Як проходить звичайний робочий день ректора Крижанівського?

Взяти такий собі середньостатистичний робочий день дуже складно. Надзвичайно великі перепади акцентів діяльності, тому, що ректор повинен забезпечити стабільну роботу всього університету. А сьогодні стабільна робота університету визначена Законами України «Про освіту», «Про наукову діяльність». Це мусить визначати належним чином навчальний процес. Є серйозні питання наукових досліджень, тому, що в університетах зосереджений потужний науковий потенціал. У нас в університеті працює 109 докторів наук. Тож потрібно цей науковий потенціал направити у відповідне русло. А це теж організаційні моменти. Сьогодні, щоб така велика установа працювала – її потрібно забезпечити енергетично, фінансово, потрібно забезпечити відповідні умови праці, заробітний оклад. Потрібно реалізувати Постанову Кабінету Міністрів «Про мінімальну заробітну плату» (3200 гривень). От, скажімо, сьогодні, я приїхав з Києва з відрядження і прийшов зранку і перше, що потрібно – це потрібно врегулювати призначення нового розміру стипендії і нового механізму призначення стипендії. В Україні прийняли нові нормативні документи. Тому сьогодні з самого ранку було засідання ректорату, де були присутні всі директори інститутів, керівники відповідних служб. Тож це були такі собі організаційні обговорення, як правильно реалізувати відповідні постанови стосовно стипендій: стипендії академічної, стипендії соціальної. Це забрало певний час. Повернувшись із відрядження, обов’язково є ті питання, які потрібно обговорити і націлити колектив університету на виконання відповідних завдань. Тому візьмемо для прикладу, планується приїзд у нашу область прем’єр-міністра. Передали нам, що в його програмі планується відвідини нашого університету. Відповідно, потрібно сформулювати перелік питань, які би ми хотіли донести до керівника держави в тих проблемних питаннях, в яких ми працюємо. Наш університет працює десь з проблемами енергетичної безпеки держави. Адже, нафта і газ – це енергетична безпека держави.

В енергетичному балансі держави, коли рік закінчується, підбивається баланс, скільки ми спожили енергоносіїв і різних джерел енергії, – то за всі 25 років незалежності України нафта і газ складали в сумі більше 50%. Ядерна енергетика, гідроенергетика, теплова енергетика, альтернативні джерела, вугілля – все це складає менше 50%. Тому ми можемо сказати, що нафта і газ все таки є визначальними чинниками енергетичної безпеки. Тому у нас в університеті виконується така потужна науково-дослідна програма, яка направлена на те, що ми все таки хочемо доказати, показати, підтвердити, що в надрах України є достатньо запасу нафти і газу, і якщо належним чином підібрати технологію та відповідне обладнання і все це організувати – то ми можемо бути енергетично самодостатньою державою. Власне це ми збираємося прем’єр-міністру донести. Це теж зайняло певний час. Далі було питання відвідин нашого сусіднього університету. Там відкривався об’єкт. І так з дня у день. Але в кожному дні є різні питання. От сьогодні в університеті захищається дві дисертації і спеціалізовані ради працюють. Ректор теж відвідує захисти. Якщо це не моя пряма спеціальність по якій я працюю і є членом ради, – то все таки зобов’язання ректора забезпечити об’єктивну, неупереджену роботу, щоб об’єктивно оцінити наукові дослідження в плані атестації кадрів. Так що робочий день в ректора є напруженим. А зараз я розглядаю різні доручення Міністерства, Кабінету Міністрів. Відповідно, тому, що є пошта, яку я повинен проаналізувати і направити у відповідні структурні підрозділи університету, щоб виконати ті прямі певні доручення. Я думаю, що в кожного керівника побудований так робочий день.

Ми знаходимося в університеті нафти і газу, як Ви казали, Ви займаєтеся в тому числі енергетичною безпекою. Зараз в Україні складні політичні та військові умови і нам потрібна ця енергетична безпека. Багато є популізму, коли люди говорять про український газ для населення. Реально чи ні збільшення видобування української нафти та газу?

