Навіть якщо дуже сильно напружити свою пам’ять, навряд чи вдасться комусь із нас пригадати за останні роки хоча б один випадок розгоряння на Прикарпатті затяжного і гострого конфлікту, в якому б однією із сторін виступав журналістський колектив. 

Тому, мабуть, та ситуація, яка сьогодні складається навколо Калуського міського телебачення, претендує на статус такого собі «прецеденту», якому, ймовірно, з часом буде відведено достойне місце в історії становлення івано-франківської журналістики.

Для тих, хто досі «не в курсі» про що йде мова (хоча, навряд чи такі на сьогодні знайдуться) нагадуємо, що близько півтора місяця тому творчий колектив КМТ – а це 7 журналістів, виступив проти свого директора Віталія Крохти та висунув вимогу щодо нагального його звільнення із займаної посади.

За цей короткий час конфлікт встиг викликати значний публічний резонанс та привернути до себе велику увагу з боку громадськості та ЗМІ. Але навіть зараз – коли позаду вже півтора місяця взаємних звинувачень та “обливання брудом”, в ситуації і досі не проглядається навіть натяків на її врегулювання. При цьому кількість втягнутих в неї дійових осіб тільки зростає.

Зокрема, нещодавно в асоціативному ряду разом із «словосполученням конфлікт на КМТ» все частіше почало з’являтися прізвище прикарпатського журналіста Георгія Жужунадзе. Адже кілька днів тому директор КМТ Віталій Крохта, оминаючи будь-які натяки, публічно заявив про існування третьої зацікавленої сторони в конфлікті, якою, на його думку є не хто інший як  «неоднозначний» журналіст Георгій Жужунадзе.

Версії більш детально розглянули проблему, тому пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із Георгієм Жужунадзе.

Георгій Жужунадзе, народився 3.11.1981 р. в місті Івано-Франківську.

З  2001 року працює в сфері журналістики – Західний полюс, ОТБ «Галичина», 5 канал, ТРК «Вежа».

Сьогодні працює в інтернет-виданні «Зміст» (є одним із його засновників).

Чи є у Вас припущення щодо того, чому директор КМТ Віталій Крохта вважає Вас не просто зацікавленою, але навіть окремою стороною у тих непростих відносинах, які сьогодні складаються між ним та творчим колективом КМТ?

Такий блискучий умовивід пан Крохта скоріш за все міг зробити на основі єдиного факту – він часто мене помічав в товаристві журналістів, які сьогодні вимагають його відставки. Зокрема, я, який мешкаю в Івано-Франківську, двічі був присутній на сесії Калуської міської ради, де розглядали питання щодо конфліктної ситуації на КМТ.  Також ще на початку розгоряння всієї цієї ситуації на запрошення журналістів відвідував їхні збори, про що пан Крохта, звісно, не міг не знати. Якщо до цього всього додати ще і мої пости та висловлювання у соцмережах на цю тематику, то складеться враження, що я справді зацікавлена сторона у «двобої»  – журналісти проти директора.

Адже, я впевнений, пан Крохта задає собі постійно одне і теж запитання  – чому той Жужунадзе витрачає свої гроші, мова йде про поїздки до Калуша, та час на цю справу? І відповідь у нього напрошується одна – у нього є тут свій інтерес.

Мені шкода, що пану Крохті не приходилось в житті стикатись із таким хорошим поняттям як журналістська солідарність. Бо, якщо б він принаймні чув про нього, то не шукав би сьогодні того, чого апріорі не може бути.

Тому хочу зазначити, що я і справді маю свій особистий інтерес на Калуському міському телебаченні, який обмежується виключно моїм бажанням допомогти колегам.

Щойно Ви зазначили, що неодноразово були присутні на зборах, які організовували журналісти КМТ, підкресливши, що вас туди запрошували самі ініціатори заходу. Тут, як Ви розумієте, напрошується просте і логічне запитання – чому серед всіх журналістів Прикарпаття вибір впав саме на вас?

 ─  Ну, по-перше, не тільки на мене. На цих зустрічах були присутні місцеві журналісти із «Вікон».

Так, але журналісти із «Вікон» – це  представники місцевих калуських ЗМІ. Тому закономірно, що одні калуські журналісти прийшли підтримати інших калуських журналістів. Але чому із всіх обласних телемедійників колектив КМТ на свої зустрічі запросив саме Вас?

 Ось бачите, Ви мене перебили і не дослухали, що ж криється під пунктом «по-друге». Звісно, якщо б згадані зустрічі носили характер таких собі прес-конференцій, то, мабуть, серед присутніх там обласних журналістів був би не тільки я. Зрештою, мене там могло б і взагалі не бути. Проте мета цих зібрань була не просто поговорити, а розібратися в ситуації, щоб знати як же діяти далі. Щоб не наступати на «граблі» та уникнути якихось непотрібних помилок, журналісти КМТ запросили мене – того, хто свого часу вже пройшов через схожу ситуацію і сьогодні може не просто їм поспівчувати, але і практично допомогти. Кілька років судової тяганини в боротьбі за захист своїх професійних прав та гідності як не як дали певне уявлення, що і як потрібно робити.

Якщо можна, то розкажіть коротко основні подробиці тої «схожої ситуації», про яку Ви згадали.

