах своєї мрії про прекрасне майбутнє. Основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися, про це свідчать назви одягу, які були відомі ще з князівських часів: свита, кожух, сорочка.

Кожен регіон має своє національне вбрання та свої особливості пошиття, кольорів та візерунків. Напередодні Бліц-Інфо поспілкувався з завідувачем відділу народного мистецтва Краєзнавчого музею Тетяною Лебідь, яка поділилась особливостями національного одягу прикарпатців: якою технікою шились жіночі національні костюми та що означає колір у вишиванці.

Жінка розповідає, що до складу бойківського жіночого костюму входить сорочка, спідниця, фартух, лейбик, хутряна бунда. Своєрідною особливістю жіночих сорочок є те, що їх шили переважно короткими та носили  із спідницею. Називались сорочки по-різному: “плічата”, “опліча”, “рубатка”.

Одяг Бойківщини характеризувався перевагою чорно-білих акцентів. Вишивали сорочки домашніми пряденими нитками натурального кольору, а згодом почали додавати чорні. Чорний колір символізував мудрість і накопичені знання поколінь, тому їх носили люди в багатьох регіонах, а білий символізує енергію, силу, життя, духовну і фізичну чистоту.

А Спідниці та фартухи, які густо збирали біля пояса, оздоблювали хрестиковою вишивкою, а внизу – мережками та смугами вишивок.

«Гуцули теж мали свої особливості каже, що жіночі сорочки були переважно призбирані навколо шиї та довгі (нижче колін). У вишивках гірських районів Карпат переважав червоний, зелений, жовтий і чорний кольори. На сорочках робили різноманітні узори: хрестики й ромби, що сплітаються в безлічі варіантів», – ділиться Лебідь.

Крім того, на Гуцульщині зберігся найстаріший тип поясного жіночого одягу – незшиті двоплатові запаски. Їх одягали або одну з полотняним фартухом, або дві.

Своєрідністю форм і орнаменту вирізняються жіночі нашийні прикраси, які є ще одним свідченням безперервності зв’язку гуцульського народного мистецтва з його древнім слов’янським походженням. А голову жінки пов’язували переміткою – найдавнішим з відомих жіночих головних уборів. Згодом замість переміток з’явилися хустки фабричного виробництва.

До Опільського жіночого костюму входять сорочка, спідниця, запаска, безрукавка та кожух. Найпоширенішою на Опіллі була довга, тунікоподібна сорочка з пришивними рукавами.

За кроєм сорочки були з коміром, здебільшого стоячим, широкими рукавами, а внизу закінчувалися манжетою. Вишивки  дуже багаті орнаментикою:  “цвіти”, “маки”, “ружі”, “пшеничка”, “виноград”. Для молодих дівчат оздоблювали вишивкою цілий рукав. Колір вишивки був чорного, червоного, жовтого, синього, фіолетового та зеленого. Вважається, що поєднання в орнаменті синього і червоного кольорів з’явилося в народній вишивці значно раніше, ніж поєднання чорного з червоним. А жовтий колір символізував Сонце, небесний вогонь, сяйво Божественної мудрості, а також багатство.

Тетяна Лебідь каже, що Покутський жіночий костюм є одним з  кращих строїв українського народного вбрання. До нього входить сорочка, опинка (обгортка), спідниця (“рікля”), фартух, кептар і кожух.

На Покутті одночасно побутували два типи крою жіночих сорочок -традиційний уставковий (“рукав’єнки”) та тунікоподібний  (“перекидний”).

Сорочки обох кроїв виділялись різноманітними способами орнаментації та варіативністю вишивки: від гладьової, “білим по білому” в поєднанні з прозорою технікою виколювання й вирізування до “писаних”, суцільно заповнених поліхромною вишивкою рукавів.