Знаєте, наш університет дуже фундаментально, глибинно займається цими процесами. Є такий великий досвід набутий в цьому. І ми в червні 2015 року сформували свої пропозиції і зініціювали комітетські слухання у Верховній Раді, де ми чітко показали, які є можливі шляхи підвищення власного видобутку нафти і газу. Я вже сказав, чому ми вважаємо нафту і газ все ж таки визначальними чинниками. Тому збільшення власного видобутку це є абсолютно реальним. Ви бачите, ми вже протягом другого року не споживаємо російського газу. Ми користуємося газом з, так званого, реверсу з європейських країн. Це європейський газ. Ви використали слово політика, але тут розуміється забезпечення енергоносіями. Але, на жаль, чисто в прямому розумінні політичні чинники багато на що впливають. Якщо б ми жили в умовах цивілізованих міждержавних стосунків, звичайно цих проблем би не було. Ми б могли видобувати газ в будь-якій іншій країні світу, а в нас є відповідна техніка, відповідні технології, відповідні люди. А світова європейська транспортна система могла би забезпечити нам можливість використовувати газ. Є такі схеми газозаміщення. Візьмемо Україну. Вона може видобувати газ в Північному морі в Норвегії. І цей газ може транспортувати для будь-якої європейської країни, скажімо, до Франції. Вони там використовують цей газ. Ми подали Франції. Але кожна країна Європейського Союзу повинна мати по основному енергоносію, як мінімум три джерела. Вони купують російський газ. То який зміст через всю Україну, через всю Європу до Франції транспортувати? Коли, візьмемо для порівняння, Україна мільярд Франції поставила, мільярд з транспортної труби відібрала. Баланс правильний, але ж нема у нас відповідної домовленості. Нема волі нашого сусіда і він не погоджується на газозаміщення, хоч від цього всі виграють. Після газової війни 2009 року Росія втратила в Європі ринок на 18% (зменшилось споживання російського газу). Тому, ви задали запитання відносно того, чи можливо, чи є джерела збільшення видобутку? Вони є. Геологами досліджено і підтверджено, що на більш глибоких горизонтах є досить великі запаси газу. Правда, потрібно бурити глибші свердловини. Це Донецька западина, Карпатська нафто-газова провінція. Практично на всій території України. Проте, на це потрібно більші затрати, потрібні досконаліші технології. Чи є ці технології? Є і, навіть, є люди, які це вміють робити і є необхідне обладнання. Ми не можемо все розраховувати, що ми будемо працювати зі своїм обладнанням. Зараз, ви ж бачите, що ми в більшості їздимо на імпортному транспорті. Це все зараз  на стільки поєднано. Нам яка різниця, чи ми купили устаткування в Канади, чи придбали в СШІ чи в Китаї? Чи частину обладнання виготовили в себе, чи придбали румунську установку? Головне, що кращого двигуна, як німці ми не зробимо. Але конструкцію бурового обладнання ми виготовляли, у нас є дуже потужний машинобудівний завод в Стрию. Тобто є така можливість. Тому зараз йде мова про те, щоб була відповідна воля керівництва держави і відповідні інвестиційні умови. Щоб інвестор прийшов, приніс сюди кошти.

Другий шлях – шельф Чорного моря. Ми мали серйозні відкриті родовища на шельфі Чорного моря. Зараз Україна практично не експлуатує жодного газового родовища в Чорному морі. Одеське родовище, яке знаходиться в територіальних водах України, яке знаходиться від берега в Одеській області на віддалі 90 кілометрів і 150 кілометрів від Криму. Чорноморнафтогаз, який знаходиться в Криму і який є під росіянами, він його експлуатує. А це є українське родовище. Але в районі острова Зміїного є дуже серйозні запаси газу, газового конденсату. І в 2009 році був суд між Україною та Румунією по демілітаризації кордонів. Розділили. Визнали ми, визнала Румунія співвідношення на користь України по площах 2:1 до 1. І румуни в своїй зоні видобувають і успішно це роблять. А ми поки що не видобуваємо.

Я був на засіданні комітету з державних премій, а його очолює Борис Євгенович Патон, президент Національної академії наук. І ось є складений лист Патоном прем’єр-міністру України, який стосується розробки родовищ остова Зміїного. Ми працювали разом з Академією наук, наш університет і Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, де все чітко написано. Це є другий кит, можливо, на якому опирається збільшення власного видобутку.

Президент Академії наук України Патон Борис Євгенович відвідав ІФНТУНГ.

