Без сумніву, робота рятівників є чи не найважчою з усіх. Про  реальні умови роботи вогнеборців, водолазів та скелелазів можна лише здогадуватися, формуючи певну уяву на основі кінофільмів, чи розповідей, переданих «сарафанним радіо». Втім, журналістам нашого інтернет-видання нещодавно випала нагода відчути, як кажуть, на власній шкірі, як-то бути рятувальником, поглянути на роботу цих мужніх людей зсередини.

Газо-димозахисна служба працює в тих умовах, звідки звичайні люди тікають – задимлені, закіптюжені приміщення, підвали, висока температура – близько 600 градусів за Цельсієм. Та журналіст Сергій Білий вирішив випробувати усі складнощі розвідника ГДЗС на собі. «Одягаєш каску, балон з киснем вагою 16 кілограмів, а далі тебе чіпляють карабіном до решти ланки і ти відчуваєш себе гвинтиком єдиного механізму, де від злагодженої роботи кожного члена ланки залежить успіх виконання поставленої задачі – життя того, хто іде попереду і позаду,- розповідає журналіст Сергій Білий. – Ми рушили у задимлене приміщення. Це лише імітація справжньої ситуації: театральний дим, звичайна температура повітря, легкі хлопки замість справжніх вибухів. Перше, що відчув, – не зважаючи на подачу кисню з балону, дихати досить складно. У захисній масці видимість погана, загалом спорядження робить людину громіздкою та неповороткою, тому долати перешкоди надзвичайно важко. Наша ланка із чотирьох звичайних людей йшла дуже повільно, оминаючи перешкоди, час від часу пригинаючись і навіть присідаючи. Одразу уявляю, як рятувальник іде у темному задимленому просторі при практично нульовій видимості, по захаращених підвальних приміщеннях чи складах, коли навколо пекельна спека і страшний вогонь… Ми були в задимленому приміщенні близько трьох хвилин, а коли вийшли звідти, то важко було відновити нормальний ритм дихання. Все-таки робота рятувальника – дуже складна і небезпечна. Та, напевно, найбільше вразили слова провідника нашої групи – рятівника зі стажем: зайшли вчотирьох – вчотирьох і виходимо. Нікого ні за яких обставин не залишаємо… Все-таки не даремно основною тактичною одиницею газо-димозахисної служби є ланка – двоє і більше людей. Тут, як ніде, відчуваєш плече товариша. Ці люди працюють пліч-о-пліч, а якщо, не дай Боже, щось, пліч-о-пліч і помирають – робота для справді сильних і мужніх чоловіків, які не на словах знають, що таке справжня чоловіча дружба – справжнє бойове братство».

Слідом за співробітником пожежно-рятувальної служби із задимленого "підвалу" виходить журналістська ланка ГДЗС

Далі журналіст спробував погасити вогонь у спеціальному тепловідбивному костюмі. У металевому контейнері запалили легкозаймисту рідину. Температура поблизу контейнера сягала 1000 градусів. «На мене одягли блискучо-металевий тепловідбивний костюм. Він був доволі легким, проте парким і громіздким, – розповідає Сергій, – почуваєшся в ньому, певно, як космонавт десь на місяці. Я добіг до відкритого вогню і почав гасити його піною з вогнегасника. Пінний струмінь збив полум’я, та воно знову розгорілося, щойно я переніс струмінь на іншу ділянку займання. Загасити полум’я таки вдалося, хоча спітнів я за цей достатньо – напевно, втратив зо кілограм ваги».

В металізованому тепловідбивному "скафандрі" навітть пекельний вогонь не страшний

Та рятувальники не лише гасять вогонь, вони рятують людей як із будинків, що горять,  так і зі  скель чи  урвищ. Тож спробувала відчути себе у ролі потерпілої і авторка цих рядків.

Перш за все, на мене одягли каску (про всяк випадок), далі на ноги одягли конструкцію з ременів безпеки, майже всю обмотали гірською мотузкою та причепили карабінами до натягнутих тросів. Спускали з третього поверху повільно, обережно. Зупинили за півметра від землі, поставили на ноги та зняли обладнання. Вся ця операція тривала близько 10 хвилин.  Це той необхідний час, щоб врятувати людину з пастки, у яку потрапила через прикрі обставини.  Коли потерпілий буде у безпечному місці, то йому вже можуть надати першу медичну допомогу.

Журналістку "рятує" особисто начальник Гірської пошуково-рятувальної частини АРЗ СП УДСНС в Івано-Франківській області Олег Ковтун

Спробувала я також, як воно – гасити пожежі струменем води з пожежного ствола. На практиці це виявилось не так і легко, як уявляла собі – напір води дуже сильний. Мені надзвичайно складно було втримати ствол, він, мов живий,  викручувався, виривався з моїх рук. А потрібно було не лише втримати, а направити струмінь води у задану точку. Ускладнювало задачу й те, що напір води неоднаковий: він то сильнішав, то слабшав.  Це робота точно не для жінок. Врешті-решт мені допоміг рятувальник, він притримав рукав та спрямував його у задану точку.

Не легка то справа - втримати пожежний ствол і потрапити струменем у задану точку

Надзвичайні ситуації бувають різні. Одна з них – дорожньо-транспортна пригода. Не раз люди опиняються у пастці власного авто.  На допомогу їм знову ж таки приходять рятувальники: вони просто-таки вирізають у машині прохід до потерпілого. Після показового виступу фахівців групи рятувальних робіт аварійно-рятувального загону спецпризначення щодо вивільнення умовного потерпілого з-під уламків постраждалого в ДТП авто, спробувати можливість відчути себе в їх шкірі дали і журналістам. Сергієві запропонували пневмоінструментом – пневматичними ножицями та пневматичним розтискачем – зокрема, розрізати металеві дверцята машини, як це роблять працівники ГРР, рятуючи потерпілих з металевої пастки. «Я підняв «ножиці». Звісно, це не звичайні ножиці, якими ми ріжемо папір, чи ще щось. Це інструмент для різання  металу – така собі величезна клешня, що важить  з добрий десяток кілограмів.  Вона в десятки разів збільшує силу людини, але й докласти цієї сили треба чимало – особливо відчувається навантаження, яке дає така «клешня» на передпліччя правої руки, бо ж оператору доводиться час від часу здійснювати скручувальні рухи для того, щоб змінювати напрямок руху маніпуляторів. Навіть з таким чудо-механізмом різати, скажімо, дверцята чи інші частини корпусу автівки справа не проста і вимагає неабиякої сили і витривалості. От коли дійсно зрозумієш, яка вона – робота рятівника. Я частково різав ножицями, частково підважував пневматичним розтискачем. З його допомогою одна людина навіть може припідняти кузов автомобіля, якщо цього потрібно для порятунку людини. Це  у мене зайняло хвилин п’ятнадцять, але зусиль довелося докласти чималою – майже як під час хорошого тренування у спортзалі. Ось так от. А хлопцям-рятувальникам працювати у такому режимі доводиться практично щодня».

Пневмоінструменту піддаються навіть сталеві корпуси автівок

Спробувавши зробити принаймні кілька практичних операцій, які виконують рятівники  щоденно, розумієш, що робота цих людей дуже важка, потребує неабиякої сили, витривалості і мужності. Але у цій роботі є і приємні моменти – порятунок людських життів. А це зараховується там, на небесах.