Та, очевидно, хтось там нагорі (мова про сфери, а не про кабінети) вирішив, що мешканцям Івано-Франківська не достатньо було єнакієвського любителя страусів і підкинув нам ще трьох суддів з цього сумнославного міста.

І треба ж такому статися, що одній з цих суддів випав жереб розглядати позов Ріяфета Гасімова (в минулому підприємця, зараз держслужбовця) до міської ради та очільника Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса з вимогою зобов’язати місто укласти з паном Гасімовим договір оренди земельної ділянки в районі міського озера.

Суддя, Мелещенко Людмила Василівна, котра 13 березня 2012 року Вищою радою юстиції була призначена на посаду судді Єнакіївського міського суду Донецької області, а в 2014 році переведена на роботу на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в межах п’ятирічного строку, задовільнила позов Гасімова, навіть не аргументувавши своє рішення.

Насамперед, почнемо з того, що сам позов виглядає дещо дивним. Як можна примусити місто віддати в оренду кавалок території, просто тому, що тому ж Гасімову цього захотілося? До того ж, нагадаємо, на момент винесення вердикту Ріяфет Гасімов вже не був підприємцем, а був держслужбовцем. Тобто місто повинно надати в оренду кілька гектарів землі просто мешканцю міста?

Давайте змоделюємо наступну ситуацію. Будь хто з мешканців Івано-Франківська раптом вирішує, що йому б було непогано орендувати якийсь кавалок території цього самого міста. Наприклад, оту ділянку з пам’ятником, що біля «Білого дому». Звичайно, він отримає відмову. Але він подає до суду, щоб суд зобов’язав міську владу все ж укласти з ним договір оренди. І суддя Мелещенко задовільняє цей позов. В результаті позивач будує на арендованій ділянці басейн, кінотеатр, ресторан, автомобільну стоянку, тенісні корти, пам’ятник страусу, громадську вбиральню. Абсурд? Так. То чому ж рішення за позовом Гасімова не є абсурдом?

Втім, виглядає так, що таки це рішення, як абсурдне, сприймають не лише мешканці міста, але й колеги Людмили Мелещенко. Голова Івано-Франківського міського суду Тарас Антоняк з цього приводу висловився однозначно: «Ухвала судді Мелещенко не відображає думку інших суддів міського суду. Я як пересічний юрист також маю іншу думку і сумніви в правовій складовій цього рішення».

Ось так. Правова складова рішення. Це головне. Можливо саме тому, що ця правова складова була відсутня, єнакієвська суддя й не аргументувала своє сумнівне рішення.

Справа, звичайно, на цьому не скінчиться, бо керівник юридичного відділу міськвиконкому Надія Кедик повідомила, що міський голова подаватиме апеляційну скаргу.

А що ще відомо про Мелещенко Людмилу Василівну?

У своїй декларації за 2014 рік вона вказала суму доходу у розмірі 203 945 гривень, з яких заробітна плата склала 182 045 гривень, 9 312 гривень дивіденди. Решта – страхові виплати та відшкодування.

У власності Людмили Мелещенко є будинок площею 30,1 кв.м. На рахунку в банку – 80 187 гривень.

Як бачимо, судді в нас не бідують. Втім, дехто в запалі стверджує, що після вердикту на користь Гасімова, статки судді Мелещенко дещо зросли. Ми цього стверджувати не будемо, бо не володіємо доказами, які б могли підтвердити (або спростувати) подібні звинувачення. Але цілком можемо припустити, що суддя навіть не розуміла про яку ділянку міста йдеться, бо навряд чи бодай раз там була.

До того ж суддя проігнорувала те, що заява Гасімова (коли він ще був підприємцем) про продовження оренди була подана з запізненням на два дні. Також були проігноровані заяви івано-франківської прокуратури про низку порушень при забудові діляки біля міського озера. Їх, здається, було цілих п’ять. Ну, і сам факт ігнорування того, що Ріяфет Гасімов на момент розгляду справи вже перестав бути приватним підприємцем, а став державним службовцем – в.о. директора Департаменту екології та природних ресурсів ІФОДА, більш, ніж красномовний.

Словом, пропрацювавши в Івано-Франківську близько року суддя з Єнакієво вже встигла налаштувати проти себе не лише громаду міста, але й колег по цеху.

Цілком можливо все це закінчиться тим, що днями під стінами міського суду будуть палати шини, а суддя Мелещенко змушена буде рятуватися втечею в Ростов.