Тепер інше питання, стосовно нафти. Технології, які були раніше, вони дозволяли, отримувати з надр нафти не більше 36%. Значить 64% залишається нафти, вуглеводнів в надрах. Ще була така цікава ситуація. Колись в Радянському Союзі при організації видобування, при бурінні свердловин нафтовикам платили за пробурені метри, а не за видобуті тони. І тому нафтовикам, вигідніше було більше пробурити, хоча і не видобували немало. В Україні видобували в 70-х роках і коли утворився наш університет і тому, саме тут він і утворився, бо тут найбільше видобувалося, ми видобували 68 мільярдів кубометрів газу. Якби ми мали цей газ тепер. А тепер для того, щоб нам прожити потрібно десь половину з того. Це для всієї України. А для населення значно менше. Так от зараз технології пішли вперед. Багато напрацьовано в нашому університеті, багато є міжнародних досліджень. Ми сьогодні можемо говорити про значно більше. От уявіть собі видобуток газу, або нафти з пласта. Товщина пласта, який є нафтоносним, а це в порах знаходиться, там немає озер під землею, це так, як в губці знаходиться вода, так нафта знаходиться в цих порах. І під пластовим тиском, свердловину пробурили, тиск падає, і вона видавлює нафту. Допустимо, візьмемо 10 метрів пласта. Ми його просвердлили свердловиною 10 метрів. Трубою ви його всаджуєте і прострілюєте в трубі, перфоруєте отвори і на висоті цих 10 метрів притікає нафта. Певним чином тиск забезпечений на якійсь віддалі. Далі, щоб охопити більше треба бурити наступну свердловину – це є так звана сітка свердловин і це є дуже дороге задоволення. Проте, є напрацьоване, так зване, горизонтальне буріння. Сьогодні ми заходимо в цей пласт і горизонтально по тому пласті йдемо. Сьогодні вже на віддалі від ходу вертикалі в сторону до 4 кілометрів. Ви собі уявляєте, що таке 10 метрів, порівняно з 4 кілометрами? Наскільки більше можна видобувати. Це звичайно складніше зробити таку свердловину, але не настільки, наскільки ми виграємо в цьому.

Тепер про ці речі, що я вам говорив, що платили за метри. Були прояви нафти, щоб ця нафта не заважала, не викидала газ, робиться буровий розчин для промивки важчий, його обважнюються. Є такі спеціальні обважувачі. Він її задавлює і пішли далі. І так є задавлено, що потім викликати не можливо притоки. Бо коли ви пристрілюєте спеціальні кумулятивні заряди, прострілюєте трубу і пробиваєте, щоб притік викликати в надрах, а якщо він задавлений, то ця свердловина тоді стає сухою і не перспективною. Ми ці свердловини, які не експлуатуються, можемо використати, забуритися, зарізати під дно, тоді викликати притоки. Сьогодні в Україні є близько 800 свердловин, які виведені з експлуатації за різними причинами. І це є третя така програма, за якою могли би збільшити власті видобутки. Десятки таких свердловин є відновлених. В нас сьогодні власниками свердловин є такі компанії: «Укрнафта», ПАТ «Укргазвидобування» і НАК «Надра України» ще був «Чорноморнафтогаз», який зараз не у відуванні юрисдикції України. Це власне, ті державні структури, які фінансували буріння свердловин і кожна має в себе відповідну кількість свердловин, які не експлуатуються, але які можна відновити.

Але крім того, навіть, якщо свердловина суха, тому що відсоток попадання не 100%, можуть бути і промахи. Якщо ви пробурили свердловину, а вона суха, тому що ви не попали у відповідне вуглеводневе середовище, але на такій глибині є висока температура і ви попадаєте на воду, то можна відбирати термальні води і отримувати енергію через теплу воду. Це дуже цікава технологія, яка дуже широко використовується в Польщі. Тобто, є дуже багато цікавих напрацьованих речей, які можуть серйозно підняти енергозабезпеченість України.

23 січня поблизу с. Пасічна Надвірнянського р-ну, на полі, стався витік нафти. Як з наукової точки зору вирішити цю проблему та недопускати подібних випадків?

