news-image: Головний дорожник Прикарпаття: За рік-два почнемо виходити з дорожньої кризи

Та наша розмова почалася з того, що Василь Степанович згадав, як незадовго до нашої зустрічі в програмі новин на одному з центральних телеканалів з пафосом розповідали про одну іноземну фірму, котра займається утриманням та експлуатацією автомагістралі Київ—Чоп на ділянці у Львівській області. Це, до речі, одна з найкращих доріг в Україні, котру було відремонтовано до «Євро-2012». Сюжет подали в такому ракурсі: подивіться, мовляв, як можуть робити іноземці, а ви там у своєму «Укравтодорі» беріть з них приклад,   пишуть Версії з посиланням на  газету Галичина.

— Але вони сказали «а», та скромно промовчали про «б», «в» тощо. Річ у тім, що та іноземна фірма утримувала та експлуатувала дорогу за інвестиційні кошти, які їй виділяли навіть не у рази, а в десятки разів більше, ніж нашим підприємствам для таких цілей, — зазначає Василь Буджак. — Хоча останнім часом відчувається, що влада істотно змінила своє бачення щодо проблеми доріг в Україні, і саме 2015 рік став, так би мовити, стартовим. Причому все почалося саме з Західної України, коли завдяки івано-франківським та львівським депутатам, керівництву обох областей вдалося на рівні уряду прийняти програму розвитку доріг Карпатського єврорегіону. По суті, то був експеримент, але було спрямовано чималі, порівняно з минулими роками, кошти і завдяки цьому вдалося відремонтувати магістраль від Івано-Франківська до межі з Львівською областю. При цьому застосовували новітні технології і, що найголовніше, підрядна організація взяла на себе відповідальність, що ця дорога експлуатуватиметься в безремонтному режимі протягом 10 років, а якщо в цей час з’являться якісь дефекти, фірма ліквідовуватиме їх власним коштом.

Було дуже непросто. І документація на початках була не зовсім якісною, і проекти не такі, як хотілося б на майбутнє. і все ж у другій половині 2016 року такий підхід до ремонту доріг став поширюватися на всю Україну. Я відчув, що на рівні перших осіб держави, зокрема прем’єр-міністра, це питання стало пріоритетним. Почали виділяти більше коштів на дороги, означили інший підхід до їх ремонту. Не просто ліквідація ямковості та різні дрібні ремонти, так би мовити, полатали дорогу — і пішли далі, чим ми займалися й раніше, а зміцнення основи, стали робити покриття шарами, за­стосовувати метод холодного ресайклінгу тощо.

Разом з тим від нас почали вимагати конкретних результатів, контролювали кожну копійку. Торік, наприклад, починаючи з липня аудитори сиділи в нашій службі фактично безвиїзно. Тобто був скрупульозний контроль за якістю виконання робіт. і це нам неабияк допомагало, бо було легше вимагати з підрядних організацій якісного ремонту доріг.

Тенденція до змін

А найголовніше — відповідні зміни відбулися на законодавчому рівні. Торік було прийнято Закони «Про децентралізацію «Укравтодору» і «Про дорожній фонд», які змінюють філософію роботи дорожньої галузі. Скажімо, в Дорожньому фонді, котрий за­працює з 1 січня 2018 року, акумулюватимуть кошти за рахунок акцизів саме на дорожні роботи, бо наразі їх фінансують із загального бюджету. Запрацювали інвестиційні програми, і це в найближчому майбутньому відчує й наша область. Є така магістраль — Стрий—Знам’янка, 34 кілометри якої від Стрия до Тернополя через Рогатин пролягають територією нашої області. і нині ми проходимо процедуру погодження включення в інвестиційну програму проекту реконструкції цієї дороги. Це дуже важливо для нас. Бо на сьогодні ми робимо поточний і середній ремонти доріг. Навіть капітального не робимо. Тут же йдеться про реконструкцію, а це означає і розширення полотна, і ремонт мостів, і багато чого іншого. Такого у нас дуже давно не робили. Наводжу цей приклад для того, аби вкотре переконати людей, що ми все ж таки вийдемо з того поганого стану доріг, котрий маємо. Коли я очолив Службу автомобільних доріг області в серпні 2015 року, 95 відсотків наших автошляхів були в жахливому стані і потребували негайного ремонту, а нині цей відсоток знизився до 80, може, навіть і до 75-ти. Розумію, що тих, кому доводиться їхати по розбитій дорозі, ці цифри мало втішають, проте все так не буде.

– До дорожників у населення — загалом скептичне ставлення. Мовляв, ремонтують так-сяк, ще й крадуть при цьому.

