Результат пошуку зображень за запитом "цуценя лабрадор"

фото ілюстративне

ВЕЛИКЕ СПАСИБІ ДІВЧАТАМ-ДИСПЕТЧЕРАМ Управління ДСНС Івано-Франківській області, які приймали дзвінки-виклики 25 червня 2017 року!!!

Ніколи не пишу на ФБ, але сьогодні не втримаюсь, бо хочу подякувати…але спочатку обставини…

Мій сусід, який має психічні відхилення, придбав цуценя-лабрадора…закрив у квартирі і пропав…Малеча спочатку сиділа тихенько, чекала… На третій день почала плакати під дверима…Цілу ніч скавчав і завивав…
Сьогодні о 7-00 ранку я зателефонувала батькові сусіда. Відповів мені, що син у психлікарні, а собаку він забрати не може, бо в нього вже є пес і взагалі він не має часу.

Нема ради, викликаю 102. Приїхав патруль. Хлопці постояли під дверима, послухали собаче виття, взяли координати батька, сказали, що передадуть далі по службі, бо здають зміну…

Через годину, знову телефоную на 102. Повідомили мене, що інша патрульна бригада виїжджала по місцю проживання батька, проте двері закриті, на дзвінки не відповідає…

«То що ж робити?» – запитую. «Не знаю, пані, ми двері ламати не можемо, бо то приватна власність».
А цуценя виє далі..без їжі і води вже третій день.
Телефоную на урядову гарячу лінію – 1545, Київ. Записали детально мою розповідь. Повідомили: «Ми передамо до ГУ Нацполіції в Івано-Франківській області», чекайте письмової відповіді. «Так цуценя ж не доживе!» – наголошую. «Нічим допомогти не можу» – отримала відповідь.

Наступний дзвінок – 0800 500 202 – гаряча лінія МВС у Києві. Все як у попередні рази: опитали, записали. «Ми передаємо інформацію до ГУ Нацполіції в Івано-Франківській області, вони пришлють вам оперативну групу».

Сиджу чекаю…оперативну групу…всі сусіди на ногах ще з ночі…песик скавчить…Пройшла година…нема нікого.
Телефоную ще раз на гарячу лінію МВС. «То де ж та оперативна група?», – «Не знаю, пані, ми інформацію передали. На ваше звернення отримаєте письмову відповідь. Хочете, дзвоніть до чергового в ГУ Нацполіції в Івано-Франківській області – 0342-50-85-12».

Дзвоню…Розповідаю все наново: яка ситуація, куди зверталась, що сказали…

Відповідь: «Нічим не можемо допомогти, бо то приватна власність. Шукайте власника, або батька»., – «То це я маю шукати? Я дала всі координати, телефон і адресу…що ж роблять ваші патрульні?», – «Нічим не можемо допомогти».

11-00 год. дня, собака далі плаче….

Телефоную в Обласну психоневрологічну лікарню: «Скажіть, чи такий-то є на лікуванні? Може там батько біля нього? Пояснюю про собаку, розказую хронологію подій». – «Ми таку інформацію не даємо, звертайтесь у поліцію».

Замкнуте коло…Цуценя плаче далі. Уявляю, що напевно помирає потиху з голоду, спраги і страху…що робити?

НАГАДАЛА ПРО СЛУЖБУ ПОРЯТУНКУ – 101. Набрала, розказала. Повідомили, що двері можна виламати з дозволу поліції…за умови, якщо є небезпека для здоров’я чи життя людини.
Знов тупік…За хвилину дзвінок на мій номер: «Це з Служби порятунку, МИ ДУЖЕ ПЕРЕЖИВАЄМО, допоможемо чим зможемо».

Виявляється, це ДІВЧАТА-ДИСПЕТЧЕРИ зі Служби порятунку проявили співчуття і співпереживання…Самі знайшли волонтера з Дому Сірка – пані Олену, яка також є працівником поліції.

Пані Олена сама зателефонувала мені, взяла координати батька, знайшла його, вговорила приїхати випустити собаку, на своїй машині і за свій рахунок привезла його на місце…і сталося чудо…Двері відкрили, малеча трусилася і вже ледве стояла на лапках, а потім довірливо і вдячно пішло до Олени на руки…

Я і мої сусіди були вражені… Ця тендітна дівчина зробила те, що не могли вищезгадані служби…Ну і що, що не людина, а тварина? Як нам, сусідам, сидіти і слухати як воно помирає з голоду???

ВЕЛИКЕ СПАСИБІ від МЕНЕ і МОЇХ СУСІДІВ Пані Олені і ДІВЧАТАМ-ДИСПЕТЧЕРАМ зі Служби порятунку ДСНС за небайдужість, людяність, ініціативу і оперативність!!! Дівчата, ВИ НАЙКРАЩІ!!!
Все ж таки, там де жінка – там порядок!

А тепер трохи норативки для патрульної поліції і тих хто нічого не може…або не хоче…

18.09.2013 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист домашніх тварин.
Відповідно до ст.ст.3,4 Конвенції, ніхто не повинен спричиняти для домашньої тварини непотрібного болю, страждання або пригнічення. Ніхто не повинен залишати домашньої тварини.

Будь-яка особа, яка утримує домашню тварину або яка дала згоду доглядати за нею, несе відповідальність за її здоров’я та благополуччя.
Будь-яка особа, яка утримує домашню тварину або яка доглядає за нею, повинна забезпечувати їй місце для проживання, турботу й увагу з урахуванням етологічних потреб тварини відповідно до її виду й породи, зокрема: a) забезпечувати її належною їжею та водою в достатній кількості; b) надавати їй відповідні можливості для фізичного навантаження.

Згідно ст.299 Кримінального кодексу України, знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів,-караються штрафом до п’ятдесяти Неоподатковуваних Мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Згідно ст.89 КУпАП України, жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі, -тягнуть за собою накладення штрафу від дев’яти до двадцяти одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Статтею 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлено «Правила поводження з домашніми тваринами, що виключають жорстокість», де зазначено, що при поводженні з домашньою твариною особа, яка її утримує,
зобов’язана: дбати про домашню тварину, забезпечити їй достатню кількість їжі та постійний доступ до води.

А тепер питання: для чого ці статті, норми, догми і правила, якщо в житті вони не діють? То коли ж вони почнуть діяти?
Напевно тоді, коли у нашому суспільстві і в наших душах перестане процвітати найбільший злочин із злочинів – БАЙДУЖІСТЬ. ЦЕ ДОВЕЛИ ДІВЧАТА-ГЕРОЇ моєї розповіді:) ДЯКУЄМО!!!