Розумієте, це той самий випадок, про який я вам говорив. Ми там проводили спеціальні дослідження. Тому, що прокуратура цікавилася цими речами. Розумієте, коли свердловина зупиняється, ліквідовується? Що таке свердловина? Це просвердлений отвір на велику глибину, пізніше скріплений трубою, що називається обсадна труба, вона зацементовується – це є свердловина. І коли ми її експлуатуємо, ми її прострілюємо через метал і через цемент, але коли ми вичерпали повністю, коли вона не проявляє, її ліквідовується. Ставляться відповідні там містки, зацементовується і зверху ставиться така бетонна тумба, закривається, щоб вона не проявлялася. Але ж це метал. Метал кородує, там є різні солі, агресивне середовище. Свердловини є такі, яким понад 100 років. І коли на тій свердловині обсадна труба проржавіла, зігнила, – по порах нафта доходить. І вона проявляється і виходить на поверхню. Звичайно, її потрібно відкривати, ремонтувати, треба вставляти відповідні труби і відбирати цю нафту. От в нас в університеті ми маємо ліцензії на такі свердловини. Тому, що нам потрібно студентів вчити на чомусь. В Долинському районі ми маємо такі свердловини. Ви знаєте, можна нічого не робити. Тільки тримати в порядку, відслідковувати, аби не витікало на поверхню. Вона час від часу проявляє, набирає своєї енергії і під тиском відкидає на верх, але якщо провести відповідні засоби інтенсифікації: забурити боковий стовбур, кислотою промити, провести гідророзрив, під великим тиском порвати те, що там з’єднано. Інакше, на поверхню витікають ці плями, які є на старих родовищах. Від цього нікуди не дінешся. Треба обов’язково відкривати, забурювати і відбирати. Тому, що якщо ви живу рану відкрили і ви її належним чином не залікуєте, вона буде кровити. Вона буде весь час себе проявляти. Бідна наша ненька Земля, яка є поранена цими свердловинами, а ми відновити вже цю «рану» не можемо, так щоб ми від початку до кінця на всій глибині все закрили. Тому ці відповідні перетоки проявляються. Борислав є загазований – це величезна біда. Там в підвалах будинків газ всюди проявляється. Європейський Союз великі гроші виділяє на вирішення цієї проблеми. А в нашій області є прояви цих плям. Які на поверхні збираються у озерця. А люди беруть, їх черпають, і відповідно переганяють, використовують її для опалення. А це є велике джерело енергетичне, адже, ще є такі дослідження, які кажуть, що нафта є відновлювальним джерелом. Адже раніше вважалося, що ні. Проте, зараз є підтверджено, що ті родовища, які вже давно закриті, які раніше експлуатувалися, геологи та геофізики провели там додаткові дослідження, пробили, а запаси відновилися. Механізм міграції. Бо є дві теорії походження нафти – органічна і неорганічна. Органічна – що були ліси, трави, все це перегнивало. Але є, особливо на Кавказі, в районі Чечні, там є потужний нафтовий університет, але ж там скали. Проте, в таких платформах на фундаментах є величезні джерела. Тому є і неорганічна теорія походження нафти. Зараз вчені над цим працюють.

Як відомо, науковці ІФНТУНГ розробляють екотуристичний проект в Старуні – парк Льодовикового періоду. Можете розповісти про це детальніше?

Результат пошуку зображень

Багато років наші вчені займаються цим парком. Ви знаєте, там є діючий вулкан. Озокирид булькає до тепер. І, як кажуть у нас за Польщі, там з цього вулкану підняли забальзамованого носорога, який знаходиться в музеї в Кракові. Це дуже цікаво. Наш університет, кафедра геології займалася і займається спільно з науковцями Краківської гірничо-металургійної академії. І ми пропонували, щоб зробити екологічний туристичний маршрут, окультурити все це і показувати людям. Які відбуваються процеси в надрах, що в нашій землі є, як це проявляється. Воно є актуальне і тепер. Просто потрібні певні інвестиції і щоб був на законодавчому рівні захист інвестицій. А це дуже цікавий проект, він є реальним.

На базі Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу відбулася робоча нарада щодо впровадження інноваційних технологій утилізації тепла стічних вод на Івано-Франківщині та місцевим особливостям утилізації фільтрату. Які результати цієї наради? Чи вдасться встановити установки з тепловим насосом для утилізації тепла стічних вод в Івано-Франківську? І що для цього потрібно?

