На жаль, до людей з вадами зору в Україні продовжують ставитися як до неспроможних добре навчатися, працювати, адекватно діяти у суспільстві.

Щоб з’ясувати, як живеться незрячим в Івано-Франківську, «Версії» зустрілися з керівником громадської організації «Біла тростина», яка об’єднує жінок-інвалідів, Марією Гогільчин.

14169633_1085357864880406_683790791_n

Розкажіть чим ви займаєтесь, як керівник громадської організації?

Я водночас працюю в різних напрямках. Шукаю які є фонди допомоги інвалідам. В даний час я працюю над трьома проектами. З 8-го по 11-те вересня у нас запланований захід «Просторова орієнтація». Це пов’язано з тим, що зараз з’являється багато нових засобів та методів орієнтації – GPS-навігатори, тактильне покриття, тактильно-рельєфні схеми.

А чим користуєтесь ви особисто?

Я користуюсь тростинкою.

Що в планах?

Перший наш проект – наша організація стала переможцем конкурсу міських проектів спрямованих на розвиток місцевого самоврядування та розвиток громадянського суспільства. Наша тема називається «Балакучі автобуси». Зараз ми разом з міським управлінням транспорту озвучуємо 18 міських автобусів трьох маршрутів – 21, 44, 41. Будуть встановлені зовнішні звукові пристрої оповіщення. Тобто, людина стоїть на зупинці, під’їжджає астобус і людина чує «маршрут №21, рухається в напрямку Вокзал-Онкодиспансер». Так само й інші маршрути.

Коли це буде впроваджено?

Зараз проект вже практично на стадії завершення. Очікуємо лише на отримання пристроїв, які для нас виготовляє київська фірма. Пристрої ці можна запрограмувати на 14 напрямків. Змінюючи програму, можна встановлювати пристрій на той чи інший маршрут. Такі автобуси вже працюють в Києві, в Рівному, в Житомирі, в Нікополі, у Вінниці… В Івано-Франківську, на жаль, поки що таких автобусів немає.

Хто буде слідкувати за роботою пристроїв?

Наша організація перемогла в конкурсі, але всі пристрої знаходитимуться на балансі Управління транспорту і зв’язку (начальник Олег Ганчак). Це ж управління буде розпорядником наших коштів – ми виграли грант на 22 тисячі гривень. Щоправда (згідно співфінансування) ми повинні внести ще 15% власних коштів. Наразі ми шукаємо гроші.

Поки що в нас все виходить, так що думаю скоро ми вже зможемо озвучити перші автобуси.

Які ще плани?

До міжнародного дня Білої тростини (15 жовтня) ми хотіли зробити корометражний фільм про людей з вадами зору. Не знаю чи щось вийде, бо дуже мало ініціативних людей, а мені одній важко все тягнути.

Бачу ви користуєтесь комп’ютером. Розкажіть про це.

Я є вже впевнений користувач, хоча іноді буває важко користуватися. Мені потрібно десь хвилин 15, щоб я написала комусь у Фейсбук повідомлення. Працюю я лише за допомогою клавіатури та спеціальної звукової програми. Так само в мене обладнаний і телефон. Хоча іноді трапляються такі команди, що потрібно зрячої людини.

Де ви берете ці звукові програми?

Є програми у вільному скачуванні. Я користуюся програмою NVDA (доступ незрячих до робочого столу). Є ще така програма JAWS – ліцензійна програма. Щоправда вона дорога і ми її не взмозі купити.

Стосовно ж Фейсбуку, то в нас є голосивий чат «Теремок», де можуть спілкуватися незрячі користувачі соцмережі. Під час спілкування ми з’ясували, що у всіх подібні проблеми при користуванні соцмережею. Наприклад, часом важко знайти повідомлення. Ми спробували звернутися до компанії-розробника, щоб вони щось змінили. З’ясувалося, що все розроблено, але для Фейсбук якраз потрібна JAWS. Ми ж працюємо з NVDA, а вона не все озвучує.

Місто Івано-Франківськ пристосоване для незрячих людей?

Ні, не пристосоване.

незрячі2

Наскільки не пристосоване?

Ну, щось робиться. Ви вже напевно бачили й чули звукові світлофори. Є 38 таких об’єктів. 22 квітня цього року ми провели акцію «Чиновники на візку та з зав’язаними очима». Проводили спільно – наша організація «Біла тростина» та організація «Світ» – люди, котрі пересуваються в інвалідному візку.

