1

Слово “мурал” увірвалося в лексикон сонних франківських обивателів разом з мистецьким фестивалем Porto Franko Gogol Fest, який пройшов в Івано-Франківську влітку цього року. Одним з наслідків (чи, якщо хочете, слідів) цього фестивалю стало кілька абстрактних муралів (стінописів), які з’явилися на стінах чотирьох будинків міста. Обиватель,  який до цього моменту вершиною мистецьких проявів вважав вишитий бісером портрет набурмосеного Шевченка (Франка, Українки, Божої Матері, тощо), або, в кращому випадку, карпатський пейзаж з обов’язковими жовтими скиртами сіна на тлі блакитних гір, привідкрив сонні оченята, струсонув головою та обурено закричав “Що це?”. Та оскільки заспаний мозок не міг осягнути того, що було за межами його можливостей, то негайно була створена комісія, на чолі з головним архітектором міста Дмитром Нижником в кількості десь коло десяти осіб, з яких страшне слово “мурал” до цього знаменного дня чуло максимум двоє-троє.

Засідання комісії ні до чого не призвело, та й призвести не могло, оскільки самі учасники зібрання не могли пояснити, для чого вони зібралися й чого вони хочуть – замалювати абстрактні стінописи, знайти й привселюдно розстріляти авторів, а заразом і тих хто позволив це неподобство, чи просто почесати язиками.

Втім, десь там, поза межами комісії, хтось та зробив для себе меркантильні висновки, наслідком яких стала поява чергового стінопису. На догоду обивателю, щоб той і надалі продовжував перебувати в своєму культурному анабіозі, автор (я зумисне уникатиму прізвищ в даному тексті) вирішив зобразити Івано Франка, такого звичного для мешканців міста по бісерним портретам, погруддям, пам’ятникам, чеканкам та, звичайно ж, двадцятигривневим купюрам.

І все б нічого, але Франко виявився не зовсім Франком, а якимось гібридом відомого Інтернет-мему “Упоротий лис” і дядька у вишиванці. Та щоб ні в кого не виникало сумнівів, що саме Іван Якович зображений на стіні, автор під малюнком почерком двійочника написав цитату з твору поета і підписав “Іван Франко”.

IMG_6317

Відповідно, в місті даний стінопис почали називати “упоротим Франком”. І наче криво, косо, “упорото”, але ж, нехай і карикатурний, та все ж він, наш Каменяр, до холєри. От і виходить, як з перейменуванням міста. Начебто всі погоджуються, що марно перейменували, але взад не даш, бо ж Франко.

Зрозумівши, що фішка грає, автор вирішив не зупинятися на досягнутому й взявся за сакральне – створити стінопис з портретом загиблого героя Небесної сотні Романа Гурика. І стіну відповідну знайшов, і місце на перехресті вулиць Гурика і Мазепи, і спонсора, відповідно. І навіть намалював. Байдуже, що намальований не Роман Гурик, а просто якийсь юнак, який навіть віддалено не нагадує героя. Головне, що знизу приведена цитата “Ти станеш людиною тільки тоді, коли визнаєш свої помилки” і підпис “Роман Гурик”.

IMG_6307

Підпис зрозуміло для чого, адже без підпису і не здогадаєшся, кого це зображено. Залишимо осторонь той факт, що автор стінопису не дружить зі шрифтами, а запитаємо наступне. До чого ця цитата, який посил вона несе в контексті життя й загибелі Романа Гурика? Гадаю, притямної відповіді ми не отримаємо.

Втім, мета цього тексту, не в тому, щоб критикувати “упоротого Франка” чи “незнайомого юнака”. Мета в тому, щоб спекуляція на історичних та героїчних сторінках української історії, для прикриття мистецької неспроможності, не стала тенденцією. Бо схоже, що до того йде.

Чого вартий лише “Героїчний студент” в проході, котрий веде до будівлі, в якій знаходиться Муніципальна комісія з благоустрою. Це не наївне мистецтво, панове, це криворукість. Але ж, певно, щиро, від душі, та й тема ж бо яка – героїчно-патріотична. І щось не збираються ніякі комісії. Натомість обиватель, не виходячи з анабіозу, аплодує стоячи.

IMG_6322

Так, не абстракціями єдиними, тому звертатися до історичних, патріотичних і, навіть, релігійних тем ніхто не повинен забороняти. Інша справа, що робити це потрібно відповідально, без халяви.

Скажімо, які можна мати претензії до стінопису “Україна єдина” на вулиці Мазепи. З мистецької точки зору жодних. З точки зору естетики (дехто вважає, що не варто було малювати такий яскравий малюнок на історичній будівлі), можливо.

IMG_6314

В Івано-Франківську є немало художників, котрі творили стінописи, коли це ще не стало мейнстрімом. І творили якісно. Не називаючи прізвищ (як і домовлялися) я приведу лише фото, назви робіт та рік виконання «Тіні забутих предків. Іван Миколайчук» у дворі на вул. Миколайчука,8 (2014);

миколайчук

«Богородиця» Вул. Гарбарська,22 (2011);

18

«Ісус благословляє подорожніх» завод «Автоливмаш» (2010);

стецик-9

зображення Андрея Шептицького на будівлі “Пласту”, що на вулиці Павлика (2015). Без пафосу, піару та професійно.

????????????????????????????????????

Ніхто не зобов’язаний, зрештою, любити абстракціонізм, дадаізм, чи будь-який інший “ізм”. Має право. Таке саме, як і кохатися в картинках з бісеру. Але аплодувати халтурі, лише тому, що вона спекулює на сакральних темах, мабуть все ж не варто.