Це можна зробити і в нас в університеті. І ми зробили вже дуже великі успіхи вперед. Ви знаєте принцип роботи теплового насоса. Для прикладу: ви бачите свій холодильник. Ви кладете ще теплу курку в холодильну камеру, відбирається тепло і це тепло відкидається на задню решітку. Ви відчуваєте, що задня решітка є теплою. Точно такий самий термодинамічний принцип закладений в тепловий насос. Якщо ми відбираємо з якогось низькопотенційного джерела низькопотенційну енергію – і через тепловий насос її накопичуємо. Примірно, скажемо так, візьмемо три склянки води: 20 градусів, 20 градусів і 20 градусів. Якщо зіллємо докупи, скільки буде? Правильно, двадцять. А якщо пропустимо це через тепловий насос, – то частина енергії відбирається, накопичується від цього. Ці три склянки були б як три курки поставлені в холодильник. Які дають більше тепла. І тому принцип низькопотенційної енергії теплового насоса може бути те джерело, яке має невисоку температуру. От наприклад, у надрах землі, у нас тут на глибині 8-10 метрів орієнтована температура 13 градусів. Піднявши воду на поверхню, забравши з неї 3-4 градуси, ми її повертаємо туди з температурою 10 градусів, а цих 3 градуси тепловий насос накопичує. Так можна підняти температуру мало не до 45 градусів. А це достатньо для обігріву системи. Такий тепловий насос в нашому університеті є встановлений потужністю 100 кіловат. Але є проблема звідки відбирати. Для того, щоб відібрати 100 кіловат теплової енергії потрібно в годину через такий тепловий насос пропустити 25 кубометрів води. При тій температурі, якій було сказано. Прокачувати цю воду, – це великі затрати. Але чим вищою буде температура води, тим краще. Для цього потрібно бурити свердловини – а це відповідні затрати. Водовідведення, стоки, які в каналізації мають вищу температуру, і коли відбирати це тепло, – це якраз те, що треба. І тому теплові насоси ставлять в місцях водоочисних споруд, тому що там накопичуються ці стоки при відносно вищій температурі, не 13 градусів, там є 20 і вище градусів і це ефективніше працює. Тому відбулася ця нарада, тому що шведи є сьогодні в Європі лідерами у використанні теплових насосів. Також з ними працює Львівська політехніка і ми почали з ними працювати. Тож ми запросили «Водоекотехпром», тому що у нас в районі спорткомплексу є стокіловатний тепловий насос, а поряд по Набережній іде новий, потужний колектор, який побудований. От власне, нам потрібно добратися до цього колектора і відбирати це тепло. А для цього потрібні відповідні кошти, вільних в університеті нема. Але це може бути дуже цікавий пілотний проект, щоб показати, як можна з каналізаційного колектора відібрати 100 кіловат теплової енергії, якої вистачить на обігрів цілого корпусу університету. Це в нас все розраховано. Ми, замінюючи систему каналізації університету, вставили трубки для відбору цього тепла. Але та компанія, яка будувала, запротестувала і змусила нас витягнути ці трубки, сказала, що ці трубки будуть перешкодою, що, начебто, відбуватиметься налипання протікаючи рідин. Вони помилилися з висотами. Тому ми ініціювали це засідання для того, щоб саме на цьому пілотному проекті показати, що можна цю енергію використовувати для користі. Тому ми чекаємо на іноземні інвестиції, львів’яни вже працюють в цьому плані. Думаємо, що і ми зможемо працювати. У нас все є для цього готове. У нас є тепловий насос, проведені розрахунки. У нас в корпусі нафтового обладнання є чотири свердловини для навчання студентів. Ці свердловини мають по 200 метрів. Там є достатньо води, і можна відбирати з одних свердловин. А в інші переливати і таким чином отримувати теплову енергію. Але ця вода має великий вміст аміаку і її не можна використовувати з екологічних міркувань. І ще інше питання: наші екологічні служби, коли ми видобуваємо воду, нас змушують платити. А ми ж збираємо воду з цього пласта і туди ж повертаємо, тільки зміщено на 20 метрів, щоб теплового впливу не було. А вони нас змушують платити, як за 25 кубометрів використаної води в годину. А це дуже виливається в копійку. Тому, навіть, на слуханнях у Верховній Раді я вносив пропозицію законопроекту, щоб при експериментальних дослідженнях відбору такого тепла не брали цих платежів, але поки що ми не достукалися.

В квітні 2016 року в університеті працювала комісія з сприяння працевлаштуванню випускників? Які результати роботи цієї комісії? Чи багато студентів отримали роботу?

Досить високий відсоток працевлаштування випускників саме цього року. Тому, що є програма збільшення буріння по Укргазвидобуванню. Тож попит на наших випускників збільшується. Цього року пропозиції для працевлаштування випускників значно вища, ніж була в попередні роки. Думаю, що ця цифра зараз перевищує 60%, тих, хто навчається на держзамовленні. А щодо платників? Якщо такий студент потребує працевлаштування, то ми їм можемо посприяти в цьому. Такий студент може підійти до комісій, які займаються працевлаштуванням і сказати, що хоче приймати участь в комісії по розподілу, куди приходять різні компанії і дають робочі місця. А є батьки, які фінансують навчання, але не мають можливості працевлаштування студентів, то вони просто звертаються і ми шукаємо для них можливості. І в нас є спеціальний підрозділ сприянню працевлаштуванню. І цей підрозділ зі зв’язків з виробництвом займається направленням на практику, обиранням місць практики, можливих місць роботи.

