А ще він звичайний комбайнер. За кермом комбайна за день Віталій Скоцик обробляє 30–35 гектарів. Буквально вчора намолотив 50 тонн пшениці. А це орієнтовно 61 тисяча буханців хліба. Цього достатньо, щоб цілий рік годувати півтори тисячі людей. На жнива політик їздить щороку. Про цьогорічний урожай, перспективи розвитку аграрної галузі говоримо з лідером Аграрної партії Віталієм Скоциком.

Пане Віталію, який урожай цьогоріч, чи буде Україна з хлібом? І скажіть, Ви часто самі сідаєте за кермо комбайна?

Для мене це душевна розрядка, наснага і справжнє перезавантаження. Щоліта, коли всі роз’їжджаються по морях і океанах, на острови чи в гори, я їду на своє хлібне море. Придивіться уважно до пшениці – і ви побачите ці хвилі, відчуєте цей неповторний хлібний запах, від якого паморочиться голова. В українців у венах тече любов до хліборобства; це те, що передалося мені від предків. Я залюбки встаю спозаранку та вирушаю у «хлібне плавання». Цьогоріч урожай не рекордний, погодні умови внесли певні корективи. Орієнтовно ми не доберемо десь 1,5 мільйона тонн зернових, порівняно з минулим роком. Однак українцям із цього приводу хвилюватися не варто – з хлібом ми будемо, для власних потреб зерна вже намолотили більше, ніж достатньо. Та й поки що не виглядає, що буде недобір валютного виторгу, через неврожаї в інших регіонах ціни на зернові високі.

 

Наскільки економіка зараз залежить від успіхів аграріїв?

Дуже залежить. Сільське господарство України генерує в середньому до 11–13% ВВП і аж 40% експорту. Це майже 3 мільйони робочих місць. 2016 року Україна закріпилася на 8-му місці у світі за обсягом урожаю пшениці – це 26 мільйонів тонн. Ми найбільший експортер соняшникової олії: наша частка – 56,4% світового ринку. Ми третій за величиною світовий постачальник ячменю. Ще за дев’ятьма іншими статтями аграрного експорту Україна – в десятці найбільших експортерів у світі. Це майже 3 мільйони робочих місць. Однак нашим урожаям ми завдячуємо передусім родючій землі і працьовитим людям. У нас що не посій – вродить. Проте відсутність адекватної аграрної політики не може не відчуватися. Через обмеженість доступу до дешевих кредитів, нормального страхування, через кульгаві закони ми не дотримуємося технології вирощування. Кукурудза, соняшник, соя – це те, що зараз можна побачити на полях. А це не надто добре – через порушення сівозмін знижується родючість чорноземів.

Іще торік анонсували перехід на європейську систему підтримки агросектору. Наскільки ефективно це працює?

Наш агросектор і близько не працює так, як європейський. Там іде шалена державна підтримка. У нас для «звичайних смертних» її практично немає. Так, цьогоріч у бюджеті було закладено 6,4 мільярда гривень на дотації. Однак користі від них відверто мало. Тільки на паперову тяганину в Уряду пішло 4 місяці. Самі програми реально запустили наприкінці весни. За підсумками першого півріччя було освоєно аж 600 мільйонів гривень, тобто лише 10% від виділених коштів. Ви ж подивіться, як хитро виписані самі програми. Приміром, для розвитку кооперативів на селі заклали програму, яка компенсує відсотки за кредитами на купівлю, скажімо, обладнання для переробки молока. Звучить гарно. А в реальності кооперативи – неприбуткові організації, і їм банки позик просто не дають. Наче придумали вихід – нехай у кооператив вступить фермер, тоді його майно можна віддати в заставу. Однак жодний фермер не виявив бажання займатися тваринництвом у кооперативі, бо це йому просто не вигідно. Питання – кому така програма підтримки потрібна? І таких прикладів багато. В результаті реальну підтримку одержать знову агрохолдинги. Наприклад, агроолігарх і за сумісництвом друг Президента Юрій Косюк на Вінниччині добудовує птахофабрику. І він може розраховувати на державну компенсацію в 0,5 мільярда гривень. А на всі інші ферми в Україні за програмами підтримки поки що планують виплатити 200 мільйонів. Чому так відбувається? Бо в агроолігархів є гроші та фахові юристи. А скільки селян готові робити фінансову звітність і розбиратися в юридичних аспектах державних програм? У результаті село бідніє та вимирає. Агрохолдинги вивозять зерно на експорт і не зацікавлені в розвитку переробки. Бо не хочуть вкладати кошти, їм добре так, як є.

А як тоді можна взагалі розвинути переробну галузь?

