img_6594

Скільки часу ви очолюєте театр ляльок?

Вісім років я на посту керівника театру.

Що вдалося зробити за ці роки?

Зазначу, що окрім того, що ти бажаєш зробити, потрібно ще й зважувати свої можливості. Матеріальна база без фінансів не є матеріальною базою, а вона є основою, фундаментом для роботи. Мені, вважаю, вдалося дуже багато зробити в покращенні матеріальної бази. Комп’ютеризовано майже всі робочі місця (там де це потрібно). Воно, звичайно, вже вимагає оновлення, бо технології розвиваються стрімко, але, наразі, маємо те що маємо. Але, з часом, сподіваюся, бодай трохи технології наздогнати.

Що б хотілося ще зробити?

Зробити хотілося б багато, для того, щоб система діяла бездоганно. Тому що у нас (нема чого приховувати) до сих пір працює система радянська. І тут мова не лише про наш, окремо взятий, театр. Мова про всю державу. А театр не може в даній ситуації не бути судиною в цій кровоносній радянській системі. Бо якщо десь там якісь реформи (в поліції, наприклад) і проходять, то театри досі лишаються поза реформами. Про це навіть ніхто й не говорить. Вдосконалення системи театру не відбулося. Єдине, що зробили, то введення контрактної системи.

Наскільки мені відомо, ця контрактна система половинчата. В ній не передбачено фінансової стимуляції для акторів. Це так?

Я завжди, як приклад, приводжу польський (і словацький також) варіант подібної реформи в театрі. Ми повинні брати з них приклад, як покінчити з радянщиною, котра в них теж була. Вони сьогодні стрімко перейшли до контрактної системи. Але у них в контракті все просто – там передбачені надбавки за роботу. Тобто, залишається мінімальна зарплата, але актор за кожну виставу має певну доплату. Як я це бачу на прикладі нашого театру. Нехай актор має 3 200 гривень (мінімальна зарплата з 1 січня 2017 року). Але за кожну виставу додатково 500 гривень. Якщо, скажімо, 15-20 вистав на місяць – це вже була б хороша доплата.

А ви одноособово, на рівні театру, вирішити це питання не можете?

Ні. Ми ж державний театр. Є єдина державна політика в галузі культури. Є дуже багато законів, які цю галузь регулюють і ти поза межами цих законів нічого зробити не можеш. Навіть цей закон про контракти не передбачає, як я вже казав, жодної мотивації. Та ж  радянщина мотивувала чим? Актори отримували квартири. На театр в рік виділялося від трьох до п’яти квартир. Сьогодні ж, ми нічого актору запропонувати не можемо, а на свою зарплату актор квартиру ніколи не купить.

Але театр заробляє якісь кошти? Може варто їх пустити на доплату хоча б акторам?

Три роки тому така можливість була. Той заробіток, який ми мали з продажу квитків, ми могли використовувати на доплати акторам. Але зараз ціна долара така, що поставити виставу стало в три-чотири рази дорожче. Орендувати сцену для якихось заходів багато бажаючих немає, тому що театр технічно не пристосований для іншої діяльності.

А яка ситуація в цілому з технічним забезпеченням театру?

На рахунок сцени скажу, що ми не гірші за інші подібні театри. Ми все таки її оновлюємо. Шість років тому нам виділили 260 тисяч на світлове оформлення, зараз дали 49 тисяч на оновлення світла, бо все «летить». Щоправда, в нас не механізована сцена. Звук-світло – це єдині наші, так би мовити, технічні засоби, які ми можемо оновлювати, хоча б частково. На 70-ти річчя театру управління культури подарувало нам мультимедійну систему. Це великий плюс в плані розширення декораційних можливостей.

Чи є можливість механізувати сцену?

На сьогоднішній день ні, тому що потрібно сцену перебудовувати. Сцена знаходиться на дуже маленькому підмурівку, не має фундаменту і тому ми не можемо дозволити якісь залізні конструкції, бо все тріскає від надмірної ваги. Чесно кажучи, сцена дуже погана, тому на майбутнє її треба перебудовувати. Ми подаємо свої програми стосовно цього, але вони, на жаль, не знаходять відгуку. Як вихід, можна закупити легкі дюралеві конструкції, але це дорого. Ми про своїх заробітках цього потягнути не можемо.

Про заробітки. Яка вартість ваших квитків?

По районах – це 15 гривень, по садочках – 15 гривень, 10 гривень, як виходить. В театрі – 20, прем’єра – 35.

Ви кажете про райони, отже ви повинні туди доїхати. Як забезпечений транспортом театр?

