Результат пошуку зображень за запитом "хеловін"

В цей день у місті спостерігався великий рух і відбувалися цікаві, хоч подекуди й моторошні події.

 Із Днем усіх святих, або “святом померлих”, були пов’язані кілька міських легенд. Начебто в цю ніч до колегіального костелу (нині Музей мистецтв Прикарпаття) на кілька хвилин прилітали душі людей, які колись жили в місті. Вони молилися, і на цей короткий час молитви навіть затяті грішники звільнялися від пекельних мук, про це пишуть Версії з посиланням на  Курс.

 Побутувала й легенда, що незадовго до півночі в костелі саме запалювалося світло й починав грати орган, а духи збиралися на службу і співали побожних пісень. Відправляла службу душа померлого священика. Жоден з живих не мав права перешкодити цьому дійству, інакше його чекало страшне лихо. В місті розповідали про малу дівчинку, яка з цікавості пробралася до колегіального костелу в ніч на “свято померлих”. Духи помітили її й кинулись на неї, щоб розтерзати. Вона чимдуж побігла й кинула їм частину своєї одежі, яку духи розірвали на шматки, а коли вже ось-ось мали її наздогнати, закричав півень і примари зникли.

Міський цвинтар (зараз Меморіальний сквер).

 Міський цвинтар (зараз Меморіальний сквер).

Газета “Кур’єр Станиславівський” розповідає, як проходив День усіх святих у 1904 р.: “Вулицями, що ведуть до цвинтаря, пливуть потоки людей. На обличчях – задума і зосередженість, у руках – вінки і квіти. Інколи розкішні, з золотим гаптуванням, частіше скромні, увиті сосновими гілками й квітами з тонкого паперу. Людська ріка впливає у цвинтарну алею. Вона оточена своєрідною “огорожею”, що складається з сотень жебраків і жебрачок, зібраних з різних околиць. Тут повно різних типів. Біля сивих старців стоять малі діти, поряд з неробами, що добре виглядають, – каліки, які ледве пересувають ноги. Всі простягають руки, жалібними голосами просячи милостиню. Щедро сиплеться дощ мідяків, адже сьогодні справжні жебрацькі жнива! Зразу ж за цвинтарною брамою панує тлум – тут стоїть каплиця, яка лише раз у рік відкриває свої двері… Вже зовсім стемніло, і весь цвинтар засяяв вогниками світла. Всіма алеями і стежками ходять люди. Проте не всі прибули сюди для вшанування дорогих могил, деякі навіть у такому місці знаходять привід для розваги. Тишу, що панує навколо, час від часу прикрим дисонансом розриває сміх…”

Краєзнавець Іван Бондарев описує ще один ритуал свята померлих, поширений у Станиславові в ХІХ ст. До колегіального костелу вирушала процесія вірян на чолі з ксьондзом. Їм відчиняли двері родинної крипти Потоцьких, де, крім магнатів, були поховані також місцеві багатії й священики.

Колегіальний костел Франківськ

Колегіальний костел (тепер Музей мистецтв Прикарпаття)

Процесія спускалась у підземелля, а коли поверталась нагору, ксьондз ніс череп, а решта присутніх – інші частини людських скелетів. Священик виходив на амвон і казав проповідь, тримаючи в руці череп. Потім була траурна хода й урочисте складання кісток назад у підземелля.

Проте День усіх святих був для містян не лише приводом згадати покійних близьких і розповісти одне одному кілька страшних історій. В цей день жителі Станиславова дбали про всіх, хто потребував допомоги.

Як бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр Станиславівський” від 22 жовтня 1911 р., місцеве благодійне товариство Святого Вінцентія а Пауло повідомляло, що в День усіх святих і день задушний (1 і 2 листопада) при цвинтарній брамі будуть продаватися хрести з закріпленими на них лампадками по 2 корони 50 галерів за штуку. Всі виручені кошти мали піти на закупку хліба, круп і дров для міських убогих. Благодійне товариство закликало містян заплатити за кілька хрестів, а взяти лише один, щоб долучитися до цієї доброї справи.

 Мабуть, звичай допомагати убогим в День усіх святих значно шляхетніший, ніж перевдягання у відьом чи вампірів. Втім, відзначати його чи ігнорувати – це особистий вибір кожного.

Олена БУЧИК