Він шкутильгає на одну ногу, має проблеми зі здоров’ям але продовжує працювати  бо переконаний, що сидячи вдома країну не можливо змінити. Майор Збройних Сил України Михайло Чертков воював на Сході не так багато, всього лише декілька місяців, але за цей час встиг отримати тяжке поранення, зрозуміти, що таке війна та переосмислити своє життя.

Чому поїхав на Схід, як проходив реабілітацію та про життя після війни військовий розповів журналістці, пишуть Версії з посиланням на Правду.іф.

Сказали їхати, а я відмовитися не міг

Проходив службу у 80-ій окремій десантній аеромобільній бригаді на посаді командира роти. 8 березня 2014 року поїхав на Схід захищати кордони України. Я кадровий військовий. У мене був контракт. Віддали наказ – і я поїхав. Тоді не було мови про якусь війну. Принаймні вголос про це ніхто не говорив, але усі прекрасно розуміли куди і навіщо їдуть.

Чи було страшно?  Звісно. Якщо хтось скаже, що не боїться, то він мабуть обманює. На війні страшно завжди…

Коли ми заїжджали в Луганську область то пенсіонерки кидали під наші БТР велосипеди, самі лягали на дорогу. Називали нас «нацистами», «каратєлями» і тд.

Я пробув там недовго. В квітні ми були в Луганську, а в липні, коли я потримав поранення то повернуся додому.

Все трапилося швидко. 4 липня ми виїхали на позицію зі Слов’янська і мій БТР був у бойовому розвідувальному дозорі. Щоб ви розуміли,  їхала колона техніки: попереду – танк і слідом три БТРи, а вже за нами основні сили роти і ротної тактичної групи. Перед Слов’янськом ми заїхали на великий пагорб, там мала б розташовуватися наша артилерія.  За планом ми мали зробити коло і тоді зупинитися. Дорогою натрапили на заміновану територію і мій БТР підірвався на протитанковій міні. Я і ще один військовий отримали тяжке поранення.Мене забрали в медичний пункт бригади, потім в Ізюмську лікарню, а звідти в Харківський госпіталь. Більше я вже не повертався на Схід, а всі документи передав капітану Анатолію Руденко.

Світлина від Wojna kaleczy.

Війна сильно позначилася на моєму здоров’ї

Після поранення я лікувався майже рік, з липня 2014 року по червень 2015 року. Коли БТР підірвався на міні, я стояв на тому місті, де травми просто неможливо уникнути. В результаті зриву п’яткова кістка була подроблена. У Харкові мені поставили пластину і я довго не міг ходити. Зрозуміло, що без милиць не обійшлося.

Тепер я інвалід війни 3 групи. У 2016 році отримав квартиру від міської Асоціації учасників АТО. Також маю бойову нагороду орден Богдана Хмельницього ІІІ ступеня. Це все добре, держава допомагає, але здоров’я уже підірване.

Я тричі був на реабілітації в Польщі в рекреаційно-реабілітаційному центрі «Добрий брат». Із України з нами їхали завжди два психологи та представник Міністерства оборони  з генерального штабу, або з командування ВДВ. Там з нами проводили і психологічну, і фізичну реабілітацію. Центр «Добрий брат» допоміг дуже багатьом хлопцям. На той час тут в Україні таких закладів не було. При львівському госпіталі є відділення реабілітації, але там реабілітолог, наприклад, має в день 10 пацієнтів, фізично він не може багато часу приділити одній людині. Натомість в Польщі на 20 пацієнтів було 8 фахівців. Вони в день приділяли  по 3-4 одному бійцю.

Світлина від Stepan Sus.

Життя після війни

Після лікування я пішов на роботу в міський комісаріат, на посаду начальника відділення забезпечення. А цього року мене призначили командиром батальйону територіальної оборони.

Вкінці 2015 року ми з бойовими побратимами створили громадську організацію «Вільному воля». Всі учасники організації це – хлопці з багатим воєнним досвідом, які брали участь у війні на Сході України. Ми допомагаємо 90-й бригаді, входимо в міську організацію і беремо участь у їхніх проектів. Організацію очолює учасник АТО головний сержант 80 ДШБ Ігор Синяк. Наші цілі – це протидія антиукраїнським та сепаратистським проявам, забезпечення обов’язкового соціального пакета учасників АТО, членів їх сімей, реабілітація, адаптація та лікування поранених бійців, забезпечення охорони життя і здоров’я членів організації та їх сімей.

Війна змінила життя багатьох. Хтось приїхавши додому створював громадські організації, хтось до них долучався. Багато людей пішло в політику, і то це були люди з добровольчих батальйонів. Треба дивитися на людину. Якщо він відслужив у ЗСУ по мобілізації, а тепер іде в політику, то це цілком нормально. Бо людина знає, що і як. Коли хтось маючи гроші купляє голоси, обіцяє збудувати за одну каденцію європейську крану і йде в політику, то це популіст. Ми таких бачимо вже 27 років.

Я жодного разу не пожалів, що поїхав на Схід, навіть попри поранення і проблеми зі здоров’ям. Там, на війні переосмислюєш власне життя.

Світлина від Вільному Воля Громадська Організація.

 

Розмовляла Марія Франчук