Крематорій в Одесі

Суспільна користь кремації зрозуміла – урни з прахом займають набагато менше місця, ніж могили, до того ж, розміщення в колумбарії вертикальне, а не горизонтальне, тому сотня урн з прахом займе заледве кілька квадратних метрів. Кремація у 100 разів зменшує територію для поховання, а термін мінералізації останків скорочується з 50 років до однієї години.

Подейкують, що в 70-х роках минулого століття в Івано-Франківську вже була спроба збудувати крематорій. Мав він розташовуватись на вулиці Побутовій, де зараз знаходиться «Будинок смутку». Позаду, між кладовищем на вул. Київській та, власне, крематорієм, мав бути колумбарій (принаймні дві дивні стіни невідомого призначення, які збереглися до цього часу лише підтверджують цю історію, яка вже стала міською легендою).  На той час це місце було фактично околицею міста, але поряд успішно зводились новобудови і санстанція заборонила діяльність крематорію, який опинявся в межах міста. Обладнання розібрали, а будівлю перетворили на «Будинок смутку». Якщо порівняти фотографії одеського крематорію та франківського «крематорію, що не відбувся» то впадає в очі помітна зовнішня схожість споруд, тому навряд чи ця історія є легендою.


Втім, в 70-х роках минулого століття питання землі під поховання ще не стояло так гостро. Та й про кремацію тоді навряд чи хто задумувався. Але зараз, побажання про кремацію все частіше зустрічається у заповітах. Найближчий до Івано-Франківська крематорій знаходиться в Одесі. Замовити машину з Івано-Франківська, яка б довезла тіло до крематорію в Одесі, коштуватиме чималих грошей. В цьому, власне, й основна проблема для мешканців Івано-Франківська, бо сама кремація значно дешевша, ніж традиційне поховання.

“Будинок смутку” в Івано-Франківську

В КП «Міська ритуальна служба» яке діє в Івано-Франківську з листопада 2011 року визнають, що проблеми з землею для поховання існують.  Підприємство займається, крім ритуальних послуг, утриманням та благоустроєм закритих, меморіальних та діючого кладовищ та обслуговуванням, ремонтом пам’ятників та пам’ятних знаків, а також наданням послуг у торгівельній сфері (діючий поминальний  зал) для поминальних обідів та для щоденного функціонування в якості закладу харчування. На обслуговуванні КП «Міська ритуальна служба» діюче кладовище в с. Чукалівка, закрите кладовище вул. Горбачевського, закрите кладовище вул. Ленкавського, закрите кладовище вул. Церковна, закрите кладовище вул. Київська, закрите кладовище с. Опришівці, меморіальне кладовище вул. Софіївка та меморіальне кладовище вул. Лепкого.

За минулий рік, згідно даних «Міської ритуальної служби» відбувалося в середньому 120 поховань на місяць. Кладовище в Чукалівці стрімко розростається. «По клаптику доводиться викупляти і землю в селян, і ліс. За гроші з міського бюджету, звичайно», – розповідають в комунальному підриприємстві. І хоча йдуть грошові витрати на облагороження викупленої землі (зрізання дерев, корчування пнів, тощо) – це все ж дешевше, ніж збудувати крематорій, вважають в «Міській ритуальній службі»:«Крематорій для Івано-Франківська тема не актуальна. По-перше – це надто дороге задоволення, а по-друге – наші люди не схильні й не готові до такого виду поховань. Хоча площу це, звичайно, економить. Втім, якщо його збудують, то будемо обслуговувати».

Жодної статистики про те, скільки людей в нашому місті заповідають себе спалити немає. Хоча, можливо це обумовлено саме відсутністю самого крематорію? Питання майже аналогічне споконвічному про курку та яйце.

Для прикладу, в тій же Європі, про прагнення до якої ми ведемо балачки ось уже скільки років, кремація звична практика. У Великій Британії, наприклад, діє 356 крематоріїв, в Італії – 206, у Франції – 70. Навіть у значно меншій (і за територією, і за кількістю населення) Чехії таких закладів 80. Усього у світі діють 14 300 крематоріїв. В Україні ж діє всього три крематорії – в Києві, в Харкові та, як вже було сказано, в Одесі. І це, можна припустити, лише тому, що згідно «Державних санітарних правил та норм “Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України” п.4.5: «У містах з населенням більше 1 млн. чоловік на ділянках кладовищ слід передбачати території для розміщення крематоріїв і поховання праху в урнах». За радянських часів в Україні кремація мала місце у п’яти містах-мільйонниках: Києві, Донецьку, Харкові, Одесі та Дніпропетровську.

