Мандруємо Карпатами: Верховина

Назва Верховина добре прижилася серед місцевих мешканців.  Про це пишуть Версії з посиланням на Depo

Верховина для гірських мешканців має й інші поняття – так називають найбільш припідняті ділянки однієї місцевості. Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620-640 метрів над рівнем моря, а більша його частина – в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.

Мандруємо Карпатами: Верховина

Перша письмова згадка про село Жаб’є датуєтьcя 1424 роком, коли воно разом з монастирем на річці Рибниця (теперішнє місто Косів) було передане литовським князем Свидригайлом в дар місцевому багачу Владу Драгосимовичу. Існує легенда, що першим поселенцем в долині Чорного Черемоша був Жабка, від якого і одержало назву колишнє Жаб’є. За іншою версією тут в заболоченій долині річки водилось багато жаб, звідки і пішла назва поселення.

У давнину ділилося на дві частини: Жаб’є-Ільці та Жаб’є-Слупійка, мало багато присілків: Красний Луг, Кривополе, Волова, Ходак, Віпче, Замагура. У різні часи до ґміни Жаб’я належали села Бистрець, Дземброня, Топільче, Зелене, Явірник, Буркут. У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Прусією та Австрією землі теперішнього Верховинського району увійшли до Австрії.

Мандруємо Карпатами: Верховина

Майнове розшарування, посилена експлуатація населення гірських сіл викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою боротьби та виявом стихійного протесту селянства проти існуючого ладу був опришківський рух. Багато жителів села Жаб’є діяли в загонах Олекси Довбуша, І. Пискливого, Пинті, Бойчука, Баюрака.

За часів Австро-Угорщини, незважаючи на відсутність залізничного сполучення, Жаб’є було цілком цивілізованим селищем – тут працювали пошта, телеграф, адвокатська контора, суд, школа, аптека, діяв будинок культури, працювало кілька магазинів. Чимало господарів приймали у себе на літо панство із великих міст – Львова, Станіславова, Коломиї, Чернівців, їм здавалися кімнати, поверхи у будинках, а також й цілі садиби. Багато хто із приїжджих їздили на лікування на води у Буркут, більш спокійних відпочивальників цікавило збирання грибів, ягід, лікарських трав. Для екстремалів спеціально організовувались сплави на плотах – разом із місцевими лісорубами. Науковці досліджували довколишні гори, складали карти, описувати геологічні особливості місцевості, укладали каталоги адрес приватних садиб для туристичних альманахів.
Під час Першої світової війни в околицях села Жаб’є та інших сіл точилися бої між австрійцями та росіянами. Багато гуцулів воювали у складі австрійської армії, особливо у легіоні Українських Січових Стрільців.

У квітні 1920 року відбулося селянське повстання (отримало назву “Гуцульське повстання”), яке було придушене польською владою. Учасникам Гуцульського повстання 1920 року споруджено пам’ятний знак.

З 1921 до 1939 року Верховина входила до складу Польщі. Саме у цей період було побудовано всім відому обсерваторію на горі Піп Іван, яку так остаточно і не завершили через початок Другої світової війни.

Мандруємо Карпатами: Верховина

Верховину називають центром гуцульської культури. Іван Франко колись писав: “Ось Жаб’є, гуцульська столиця…”. Це край, багатий на легенди, природні та архітектурні пам’ятки. Приїхати сюди можна не тільки за гарними краєвидами та стрімкою стежкою на гору-двотисячник, але також заради місцевих оповідей: про скарби Довбуша, заховані десь глибоко в горах, про дівчину Марічку, яка село від ворогів врятувала, про древні святилища і богів, яким на них поклонялись, про традиції нинішні і забуті — багато про що.

Одним із найпопулярніших місць в Верховині є Історико-краєзнавчий музей Гуцульщини, який відкрили ще в 1938 році. Тут можна побачити різноманітні археологічні знахідки, в тому числі старовинні предмети побуту, традиційну вишивку та одяг гуцулів, картини, дерев’яні та глиняні вироби, книги.

Мандруємо Карпатами: Верховина

Різноманітні і предмети мистецтва: рушники та серветки з химерною вишивкою, шкатулки з дерева і берести, плетені кошики, вази і багато що інше. Також можна відчути себе справжнім корінним гуцулом: вбратися в традиційний костюм. Не можна обійти увагою знаменитий гуцульський килим. Тут є можливість не тільки поспостерігати за створенням цього шедевра, а й самому сісти за ткацький верстат під час майстер-класу.

У Верховині знімав свій гуцульський кіношедевр Сергій Параджанов. Режисер оселився в гуцульській хаті, щоб увібрати в себе дух і колорит українських горян під час роботи над “Тінями забутих предків” – фільмом, що увійде у двадцятку кращих світових кінофільмів.

Мандруємо Карпатами: Верховина

Хата-музей “Тіней забутих предків” створена у старовинній хаті Марії та Василя Хімчаків – гуцулів, що брали участь у зйомках, і разом з іншими акторами-аматорами зробили фільм надзвичайно правдоподібним.

А режисер висловив про зйомки такі думки: “Усе, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності”.

Мандруємо Карпатами: Верховина

Крім вівчарства та різних ремесел, місцеві мешканці розвивають зелений туризм і радо приймають гостей. Як кажуть гуцули, гора з горою не сходиться, а люди з людиною зійдеться.

Мандруємо Карпатами: Верховина