Україні однозначно потрібно розбудувати сильну інноваційну економіку! Це життєво необхідно. Розвиток сучасної переробної галузі дасть можливість створити понад 2,5 мільйона робочих місць, знизити рівень безробіття до 3–5%. Що для цього потрібно – передусім політична воля. Політична воля, щоб створити умови однакові для всіх, а не для наближених і «обраних». Нам потрібна розумна податкова політика, гарантування права власності, доступ до фінансових ресурсів та умови для залучення інноваційних технологій. Що ми отримаємо? Розвиток власного виробника, низькі ціни на продукти харчування і гідні соціальні стандарти, причому не лише в селах, а й у містах. Таким чином ми зможемо розв’язати найбільш актуальні проблеми, які турбують українців. А потреби й інтереси людей повинні бути на першому місці. Аграрна партія приділяє цьому особливу увагу, і це центральна тема нашої програми та діяльності.

А яке ставлення Аграрної партії до ринку землі? Зараз ця тема знову стає гостро?

Так, ми знову спостерігаємо за тим, як у Верховній Раді збирають підписи для подання в Конституційний Суд, аби той скасував мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Насправді в нинішніх українських умовах це тільки поглибить зубожіння селян, бо умов для ринку землі немає. Ми, Аграрна партія, послідовно виступаємо за земельну реформу. Торік ми захистили українську землю і не допустили поспішного відкриття «дикого» ринку землі. Наші фахівці розробили стратегію земельної реформи, яка дає можливість унормувати земельне питання і завершити її нарешті. Однак для цього потрібно виконати три умови. Спочатку потрібно підготувати законодавчу базу і реформувати державні органи. Держава має перейти до стратегічного планування земельних відносин, запровадження зонування територій, консолідації земель під державним контролем. Потім територіальні громади нарешті мають отримати ті землі, які розташовані довкола населених пунктів.

І тільки на третьому етапі за рішенням територіальних громад (у межах їхніх територій) запроваджують можливість викупу земельних ділянок особами, які є орендарями таких земель або можуть довести свій намір самостійно господарювати на землі.

Якщо виконати все це поетапно, ми поставимо запобіжники, які не дозволять, аби чорноземи опинилися в руках купки олігархів.

Однак замість того, щоб готувати закони для цивілізованої реформи, в парламенті знову збираються здійняти галас, аби протиснути скасування мораторію і дозволити багатіям скупити українські чорноземи, а селян залишити ні з чим. Проте хай навіть не намагаються це зробити – ми їм не дозволимо, бо за нами – українці.

Це питання протискає аграрне лобі, яке нині є в парламенті? До речі, кількість аграрників зараз у Верховній Раді чи не найбільша за весь період часу, чому ж тоді так погано вибудована аграрна політика?

Дійсно, зараз у парламенті є аграрне лобі. Однак представляє воно інтереси не галузі, не фермерів чи селян, а найбільших цілком конкретних виробників зерна і курятини. Тому закони та програми підтримки для фермерів і селян не працюють, а всі гроші йдуть «олігархам від землі». Коли ж зміниться ситуація? Тоді, як в Україні з’являться відповідальні політики, передусім у парламенті. Тоді й будемо із заможним селом, і сильним АПК, і потужною економікою.

Ми нині розуміємо, наскільки важливо аграріям бути у владі. Насамперед для того, щоб створити прозорі інструменти фінансування всього аграрного виробництва в нашій країні. Друге – має бути запроваджена прозора податкова система, яка дасть можливість планувати бізнес. Третє – необхідні інструменти страхування, тому що ми залежимо і від погоди, і від зміни клімату, що відбувається в державі та всьому світі.

В Аграрній партії вже опрацьовано всі законопроекти щодо фінансового забезпечення, страхових інструментів, прозорого будівництва переробних заводів у нашій державі для створення нових робочих місць. Ми нині чітко бачимо і знаємо, що можемо створити за 3 роки 2,5 мільйона робочих місць і вийти через переробку на 500 євро середньої зарплати. Це дасть змогу повернути до рідної країни тих заробітчан, які зараз по всьому світу шукають роботу.

А яка користь від цього буде тим, хто не має стосунку до агросектору чи села?

А ми і не говоримо про одне село. Говоримо про нормальні умови для всієї країни. Ми мусимо реформувати політичну систему, адже без цього неможливо модернізувати соціальну й економічну сфери. Необхідно, врешті-решт, прибрати дублювання функцій між Президентом та Урядом, чітко визначити їхні повноваження, змінити виборче законодавство – перейти до пропорційної системи з відкритими списками. Список того, що необхідно змінювати, не маленький, але ми готові до викликів і маємо напрацьований план дій на найближчі роки з конкретними кроками й проектами.