На даний час рішення про створення крематорію в тому чи іншому населеному пункті залежить виключно від міської влади. До того ж  займатися подібною діяльністю можуть і приватні підприємці. Проте відкрити фірму, котра надаватиме послуги кремації, не так вже й просто. Крім побажань мешканців, потрібен дозвіл міської ради, вільна земельна ділянка, відповідна документація. Вартість архітектурних розробок та самого будівництва дуже велика. Лише одна піч коштує близько 250 тисяч доларів. Такий проект без інвесторів – практично не підйомний. Та й чи окупиться таке капіталовкладення в Івано-Франківську? І чи лише в грошах справа?

У країнах, де розповсюджений буддизм, індуїзм, до кремації абсолютно інше ставлення, ніж у християн. Там тіла померлих і загиблих спалюють, оскільки вірять у те, що саме так тіло звільняється від душі, а душа від тіла. Християни ж вірять, що Христос знову прийде на землю і тоді душі поєднаються з тілами. Суворо заборонена кремація в ісламі.

З огляду на консерватизм українського суспільства (особливо в західній частині країни) підняття питання про кремацію виглядає провокативним. Зазначимо, що жодна з християнських конфесій, які діють на території Івано-Франківської області не ставиться позитивно до кремації, стверджуючи, що це суперечить християнським традиціям.

Секретар єпархіального управління протоієрей Василь Буряк (УПЦ КП) зазначає, що Церква не підтримує такий метод поховань, бо «Християнське вчення голосить, що із землі взяли і в землю треба повернутися». Хоча визнає, що у такий спосіб вирішують проблему браку місць для кладовищ.

А митрофорний протоієрей, синкел у справах духовенства та священичих родин Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ доктор Олег Каськів вважає, що якщо є можливість поховати в землі і є земля, то безумовно потрібно так і робити. У випадку, якщо  резерву землі немає, то питання потрібно вирішувати в спосіб кремації, погоджується отець Олег Каськів. Втім також зазначає, шо Церква не схвалює кремування як такого.

Представники франківської влади більш категоричні. Колишній міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус прямо заявляв, що ментально ми не готові до такої процедури. «Є певні усталені традиції, які складалися на протязі не десяти років, а цілими століттями і ці традиції на Галичині базуються на тому, що людей потрібно ховати на цвинтарях, а не спалювати», – був переконаний пан Анушкевичус.

Нинішній очільник міста Руслан Марцінків цілком підтримує свого попередника. «Не вважаю доцільним спорудження в Івано-Франківську крематорію. Це не відповідає християнським цінностям та українській традиції», – поділився з «Версіями» своєю позицією міський голова.

Тобто, загалом виглядає так, що в світській державі, де церква, згідно Конституції, відділена від цієї держави керуються виключно християнськими цінностями та традиціями. В цьому, зрештою, немає нічого поганого, якщо забути про наявність (в Україні загалом та в Івано-Франківську зокрема) людей інших віросповідань (тих які допускають спалення), агностиків, атеїстів чи навіть (є й таке) християн, які не бачать нічого єретичного в спаленні після смерті. Адже сказано а Еклезіасті: «Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху», а в католицькій поминальній молитві (католики ж також християни, чи не так?) можна почути наступне: «Земля до землі, попіл до попелу, прах до праху: в надії на воскресіння до життя вічного в Христі Ісусі».

Тим не менш, окремі фахівці відзначають, що прийде час, коли питання спорудження крематорію, на жаль, стане для Івано-Франківська актуальним. Адже землі з кожним роком все менше, а поховань все більше. Лише на Чукалівці 1200 поховань за минулий рік. Втім, наразі можна погодитись з колишнім міським головою Віктором Анушкевичусом, в тому, що населення наше, в основній масі, ментально не готове до такого способу поховання, адже петиція до міської ради від лютого 2016 року про спорудження в місті крематорію так і не набрала необхідних 250 голосів.

P.S. Напевно слід додати, що ще у 1869 році Міжнародна медична конференція прийняла резолюцію, в якій закликала до широкого поширення кремації, яка сприяє «збереженню здоров’я і землі для живих людей».