Про сквер на вулиці Вовчинецькій, 170. Громада звинуватила Вас у, на їхню думку, самовільному захопленні частини земельної ділянки, на якій облаштували зелену зону. Чим завершився цей конфлікт?

Розумієте, це надуманий конфлікт. Я так думаю, судячи по тому, що завершилося з тим парканом, що прокуратура втрутилася в ці речі. Коли ми переїжджали жити в Івано-Франківськ, то ми придбали в одного чоловіка недобудований будинок – це на вулиці Дружби, 5. Це сквер не на вулиці Вовчинецькій, 170, а навпроти Дружби. Поруч придбаного нами будинку був старий будинок, де власник на своєму городі спорудив будинок, який недобудував. А я зі своєю сім’єю, коли закінчував навчання в аспірантурі стояв на чергу в міськвиконкомі на кооперативну квартиру. В 1977 році я прийшов викуповувати кооперативну квартиру, бо якраз підходила моя черга. Мені в міськвиконкомі пропонують: продається недобудований будинок на вулиці Дружби, 5. Ціна така, як кооперативної квартири. Я проїхав, подивився і мене це привабило. Адже, будинок можна добудувати, а ціна така сама. Але будинок був дуже великий на дві сім’ї. Тоді, моєї дружини дідусь купив одну половину будинку, а я – іншу. І перед цим будинком була ця «злощасна» площадка. Розумієте, яка іронія долі? В 1977 році, коли ми цей будинок придбали, там була приватна забудова. Якщо б ми знали, що там будуватимуть багатоповерхівки, я б від такої покупки відмовився. Значить, в 1977 році ми купуємо недобудований до 1981 добудовуємо. Орієнтовно в березні 1981 року ми здаємо будинок в експлуатацію. Комісія міськвиконкому приймає в експлуатацію будинок, нам видають будинкову книгу, свідоцтво на право власності. В цей час я захистив кандидатську дисертацію в Москві. Приїжджаю додому і приходять двоє чоловік з міськвиконкому і кажуть: ми вас повідомляємо, що ваш будинок підлягає зносу, бо тут повинна бути побудована багатоповерхівка, яку запланував побудувати Локомотиворемонтний завод (Вовчинецька, 170). В Радянському Союзі була така програма, кожній сім`ї – квартира. І була Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу, що будинки, які зношені менше, як на 40% знесенню не підлягають. А тут стовідсотково новий будинок, зрозуміло, що ми вперлися і сказали, що проти. У цій справі тоді фігурували двоє людей: Томей – це тодішній міський голова міста Івано-Франківська, та Іван Чорний – директор Локомотиворемонтного заводу. Приїхав Іван Олексійович Чорний до мене і каже, Євстахій Іванович, чи є умови, при яких Ви погодитеся цей будинок продати? Кажу, нема. Тоді поїхали до Томея, який згдом вибачився. Адже, якщо вони планували там будувати, – то не мали права давати мені купити будинок. Якщо недобудоване будівництво, то мусить бути рішення міськвиконкому на продаж. Томей вибачився, і сказав, що будинок зносити не будуть. Тому той будинок по Вовчинецькій, 170 укоротили, він мав мати 3 під’їзди, він став на 2. Але щоб не програв Локомотиворемонтний завод, Томей віддав резервну площадку, де зараз магазин «Електрон» – це була вулиця Правди. Тож за один недобудований під’їзд їм дали площадку на 5 під’їздів. І ніхто не постраждав. Для того, щоб нам не наробити збитків завод ставить з фундаментних блоків стінку, облагороджує нам площадку, ставить паркан. Тоді почалися процеси приватизації вже при незалежній Україні. Адже раніше не було приватної земці і ця площадка була віддана нам в оренду. Був оформлений акт на право власності. Цей акт у нас є, але вона мені була не дуже потрібна. І я подумав, щоб люди мали собі заїзд, – то я собі частково пересунув паркан і так воно стояло до минулого літа. Там вже почали ходити, приглядатися, бо там збоку є сквер, вулиця Тупікова, можна поставити будинок. Люди там тримали свої автомобілі. А минулого року наше місто почало облагороджувати сквери. Прийшли і накрили бруківкою цю площадку. Я приїхав і кажу, от маєте документи, це наша приватна земля, не накривайте. Бо нащо мені, щоб взяли і сказали, що Крижанівському за рахунок міста облагородили його  приватну територію. Потім мені один із мешканців каже, що там троє людей щось задумали, бо з кимось домовилися, якщо цю площадку відібрати і тут побудують будинок, – то тут їм дадуть квартири. Я не знаю, чи це так, чи ні, але це вже інше питання. До мене люди прийшли з обуренням. А я їм дав кадастровий номер, щоб перевірили в Інтернеті. Благо те, що я до документів відношуся акуратно. Для того, щоб цю землю з’єднати, щоб віддати акт, має бути рішення сесії міської ради. Рішення сесії, виконкому – всі у мене є. Тоді люди кажуть, якщо це ваше, – то обгородіть, я не хотів цього робити, але раз попросили, так і зробив. І тут почалося. Знаєте, яких тільки образ не було сказано. Я тоді пішов в прокуратуру, подав відповідні документи, прокуратура відкрила кримінальну справу. Тоді вони вже притихли. Але робили мені збитки, тричі били паркан, тричі поліція виїжджала. Тоді я встановив там камери спостереження. І це все припинилося.