Міський голова Руслан Марцінків сприяв виділенню додатково одного мільйону гривень для облаштування інфраструктури міста й вже зараз розпочалися роботи – встановлення пандусів та тактильної плитки.

Що таке тактильна плитка?

Це плитка, котра має рельєфні позначки. В мене є зразок тактильної плитки, яку ми пропонуємо викладати, але до нас не дуже дослуховуються.  Ця плитка є полімерно-піщана, дуже міцна, виготовляється в Дніпрі. Вона контрастна на тлі асфальту, що дуже добре для людей які не тотально незрячі та можуть розрізняти кольорові плями. На плитці є повздожні риски, які показують напрямок, по діагоналі – поворот, круглі виступи (пупиришки) – перепона. Тростинкою це дуже відчутно. Ними не викладають цілу доріжку, а кладуть через певну відстань. Подібну плитку встановлюють на вулиці Франка та на вулиці Василіянок, щоправда іншого кольору.

А от на вокзалі встановили плитку якогось нашого місцевого виробника. По-перше – по кольору вона не відрізняється від тротуарної, а по друге вона бетонна і ті пупиришки на ній вже покришилися. До того ж встановили плитку не по стандартах. Ми написали свої рекомендації та зауваження і 28 липня збирався круглий стіл з відповідними чиновниками, де ці питання обговорювалися. Вважаємо, що нас почули.

Можна взяти досвід Долини, де на двох вулицях встановили тактильну плитку повністю у відповідності до стандарту.

Отже, – балакаючі автобуси, тактильна плитка… Що ще можна зробити?

GPS-навігація. Є такий навігатор OsmAnd. Незряча людина, якщо є тактильна плитка, з таким навігатором може йти навіть без тростини. Його можна запрограмувати. Наприклад «дійти в поліклініку» і навігатор буде людину вести «поворот направо, поворот наліво», називати вулицю – подібно, як в автомобілях.

незрячі1

Що для цього потрібно?

Для початку – навчитися ним користуватися. У вересні має відбутися семінар, на який приїдуть тренери-інструктури, котрі будуть навчати нас як користуватися цим навігатором – як встановити додаток на телефон, як запрограмувати.

Окрім того, варто б встановлювати маячки для тих, хто не може користуватися сенсорним телефоном (не всі незрячі можуть цьому навчитися). В Києві, наприклад, почали вже почали це робити.

Є ще такі пристрої, які встановлюють чи на крамницю, чи на аптеку і можна за допомогою телефона через bluetooth отримувати інформацію про роботу закладу. Для старших людей, які вже не можуть освоїти новітні технології має бути спеціальний простий пристрій – одну кнопку натиснув, щоб прочитало інформацію, іншою пристрій виключив.

Тобто, можна сказати, що влада таки йде назустріч незрячим людям. А як іде комунікація з соціумом, з людьми, які не знають ваших проблем?

Тут є ще над чим працювати, щоб змінити ставлення людей. Наприклад я йду з тростиною, чую кричить якась жінка «куди ви йдете?». Я від того крику лякаюся, бо може якась небезпека попереду, а я ж не бачу. А вона виявляється просто хотіла допомогти. Або буває просто беруть під руку і, не питаючись, кудись ведуть. Буває й так, що я чекаю на зупинці, автобус під’їхав, беруть під руки й саджають навіть не спитавши який номер мені потрібен. Не раз водія спитаєш, наприклад, «ви їдете до хлібокомбінату», він у відповідь киває головою, а ми ж не бачимо. І такого дуже багато.

Тому, сподіваюся, що ми не зупинемось на цих 18-ти автобусах, а будемо працювати далі. Тим більше, що згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» з 1 січня 2015 року такими звуковими пристроями мав би бути обладнаний весь громадський транспорт. І не лише пристроями зовнішнього оповіщення, але й внутрішнього.

Яка ваша, скажемо так, велика мета?

Моя велика мета – створити реабіалітаційний центр, щоб навчити якомога більше незрячих працювати з комп’ютером. Бо я, наприклад, вже не уявляю свого життя без комп’ютера. Але ми поки що навіть не маємо власного приміщення, а весь час орендувати – це надто дорого.

Побажаю вам успіху на вашому шляху. Дякую за розмову.

P.S. Нагадаємо, що минулого тижня «Версії» писали про конфлікт між власником ресторану «Титанік» та керівником громадської організації «Біла тростина» Марією Гогільчин.