— На жаль, тяжко подолати таке ставлення, хоча ця тенденція до змін змінює й ситуацію на дорозі. Я вже казав про жорсткий контроль за якістю робіт. Крім того, у нас працюють такі потужні фірми, як «Одеса — магістраль Південь», «ПБС», які просто не дозволять собі зіпсувати репутацію. Остання, наприклад, у 2015 році зробила чудову трасу з івано-Франківська до Львова, торік — трасу Чернівці—Коломия—Івано-Франківськ. Таким чином нашу область перетнула діагональ, по якій прямує весь транспортний потік з півдня України до Львова і далі.

Зауважу, що загальна довжина доріг, які перебувають на балансі нашої служби, становить 4 000 кілометрів і 3 тисячі з них — місцевого значення. Як уже казав, одну з головних діагоналей вже зробили. На цей рік маємо завдання збудувати дорогу зі Стрия до Івано-Франківська. Власне, ми там дещо вже зробили. Скажімо, Долину. Тепер треба закінчити ділянку від Івано-Франківська до Калуша і від Калуша до Долини. і коли ми ці фактично дві головні магістралі, які паралельно зв’язуємо з гірськими дорогами, зробимо, вже можна буде рухатися далі. Ага, ще є дорога Долина—Хуст. Це вихід на Закарпаття.

Ми наразі серйозно займаємося гірськими дорогами. Скажімо, зробили дорогу з Надвірної до Яремча—Микуличина—Татарова і Ворохти. Це дуже важливо для нашої області, адже ми позиціонуємо себе як туристичний регіон. Цього року заплановано зробити дорогу івано-Франківськ—Богородчани.

– Ви назвали дві приватні фірми, які працюють на наших авто­шляхах. А ще які є?

— У нас також працює потужна одеська фірма «Дорлідер», котра торік уже зарекомендувала себе на Снятинщині та Городенківщині. Маємо, звісно, свої місцеві фірми. Скажімо, «Шляхбудлім», який працює у Верховинському районі, «Явсон», «Шляховик» і, звісно, наш івано-Франківський облавтодор.

Облавтодор — без коня

–  Стосовно останньої служби ширяться чутки, що є наміри змінити її керівництво, аби правили на наших дорогах бал саме приватники?

— Почнемо з того, що облавтодор — підкреслюю — дочірнє підприємство ДАК «Дороги України». Воно було на стадії ліквідації, та наприкінці минулого року відповідну урядову постанову скасували, тож облавтодор має перспективу. Але його реорганізація однаково відбудеться з двох причин. Найперше, в такій структурі, як нині, він не спроможний виживати. По-друге, вже ухвалено рішення на рівні Верховної Ради, Кабміну про створення Дорожнього фонду і про передачу доріг місцевого значення органам місцевого самоврядування, зокрема обласним. Це означає, що при ОДА або в її структурі буде створено новий підрозділ, який займатиметься утриманням і ремонтом доріг місцевого значення. А облавтодор як господарюючий суб’єкт може виконувати його замовлення. Напевно, в цьому його перспектива. Тим більше, що мережа облавтодору покриває всі дороги, чого не забезпечує жодна приватна фірма. Тому поки що він конкурентоспроможний саме в питанні утримання доріг, у тому числі і взимку. Це дуже складний процес. Ми навіть не задумуємося над цим. Та лише піде сніг — і починається: дороги не прибрані, слизькоѕ

– Це факт. Особливо нарікають на місцеві дороги.

— Згоден. Але проблема в тому, що катастрофічно не вистачає коштів, причому не тільки для ремонту, а й на їх утримання, особливо взимку. Техніка, яка працює в облавтодорі, фактично зношена. Її не поновлювали вже більше семи років. Тож просто не вистачає техніки, щоб прибрати весь сніг. По-друге, бракує коштів. Адже постійно ганяти «КрАЗи», «МАЗи» — це величезні затрати лише пального. Плюс вартість солі тощо. Але, зауважу, на утримання доріг виділяють загальну суму незалежно від сезону. За ці гроші треба і сніг узимку прибрати, і влітку покосити узбіччя, полатати ями, поновити знаки, зробити нову розмітку. До речі, багато хто цього не розуміє, але у нас, згідно зі стандартами, термін дії фарби — всього півроку. Отже, нам потрібно двічі на рік малювати дороги, щоби була доброякісна розмітка. А крім того, ще є витрати на освітлення, обслуговування й утримання мостів. До речі, в нашій області найбільше мостів в Україні — 1 300. і на це все доводиться брати гроші з однієї кишені. Виходить обернена пропорційність. Чим більше витратимо грошей на прибирання снігу, тим менше залишиться на решту робіт.

– Цим займається тільки облавтодор? А приватні фірми?