Трохи підлив масла в цю ситуацію, десь можливо, по недосвідченості, наш міський голова. Десь не розібравшись в ситуації, він заявив людям: «Я викуплю і вам подарую», коли побачили, що юридично не можна ніяк. Я його запитав, подивіться, скільки я заплатив податків, скажіть, будь ласка, за які кошти будете купувати? І чому, під які потреби? Тепер Ви хочете мене принизити, що я хочу грошей? Ви визначили, що ця площадка продається? Якщо би було оголошення, що я продаю цю площадку, то Ви купуйте.

Це все зараз притихло. Паркан зараз стоїть. Стоїть, так, як він визначений документами. Ми найняли сторонню фірму, щоб перевірила кожен стовбець. Каже моя менша дочка, може, давайте їм дамо 6 метрів, але вони повинні знати, що це наше. Але люди сказали, що хочуть все. Тому, як в документах є визначено, так воно і буде. Зараз кримінальна справа не закрита. У мене є всі документи, але мені судитися не випадає.

В якому напрямку, на Вашу думку, рухається місто в плані архітектури, комунікації зі зміною міської влади?

Ви знаєте, найбільше для міста зробив наш колишній голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Васильович Вишиванюк. Місто було в двох кольорах. В Радянському Союзі були сірі і темно-вишневі кольори штукатурки будинків. Двох кольорів, інакших не було. Знаєте, коли тепер дивишся, йдеш по центру, по пішохідній частині і треба віддати належне, хай з Богом спочиває Михайло Васильович, він був дуже добрий господарник. Коли його при першій каденції призначили головою ОДА, він взяв архітектора міста Івано-Франківська, обласного архітектора, районних архітекторів в автобус і повіз у Відень. І каже: от дивіться. Тому, що архітектура нашого міста формувалася при різних державах. Столицею нашого міста був Відень, була Варшава, була Москва, є Київ, навіть, пару днів німці були. Але найбільше залишили в архітектурі австріяки і поляки. І він каже: тепер відновлюйте все. І була спеціальна програма відновлення малих міст Прикарпаття. Кожен, хто мав в центральній частині міста будівлі, повинен був замовити проект відновлення його в первинному вигляді. Яким був той будинок за часів спорудження, а це значить, шукалися старі картини, старі фотографії, старі проекти. От медичний університет дуже дорого заплатив за ті проекти. Ми маємо тільки один такий корпус на Шопена. Ми зобов’язані були замовити цей проект і його реалізувати. Фасад відновити такий, як був. І оце, всі ці кольори, відновлення – це завдяки Михайлу Вишиванюку. Тепер ми побачили красу нашого міста. Я не буду говорити про якість архітектури радянської доби, але ця частина, яка відродилася, вона яскраво демонструє красу нашого міста. І недаремно, декілька років за опитуваннями журналістів наше місто було одним із найзручніших і найкращих для проживання. Воно дійсно красиве місто. Ви знаєте, я настільки приріс до нашого міста. Я мав двічі серйозні пропозиції. Мені пропонували посаду голови НАК «Нафтогаз України» – це дуже впливова посада. Це було в 2000 році, але я відмовився. У мене тоді народився внук, його назвали Євстахієм і я хочу в своєму місті з ним жити. У мене тоді було настільки багато планів і завдань в реалізації для університету, а я ще тоді був на півдорозі і сказали б про мене, що я кар’єрист, хочу піти за великими грошима. А перед тим, була пропозиція зайняти посаду Міністра освіти. Це на самих початках. Тоді було поставлене завдання, щоб Міністром освіти був представник із Західної України. І тоді був призначений Згуровський, він родом із Тернопільської області. Зате, я вважаю, що ми щось зробили в нашому університеті. Університет ми підняли на належний рівень.