 Не знаю чи коротко вдасться, проте спробую. Отож, кілька років тому я працював в місцевому комунальному ЗМІ – ТРК «Вежа», директором якого була… Зрештою, чого була – досі є  Олена Третяк.  Отримана мною журналістська освіта, дозволила мені сформувати для себе певні принципові положення роботи журналіста, які із початком роботи на «Вежі» все частіше почали входили в дисонанс із поведінкою директора. Її «професійні» повчання як правильно стенд-апи робити з тими чи іншими людьми, а також роз’яснення про що можна говорити, а на що «табу» – викликали закономірний спротив. До речі,  не тільки в мене, але і в моїх колег.

Адже чому ми, наприклад, не можемо говорити про погані дороги в місті? Адже вони справді погані і винні в цьому насамперед міське керівництво.

Знаючи свої права і бачачи, що спільної мови з дирекцією нам не знайти, колектив створив профспілкову організацію, до якої ввійшло 25 осіб. Відчуваючи за собою підтримку міської влади на чолі з мером Віктором Андрусовичем (який був вдячний за «табу» на дороги), пані Третяк за кілька місяців різними правдами і неправдами суттєво вплинула на чисельність профспілки. Адже не багато могли встояти перед фразою – «Пиши про вихід з того лайна, а то в мене є влада, депутати, папік (ред. – Анушкевичус). Нічого у вас не вийде».  Отак із  25 членів організації залишилось всього 5 найсміливіших, один з яких – Георгій Жужунадзе.

Щоб вберегти свій і ваш час, зазначу – мене таки звільнили. Адже якщо керівник задумав це зробити, то причину рано чи пізно він  зуміє віднайти.

Слідом за цим послідували кілька років скидання по різних інстанціях у пошуках захисту та затяжна судова тяганина. До речі, одним із перших, до кого я звернувся за допомогою – був мер Віктор Анушкевичус. Щоправда, час був не зовсім вдалий – старт виборчих перегонів за крісло міського голови. Тому цю ситуацію Віктор Андрюсович сприйняв не зовсім однозначно, а віднайшов в ній певний скритий мотив. Якщо бути дослівним – «конкретний наїзд на нього перед виборами, для заплямування його чесного і непорочного імені».

То чим же завершилась ця справа?

 Мене добряче «поганяли» по франківських судах. Справа щодо мого незаконного звільнення з посади тривала два роки через її штучне затягування. Спочатку суддя Островський, потім тутешні «апелятори». Справу двох, максимум – трьох місяців перетворили в затяжний судовий процес. До речі, всі вони успішно працюють і по сьогодні. Де ті люстратори, які так палко ще кілка місяців тому кричали, божилися, що розпочато люстрацію? Кого люстрували?

Хоча, справедливість таки восторжествувала. Я виграв суд, чим довів незаконність свого звільнення з ТРК «Вежа». Щоправда, це єдиний плюс, який вдалось отримати від судового рішення. 

Адже, коли я повернувся із ним для свого законного поновлення на роботі, виявилося, що мою посаду зайняла інша людина. Такі дії керівництва ТРК «Вежа»  навряд чи можна назвати правомірними. Адже тривав суд і до його логічного завершення моя посада мала б залишатись вакантною. Таким чином мене перевели на іншу, а потім просто скоротили. Це стандартний варіант вирішення проблеми для непорядного керівника.

Повертаючись до початку нашої розмови, а саме конфлікту на КМТ, чи не спадало вам на думку, що в схожих ситуаціях може бути і схоже завершення?

─ Не буду лукавити, час від часу в мене з’являються схожі думки. Проте, це тільки миттєвості. Адже ситуації, попри свою певну схожість, мають суттєві і навіть кардинальні відмінності.  Найголовніше – це час, в який це сталось. Я просто відмовляюсь вірити, що після всього того, що прийшлось пережити нашій країні за останній рік – а це Майдан, десятки смертей в боротьбі за власну гідність, сьогодні можливий розвиток подій, який мав місце тоді зі мною.

В боротьбі з директором ТРК «Вежа», за плечима якої були ресурси, влада, вплив, я в кінцевому результаті залишився сам на сам. Щодо КМТ, то тут маємо справу з цілим колективом, який вже встиг продемонструвати, що вміє діяти злагоджено та йти до кінця.

Зрештою, вони зараз не самі. Зокрема, є такі як я, які готові витрачати власні гроші, сили, час, щоб їм допомогти. І таких є чимало.

І на завершення, чи не боїтесь звинувачень в суб’єктивності щодо висвітлення цієї теми? Адже на сторінках інтернет-видання «ЗМІСТ», Вашу причетність до якого, мабуть, не будете заперечувати, зявляються багато матеріалів, присвячених конфлікту на КМТ.

На Прикарпатті минулого року була створена громадська організація «Медійний форум», яка почала об’єднувати навколо себе людей, про яких я згадував вище. Зокрема, тих, які не забули, що таке журналістська солідарність.  Сьогодні серед її членів і я. Тому в ситуації з КМТ я більше дію не як просто журналіст Георгій Жужунадзе, а насамперед як представник ГО «Медійний форум», в статутних завданнях якої чітко вказано про надання будь-якої можливої допомогти для захисту прав журналістів. Ось чому будь-які закиди щодо мого суб’єктивізму в цій справі не мають під собою жодного підґрунтя