— Цього року дороги, відремонтовані приватною фірмою, вона ж і обслуговуватиме. Уже підписано відповідні угоди. Щоправда, тут є певні складнощі. Фірма, можливо, не зовсім готова до цього виду робіт, не має відповідної мережі тощо. Але річ у тім, що приватні структури більш гнучкі і легше адаптуються до тих чи інших умов. Зрештою, ми будемо ініціювати, просити наших народних депутатів, щоб на законодавчому рівні було передбачено, аби фірма, яка ремонтує дорогу, автоматично брала її на обслуговування на певний гарантійний термін. Так, наприклад, є у Великобританії і багатьох інших країнах світу. і ми хочемо, щоб так було і у нас. Дав гарантію на 10 років, що дорога від івано-Франківська до Львова буде така як треба, турбуйся про це. Бо яка може ситуація виникнути? Фірма гарантію дала, але не займається утриманням і у разі чого заявить, що, мовляв, дорогу не так експлуатували, тож вона не відповідає за її стан. Маємо вже певну невідповідність. Тож очікуємо врегулювання цього питання на законодавчому рівні, а наразі те, що фірма «ПБС» обслуговуватиме деякі ділянки двох автошляхів, сподіваємося, дасть свої результати. Поки що це, по суті, експеримент.

– Можна почути нарікання від водіїв, що, мовляв, стільки платимо транспортного збору, а де ж наші гроші?

— Наведу лише таку динаміку фінансування дорожніх робіт з Державного бюджету: якщо протягом 2010—2014 років на них було виділено 900 млн. грн., то за 2015—2016 роки пішло вже два мільярди.

 Складається враження, що коли на дорожній ринок зайшли приватні фірми, то й пішли гроші?

— Облавтодор просто не має таких основних засобів, щоби міг «проковтнути» ці кошти.

Загадковий скандал

– Отже, коли є приватник, то це непогано. Але пригадую скандал з якоюсь луганською фірмою, котра зайшла в область.

— Це чистої води провокація. Почну з того, що ми тут, на місці, до цієї фірми жодного стосунку не мали. Як відомо, наразі працює система публічних закупівель «Прозоро». Якщо раніше тендерний комітет збирав документи тут, вивчав їх і визначав переможців згідно з вимогами чинного законодавства, то тепер не так. Наприклад, ми оголосили тендер, що маємо намір ремонтувати дорогу в Богородчанах. Подаємо нашу заявку на майданчик «Прозоро» в систему он-лайн. І будь-яка фірма, хоч з Нью-Йорка, з Москви, Києва чи з того ж Луганська може там зареєструватися і подати документи в електронному варіанті. Далі відбувається конкурс і визначають переможця. Хоча у випадку, про який говоримо, власне про переможця як такого мови не йшло. Просто було визначено, що така-то фірма запропонувала найнижчу ціну за свої послуги. Після цього тендерному комітетові дають п’ять днів на вивчення документів — чи немає там ніяких недоліків, чи має фірма можливість доброякісно виконати роботи тощо. Якщо знаходять якісь вади, розглядають інші варіанти. І вже після того приймають остаточне рішення про переможця тендеру. У нас до цього не дійшло. Коли побачили, що та фірма дала найнижчу ціну, ми знову ж таки в електронному вигляді подали запит, щоби вона надіслала документи на вивчення. Але так нічого звідти і не отримали. Жодного іншого спілкування, жодного телефонного дзвінка між нами не було. Але журналісти певного видання подали це як доконаний факт — що на Прикарпаття зайшла луганська фірма. Хоча офіційно вона зареєстрована в Києві, але її коріння справді з Луганщини.

– На вашу думку, для чого це було зроблено?

— Міркую, це був певний елемент інформаційної війни. Власне, розглядаю дві версії. Перша — це притаманна деяким ЗМі гонитва за, як їх називають, «смаженими» фактами. Ось, мовляв, що ми знайшли, розкрутили тощо. Але з другого боку, виникає запитання: яку мету мала та фірма, подаючи демпінгову ціну і надалі не беручи участі в конкурсі? Очевидно, саме на такий скандал хтось і розраховував, можливо, малося на меті ще більше посилити протистояння між Заходом і Сходом тощо. І десь ця провокація вдалася. Щодо мене, наприклад, то днів зо два мусив відписувати, давати пояснення замість того, щоби працювати у звичному робочому режимі.

«Фейсбук» — не для піару

– Нехай це звучить не просто як комплімент, але коли ви очолили Службу автомобільних доріг в області, то скандалів довкола цієї структури стало менше.

— Річ у тім, що я з першого дня роботи на цій посаді став відкритим до спілкування. Я сюди прийшов не із системи. Тобто хоч я дорожник за фахом, але так сталося, що працював на різних державних роботах. Отож у той період негативу, який набула дорожня служба, я в ній не працював. Тож мене ніщо не тримало, за жодні попередні прогрішення не відповідав, інакше кажучи, ніщо наді мною не тяжіло, тож міг собі дозволити бути відкритим і доступним. Легко міг розмовляти з людьми, керувати процесом, стояти на букві закону. і хоч як, але робота пішла. За рік кількість поганих доріг зменшилася на 5 відсотків. Наступного року зробимо ще 10 відсотків. Так, дехто скаже, що це мало. Але згадайте, в якому занедбаному стані є наші дороги і скільки років ними серйозно ніхто не займався.

