Після виборів у 2010 році тут все почало мінятися. Новим сільським головою став місцевий бізнесмен Володимир Керницький, який після 20 років власної справи вирішив віддати готельний бізнес дружині і почав працювати за 2000 грн на місяць. За час його роботи бюджет села з населенням у 3000 людей зріс у 50 разів – з 300 тис. грн до 15 млн грн цього року. Про це пишуть Версії з посиланням на zaxid net.

Попередник сільського голови зник безвісти у 2009 році після висунутих у суді звинувачень у корупції. За словами Керницького, його досі не знайшли. Кілька місяців обов’язки виконувала секретарка, а потім переміг на виборах голови сам Володимир Керницький.

При в’їзді до Пасік-Зубрицьких на стовпах висять відеокамери. Кожен відвідувач тут зафіксований у архіві відеоспостереження.

На вуличних ліхтарях блищать сонячні панелі – гордість села. Освітлення на сонячних батареях поставили ще чотири року тому.

На центральній вулиці розташовані усі важливі споруди: сільська рада, школа, церква, футбольне поле і народний дім. Загубитися неможливо.

Приміщення з прапором та великим гербом на фасаді – це і є сільська рада, охорони немає. На другому поверсі розташований кабінет голови, при вході немає ані діловода, ані секретаря. Усі охочі заходять сюди просто постукавши.

«Володимир Михайлович, виберіть плитку для санвузла у садочку», – помітно хвилюючись, каже чоловік у теплій куртці та чоботах і розкладає чотири зразки блідої плитки на столі.

Сільський голова незадоволено хитає головою.

«Все не годиться. Хочеш я наберу «Леокераміку» і тобі розроблять дизайн?» – не чекаючи відповіді, Керницький починає набирати номер телефону.

«Мені набридло жити на Сихові»

Після короткого привітання Володимир Керницький запрошує до себе в кабінет і сам сідає за стіл переговорів. У кабінеті гаряче, як і в коридорі сільської ради.

«Я рідко сиджу у своєму шкіряному кріслі, хочу бути з людьми», – пояснює голова, показуючи на чорне крісло і великий стіл з документами та іконами в кутку.

За столом він продовжує підписувати документи і паралельно розмовляти. Час від часу зупиняється, примружуючись і уточнюючи запитання. Біля робочого столу стоїть порожня скляна попільничка. Пояснює, що дозволяє собі іноді курити тут, але тільки пізно ввечері, коли вже нікого нема.

Свою історію починає з переїзду у Пасіки-Зубрицькі у 1999 році. До того він жив у Львові на Сихові, але вирішив шукати нове житло.

«Я жив на Санта-Барбарі, але мені набридло. Чув, коли мої сусіди лягають спати і коли прокидаються. До Пасік йшов 20 хвилин пішки і мені тут подобалося. У 1994 році купив тут ділянку і почав будуватися, за кілька років переїхав», – пригадує голова.

На запитання Володимир Керницький відповідає коротко і часом навіть різко. Каже, що стиль спілкування виробив ще у час, коли вів бізнес: говорити треба чітко і по ділу, філософських роздумів собі не дозволяє.

«Бюджет був 300 тисяч, тепер 15 мільйонів»

Про свої успіхи голова говорити не хоче, просить вийти на вулицю і говорити з людьми.

«Можу сказати, що коли я почав роботу, то наш бюджет був 300 тис. грн, а цього року він вже 15 мільйонів. Більший, аніж увесь бюджет Сколівського району», – розповідає Керницький.

Насправді бюджет Сколівського району 363 млн грн, на зауваження про перебільшення Володимир Керницький відверто каже: «Значить прибрехав, вибачте, мені таку інформацію давали колеги».

Бюджет вдалося збільшити коштом інвестицій та податків з місцевого бізнесу.

«Ви пов’язуєте збільшення бюджету тільки з вашою роботою?» – перепитую сільського голову.

«Ні. – швидко заперечує Керницький і голосно видихає. – Я почав робити дороги, інфраструктуру, це почало подобатися людям. Львів вже затісний для бізнес-ініціатив, тому шукають альтернативні привабливі місця, як Пасіки-Зубрицькі».

Зараз на території села Пасіки-Зубрицькі розташовані чотири АЗС, склад соків Sandora, магазин сантехніки та керамічної плитки «Леокераміка», австрійське підприємство Blum, яке виготовляє фурнітуру для меблів.

Коли Володимир Керницький планував зміни у селі, то найперше опирався на свій досвід.

«Спочатку камери відеоспостереження стояли у мене вдома і у нашому готелі у Сокільниках. Я побачив, що це ефективно і встановив їх по усьому селі. Інший приклад: поїхав у Дубай у ОАЕ і побачив підняті перехрестя, водії заїжджають на нього і знижують швидкість. Зробив таке у Пасіках-Зубрицьких, а у Львові зробили це тільки цього року і дуже пишаються», – гордо наводить приклад голова.