За два місяці до початку війни ОДА виділила нам 500 тисяч на купівлю «Богдана», але війна почалася і з нас ці гроші були зняті, з обіцянкою, що повернуть. Але досі так і не повернули. Наразі актори їздять допотопною Газелькою, яка працює лише завдяки самовідданій праці водія. Там ремонт дуже дорого обходиться – то мотор міняти, то весь час підварювати щось, бо розвалюється, міняти стільці, підлогу утеплювати, бо дірява. Це така собі автолавка, раритет, можна сказати.

gazel-na-yakiy-yizdyat-aktori-teatru

І без перспектив?

Кажуть планують закласти в бюджет кошти, щоб поновити автотранспорт для нас, для філармонії і для драми, але я того бюджету не бачив і не знати чи воно пройде голосування на сесії облради.

Є така традиція в театрах мати дві сцени – велику й малу. В театрах ляльок також. У вас скільки сцен?

Одна. В тій же Європі, зазвичай, в театрах ляльок дві сцени. Велика – місць на триста і мала – на п’ятдесят. Мала сцена пристосована для найменшеньких глядачів. Велика сцена для школярів – десять-дванадцять-шістнадцять років. Ну і всі європейські театри ляльок працюють на дорослого глядача, але у формі саме театру ляльок.

Тобто, у них немає поняття, що театр ляльок – це виключно дитячий театр?

Немає. В них дуже великий репертуар з вистав для дорослого глядача. І це для театрів чималий заробіток. Той же польський глядач масово відвідує такі вистави. Ми були в Польші на фестивалі, то ми, як учасники фестивалю, не мали де сісти в залі, наскільки багато було глядачів.

У репертуарі вашого театру є вистави для дорослого глядача?

Є, звичайно, але український глядач до цього дуже важко звикає. Хоча, наша вистава «Скрипаль на даху» збирала аншлаги. «Егле – королева вужів» також користувалася популярністю. Є в нас вистави «Цахес» та  «Витівки великого Мертвіарха».

Чому «Скрипаль на даху» вже не ставиться?

Тут багато причин. Деякі виконавиці пішли в декрет, деякі виїхали з міста і, навіть, з країни. А це вистава-мюзикл, там потрібно співати, а в нас виник брак жіночих голосів. Чекаємо до кінця року повернення актрис з декрету і, гадаю, будемо відновлювати цю виставу.

Таке, дещо іронічне питання. Як ви будете викручуватись в умовах, коли на території міста і області заборонили комуніста Діда Мороза?

Ми минулого року потрапили в цю халепу, коли буквально за тиждень (коли готові були вистави) міськрада та управління освіти прийняли рішення, що в рамках декомунізації заборонити Діда Мороза. Але в районах ми ще вистави відіграли, бо туди воно не дійшло одразу – це Івано-Франківськ став піонером цієї справи. А цього року ми повністю відмовилися від цього.

Чим замінили?

Замінили казковими героями. Зазначу, що попит на новорічні свята в нас впав на 25 відсотків. Тобто, Новий рік, як такий, тікає. Більший акцент йде на Різдво. Тому ми також будемо більше робити акцент на Різдвяну програму, яку починатимемо (як в Європі) 25 грудня.

Ваше бачення майбутнього театру ляльок. Що б хотілося?

Сьогоднішній міністр Євген Нищук людина театральна, яка знає всі проблеми театрів, тому є сподівання, що він ініціюватиме потрібні реформи. Але, скажу, як я бачу ситуацію. Бажано, щоб уряд залишив те фінансування, яке є для театру, але надав нам можливість оптимізуватися – скоротити зайві робочі одиниці, тощо. Щоб не було так, що я скорочую робочу одиницю, бо вона зайва, а мені урізають фінансування в розмірі її зарплати. Треба, щоб я міг додати півставки, чи навіть півтори, тим людям, які для театру щось роблять. Це дало б змогу, також, запросити до співпраці того чи іншого режисера. А зараз, на цьому безгрошів’ї, ми нічого собі позволити не можемо. Ми ж комунальні послуги самі оплачуємо. Область лише частково покриває витрати на опалення. Комуналка зараз – це чималі гроші.

Це речі земні, так би мовити. А як з Мельпоменою, які плани?

Щось плануємо. Сьогодні дуже великий запит дітей на казку. Хочеться ставити вистави за мотивами нашої, карпатської, казки. Плануємо співпрацю з Київським театром ляльок, щоб вони показували вистави в нас, а ми в столиці, бо для нас це важливо – виступити на київській сцені, бо ми маємо що показати.