 – У тім-то й річ, що у нас дуже полюбляють критикувати, але пригадується сакраментальна фраза Джона Ф. Кеннеді: «Не питай, що держава зробила для тебе, скажи, що ти зробив для держави». А чим вашій службі може допомогти громадськість?

— На це однозначно відповісти важко. Власне, запитання є правильним: а що дають нам, який зворотний зв’язок? Деякою мірою допомогу громадськості, тих самих ЗМі ми відчули, скажімо, в плані уваги до якості робіт. Зауважу, що не завжди це було приємно, коли, наприклад, у газеті виходить карикатура на тему ремонту дороги. Зображено, як хтось там ходить і щось з чайника ляпає на дорогу. Але з другого боку, особисто мені такі критичні зауваження допомогли. Якщо хтось думає, що я користуюся «Фейс­буком» чи іншими соціальними мережами для власного піару чи реклами своєї організації, то він помиляється. Навпаки, звідти отримую зворотну інформацію. Вдамся знову ж таки до прикладів. Це було торік. Хтось мені написав, що в одному із сіл асфальтують дорогу під час дощу. Я — негайно в машину і полетів туди. Справді, все так, як мені повідомили. Роботу одразу припинили, було зроблено відповідний припис. Того, що вони виконали в дощ, ми не прийняли. і таких випадків є чимало, тож у цьому плані для нас допомога суттєва.

Інша річ, коли ЗМІ, як уже казав на початку, говорять «а», та не говорять «б». Ну в цьому випадку, про який говоритиму, очевидно, є елементи конкурентної боротьби, в яку було залучено й засоби масової інформації. Торік восени одна фірма робила ділянку дороги в селі Раківчику перед Коло­миєю. Я, до речі, був проти цього, бо надворі — вже кінець жовтня. Проте роботи все ж розпочали, поклали основу, а тут пішли дощі і все змили. Одразу прилітає хтось з івано-Франківська, все те нотує, фотографує, знімає на відео і в Київ — ось, мовляв, як на Прикарпатті роблять дороги. Що ж, факт був. Але те, що фірма власним коштом усе переробила і маємо тепер чудову дорогу в тому місці, вже нікого не цікавило.

Дещо в іншому аспекті відбувається співпраця з місцевими органами самоврядування, громадами. Ось у Косівському районі ми зіткнулися з такою ситуацією, коли, відремонтувавши дорогу в деяких селах, почули претензії: чому, мовляв, не зробили тротуарів? Ну найперше, ми робили не нову дорогу і навіть не капітальний ремонт, а поточний — клали асфальт уже по існуючому полотні, і такий вид робіт, як облаштування тротуарів, не було передбачено ні проектом, ні кошторисом. Зрештою, якби він там був, тоді ці претензії ще мали б якусь підставу. А такѕ Більше того, ми поробили узбіччя і з’явилися чергові претензії — коли будете фоси робити? То що, разді тяжко вийти з хати і самому її собі прокопати, чи голові сільради організувати на це людей? Якщо так піде далі, то від нас вимагатимуть ще й паркани попри дорогу, яку робимо, малювати.

Ще одна проблема полягає в тому, що тільки наприкінці минулого року пішла така річ, як співфінансування. Адже в місцевих бюджетах передбачено кошти на дороги. Нехай це невеличкі суми, але однаково, якби їх нам давали, ми більше б зробили. Добре, що нарешті сільські голови це усвідомили.

Не асфальт, а асфальтобетон

– Є ще такі претензії до дорожників, що, мовляв, асфальт сходить разом зі снігом.

— Цього вже не буде, бо наразі верхні шари ми робимо з нового асфальту, котрий називається щебнево-мастиковий модифікований асфальтобетон. Це вже не колишній асфальт зі щебеню і низькосортного бітуму. Фактично кожна фірма, яка займається дорожніми роботами, вже має свої заводи з виготовлення асфальтобетону, причому фахівці працюють там відповідні. Наприклад, на заводі фірми «ПБС» в Надвірній головний технолог свого часу працювала в ДорНДі в Києві. Крім того, зовсім інакше тепер роблять основу. Коротко кажучи, сьогодні застосовують цілком нову конструкцію дорожнього «одягу», котра відповідає європейським стандартам. Переконаний: ще рік-два — і ми почнемо конкретно виходити з цієї дорожньої кризи. Але це ще не всі питання, котрі стоять перед нашою Службою автомобільних доріг. Ми так само обслуговуємо та утримуємо мости, котрих, як уже зазначав, у нас найбільше в Україні. Але це тема окремої розмови…