– Почнемо з кіно. Що зараз в роботі?

– Для підтримки штанів знімаємо рекламу…

А так працюємо над втіленням двох проектів – кінокомедії про Львів. Зараз ведуться перемовини з іноземними інвесторами. Ще в планах документальний фільм про Майдан, але ми з ним не поспішаємо, бо хочемо зробити постмайданну документалку.

– Має пройти певний час?

– Так, тим більше, що зараз констатації фактів навіть більше, ніж треба. І, зазначу, що навколомайданну тематику часами цікавіше висвітлюють не так профі, як аматори, які знімали все зсередини, наприклад, мобілками. Вони виграють фактажністю.

– Відійдемо від кіношних справ і, оскільки ми ведемо розмову в день, коли католицький і частина православного світу святкують Різдво, то поговорим про ще одну твою іпостась – кулінарну. Хоча для початку скажи, як ти ставишся до того, що ми не святкуємо Різдво з цілим світом.

– Я не можу сказати слово «негативно», але й не можу сказати, що мені це подобається. З одного боку – традиція є традицією, а з іншого – всі нації і народності рано чи пізно не те, щоб руйнували свої традиції… Вони, швидше, інтегрувалися, щоб іти пліч о пліч з розвинутим світом. А те що ми святкуємо саме так – то дивно. В традиції Галичини ці обставини викликають приємні дитячі спогади, бо два Миколаї – два подарунки, два Різдва – два подарунки, а я ще жив в такій місцевості, на Опіллі, що дарунки давали ще й на Анни. Тому – шість подарунків за зиму – не так вже й погано.

– А Новий рік, старий Новий рік?

– Тоді нам не дарували. Часто-густо в нашій родині Новий рік минав буденно. Зрештою, він і зараз минає буденно. Не рідко на канапі перед телевізором. Можемо накрити символічний, цокнутися під бамкання годинника. Пригадую, в дитинстві 31-го в батьків на роботі був короткий день, тому ми їхали забирати свиню. Тим же автобусом привозили в мішках чвертки і під бамкання курантів білували – яке сало топити, яке солити, м’ясо на ковбасу, на тушкованки, яке на вудження, що на холодець. Нашу хрущовку переповнювали до скаженості смачні аромати, бо тут же в відрах топилося на шкварки, тушкувалося, тато молов на ковбасу. До ліжок та диванів добиралися під ранок і до вечора спали, як вбиті. Під вечір прокидалися і йшли до ялинки. То були неймовірні часи – на Різдво у нашій двокімнатній хрущовці збиралося до 12-ти чоловік. Діти спали на ліжках і диванах, а дорослим стелили перини на підлозі. Але всім вистачало місця і всі були щасливими. А ввечері сходилися ще і сусіди, тато розкривав довжелезний стіл і смакували величезними, бо все робилося поспіхом, котлетами. Що цікаво у наступні дні знову постили.

– А тепер про кулінарію. Яка в тебе страва асоціюється з новорічно-різдвяними святами? Але кутю не берем. От що ще попри це…

– Як правило на Різдво мама випікала дуже багато пляцків та перекладанців. При цьому завжди відсотків п’ятдесят – це було щось нове. Я найбільше любив «Пташине молоко» і «Три богатирі». Третє місце посідала «Смерекова хата». Ще подобалися кухарські варіанти пов’язані з м’ясом. А ще сильно згадалося з дитинства, як перед Різдвом знімали з комина ковбасу і нам з братом (ми були ще дошкільнята) давали кулко ковбаси, щоб ми відчепилися. Ковбаса ще гаряча, ми її в сінях поспіхом брутально розламували, а з неї витікав сік і його було так багато, що за хвилю сік тік десь вже по ліктях. І той запах… Сполука ароматів – морозу з надвору і теплої копченої ковбаси. Просто неймовірна річ, яку вже не можна, певно, повторити, бо немає тих коминів з вмурованими коптилками.

Уще_n

– А що ти любиш готувати на Різдво?

– Традиційні страви само собою. Але завжди люблю готувати те, що минулого разу не готував. Насправді, коли мене питають про улюблені справи, то я їх не маю як таких. Мені смакує все, що класне на даний час. Це може бути оригінальний рецепт якоїсь гуски, чи качки. Наприклад, минулого року я готував індика і переконався, що, не зважаючи на кількість друзів, індик не з’їдається. Хіба що за умови, наявності відра якогось соусу. При цьому, я робив так, що це був фарширований індик, напханий свининою… Не знаю як буде цього року. Я помінявся з одним грецьким ресторатором рецептами. Я дав йому рецепти деяких наших страв, а він мені рецепт приготування качок їхніх… Там дуже цікаво, бо в страві присутні сухофрукти і, скажімо, свіжі ківі. Ну, дуже цікаво це буде приготувати.

Стосовно солодкого, то в дитинстві я дуже його любив, а тепер печу лише якщо мені цікаво це скуштувати.

І ще про різдвяні кулінарні асоціації. Моя прабабця пекла за австрійським рецептом випічку – такі пряники – сердечка, сонечка, місяці, квітки, дзвінки, квадрати – їх вкривали грубезним шаром сметанкої помадки і вішали на ялику, яку в нас традиційно встановлювали 6-го січня. При цьому ці сухарики ставали смачними через день, коли трохи підсихали.

– До Іордана вони з’їдалися?

– До Іордана їх вже давно не було. Аби не збрехати, то до числа десятого печива вже не було. Нас страшенно приваблювала помадка й іноді зривали тихцем, щоби злизати. Але то тре було робити страшенно обережно, бо за це могли покарати, наприклад, не дати до чаю грубезних домашніх андрутів, або не зробити гарячої чукуляди…

– Ти кажеш, що колись у вас в родині ставили ялинку 6-го. А зараз як ти ставиш?

– Коли як. Коли я в Івано-Франківську перед Новим роком, то ставлю в грудні, а коли мене в зв’зку з роботою перед Новим роком в місті немає, то ставлю вже перед Різдвом.

– Живу ставиш?

– Так, тільки живу. Це однозначно.

– А віночок різдвяний? Я чув він в тебе цілий рік висить?

– Так, він до сьогодні ще висить. Перед Різдвом поміняю на новий.

– А як ти ставишся до противників живих ялинок? Бо є серед них спокійні, ті хто зробив свій вибір, а є агресині…

– Ну, що тут скажеш. Штучна ялика (особливо китайська) на якій висить гірлянда, від якої вся та хімія нагрівається і випаровується… А які запахи від того в хаті… Я вже мовчу про шкоду… Що ж до живих ялинок, то я не бачу там такого нищення природи в порівнянні з тим як вирубують і вивозять ліс.

– Тобто ти за традиції?

– Так.

– Ну тоді, на завершення, побажай щось нашим читачам.

– Найперше, щоб був мир, багато класного миру, щоб вже нарешті Україна отримала спокій. І хай збудеться все добре, що ми задумали. Та й все.

– Дякую за розмову.