Дубай – взагалі улюблене місто Володимира Керницького, хоча був там він лише раз. Каже, що туди слід влаштовувати екскурсійні тури для сільських голів і переймати їхній досвід.

18 грудня Керницький разом з трьома іншими претендентами змагатиметься за місце голови Давидівської об’єднаної громади. За його словами, саме він добився того, що Давидівська об’єднана громада не стала частиною Пустомитівської.

«Якщо вам сказали, що це зробив хтось інший – то вам збрехали. Це була моя ініціатива. Це сподобалося не всім. Ввечері того дня мені подзвонив народний депутат Богдан Дубневич і сказав: «Володя, що ти наробив?» – різко пояснює голова.

Керницький кілька разів натякає, що незадоволений своїм суперником на виборах голови Давидівської громади – Віталієм Дяківим, який очолює Давидівську сільську раду. У розмові він також іронічно зауважує, що ніколи б не пишався 2000 м2 доріжок з бруківки.

Вже без диктофона сільський голова розповідає: кілька місяців тому мав зустріч з усіма керівниками сіл, які тепер увійшли до Давидівської об’єднаної територіальної громади. На тій зустрічі голови нібито домовились, що саме Керницький балотуватиметься на голову об’єднаної громади, а Віталій Дяків буде його заступником, а через 5 років, на наступних виборах, замінить Керницького на посаді. Але молодий голова несподівано для Керницького вирішив теж балотуватися на керівника громади.

«Така зустріч справді була, але я сказав їм тоді, що час договорняків минув і я на таке не згоден», – обставини тієї зустрічі Дяків.

У виборчому бюлетені Керницький і Дяків – справді єдині керівники сільрад, які вирішили боротися за посаду Давидівської ОТГ. Конкуренцію їм складає лише аспірант Української академії друкарства Андрій Баран і Михайло Кравець, помічник депутата Богдана Дубневича.

Говорити про суперників Керницький більше не хоче і переходить на іншу тему.

«У мене нема людини, на яку рівняюся, але мені подобається, як себе веде Гройсман. Ми ніколи з ним не перетиналися, але я не проти зустрічі з ним», – стримано розповідає про симпатію до прем’єр-міністра України.

«У нашому садочку буде таке харчування, яке подобається навіть моїй внучці»

Після годинної розмови у кабінеті, голова запрошує прогулятися на будівництво дитячого садочку. Зараз у Пасіках-Зубрицьких нема власного садка, дітей возять у Львів або залишають вдома. Торік у грудні тут почали будувати великий садочок, який обіцяють закінчити наприкінці 2017 року.

«У нас буде кращий садочок, ніж у Львові, бо я люблю все найкраще. Зробимо тут таке харчування, яке б їла навіть моя внучка. Вона вже в цей садок не піде, бо має 4,5 роки, а от молодший онук – зможе», – каже Керницький, приглядаючись до будівництва.

Садок розташований за сто метрів від сільської ради, поруч є невелике озеро. На цій ділянці сільський голова планує зробити громадський простір. Для цього він навіть запросив начальницю відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку» Львівської міськради Олександру Сладкову.

«Для нас це перше запрошення від сільського голови. Чесно кажучи, ми були приємно здивовані. Завдання було дуже зрозуміле: зробити відпочинкову зону біля школи, садочка та озера. Працювати разом було дуже легко, попри те, що територія має більше 5 гектарів», – пояснює ZAXID.NET Олександра Сладкова, начальниця відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку».

Після екскурсії на будівництво Володимир Керницький наполегливо просить зайти у народний дім, який відкрили торік. На його будівництво витратили більше 5 млн грн.

Голова дістає з пальта iPhone 6, аби подзвонити до директорки народного дому Христини і попросити відкрити приміщення.

«Наша Христина дуже талановита, я навіть намагаюся зайвий раз сюди не заходити, мені здається, вона мене боїться. Але роботу вона робить дуже добре», – каже голова.

За кілька хвилин прибігає молода керівниця гуртків Марта і швидко відчиняє народний дім, який у понеділок пообіді зачинений. Сільський голова заходить у світлий просторий хол, залишаючи на сірій блискучій плитці брудні сліди снігу. У приміщенні дуже тепло і чисто.

Відразу при вході розташований сучасний порожній гардероб.

«Діти приходять сюди щодня, у нас багато гуртків. Тут грають шахи, тут танці, тут драмгурток…» – пояснює Марта і по черзі відкриває двері на другому поверсі. Опісля, дівчина веде нас у великий зал зі сценою. На новенькій сцені лежать кілька гарбузів, стоїть сніжно-біле піаніно і по боках висять акуратно скріплені важкі коричневі штори.

Сільський голова повільно підходить до піаніно і відриває його білу кришку, а потім хаотично натискає на кілька клавіш.

«Подарували дітям піаніно. Сам я на ньому нічого, правда, не зіграю. А колись міг на гітарі багато чого. На шестиструнній.» – замріяно пригадує Володимир Керницький.