Місто розвивається добре, цікаво. Зараз потрібно місту зробити добру енергетичну програму. Все таки в центрі міста, підземні комунікації, тоді, коли Михайло Васильович проводив реконструкцію, він зобов’язав зробити підземні всі комунікації: каналізацію, газопроводи, водопроводи – все це відновлено. Також вся ця вулиця Галицька, навпроти Ратуші – це перші будинки, з яких починалося наше місто. Вони повністю відбудовані. Вони були знесені до фундаменту і відновлені в тому проекті, один до одного. У всякому разі я вважаю, що наше місто не є заведене у якесь таке недобре русло знищення. Воно є добрим. А ці периферійні, так звані спальні райони, вони є всюди. Але зараз архітектура гарна. Зараз будівництво гарне ведеться. Тому наше місто дуже гарне і я його дуже люблю.

А на рівні України? Багато людей зневірених через дуже низький рівень життя… масово виїздять за кордон.

Це складне питання. Я не бачу моделі розв’язання конфлікту на Сході. Залишити не можна, бо це порушення територіальної цілісності. Ви бачите, що сепаратисти ховаються поміж жилих кварталів. Це ж не є відкрита війна. Гібридна війна – це є жахлива війна. Це те саме, що прикриваються мирними людьми. Звідси і йдуть проблеми. Величезна затрати йдуть на війну. Я не маю таких даний, але чую по повідомленням, що багато наживається на контрабанді. Якби припинився цей конфлікт і повернутися в попередні кордони, я думаю, що зараз люди є вже настільки навчені тою бідою, що наша держава би дуже швидко відбудувалася. Ви подивіться, які страшенні йдуть розкрадання. Я можу сказати за одне, – енергетично ми можемо бути самодостатніми. Ми показали, що ми можемо обійтися без російського газу. Всі держави купують газ. Нема сьогодні самодостатньої держави ніде. Ви знаєте, є ще серйозна перспектива альтернативної енергетики. При в’їзді в Німеччину є багато вітрових електростанцій. Сьогодні Європейський Союз поставив, що мінімум спожитої альтернативної енергії повинен становити 15% – це термальні води, сонячні електроенергія, вітрова, та інші, а в нас – це біля 1%. В Польщі та сама модель – вітряки. Переїжджаючи з Данії до Швеції можна побачити на морі, там дуже цікаво, залізниця йде по морю, і все у вітряках. А в нас є досить непогані схеми, ми можемо мати досить добрі вітрові електростанції. Ми маємо в нашій області дві сонячні електростанції. Ми вже з вами говорили, що ми маємо в надрах нафту і газ і маємо перспективи. Ми мало використовуємо біогаз. А все те, що нас забруднює – це все є біологічна енергія. Ми хочемо у себе в університеті поставити біогазову установку. Коли ми скошуємо траву, щоб вона перегнивала, і перетворювати її. Як зразок, експериментальний для дослідження. Тобто, якщо ми візьмемося за господарку, – ми маємо прекрасні землі. Я вірю в ту велику перспективу України. Можливо, тому, що ми маємо в центрі Європи найкращі землі, можливо, тому ми не працювали так ефективно. Японці того не мають. Так само, коли їдеш з Монако, Монте-Карло, як вони там відвойовують по метрові від моря. Тільки треба, щоб ця біда закінчилася, щоб ми взялися за розум і почали нормально працювати. Саме тому, ми направляємо наших студентів, щоб вони вчилися в Європі та інших країнах. Ми ж маємо договір з Канадою, наші студенти їздять вчитися в Канаду. Маємо з Великобританією договір. Коли студент бачить, як там люди живуть, навіть, якщо він там залишиться працювати. Як тільки в Україні створяться відповідні умови – він повернеться. Адже в чужому світі, ти є чужий чоловік і ти не маєш такої перспективи, як вдома.

В цьому році ми будемо відзначати 50 років університету. Коли книжку ми видавали до 40-ка річчя університету, то я там написав статтю про наш університет. Наш інститут утворився самостійний у 1967 році і я в 1967 році прийшов на перший курс. Тобто, я з нашим інститутом пов’язаний все своє життя. Я тільки на три роки його покидав, коли я в академії вчився в аспірантурі. І я в одного чоловіка в записнику прочитав таку фразу: «Ти по світу блукаєш, щастя, долю шукаєш, а його треба шукати у своїй рідній хаті». В своєму домі, в своєму місті і в своїй державі потрібно будувати те прекрасне життя.