В законопроекті є ряд положень, які сильно вплинуть на інформаційний інтернет-простір. Зокрема, є такі норми як «не допускати поширення інформації про приватне життя громадянина» чи «не допускається використання сайту або сторінки сайту в мережі “Інтернет” з метою вчинення кримінально караних діянь, для розголошення відомостей, що становлять державну або іншу спеціально охоронювану законом таємницю, для поширення матеріалів, що містять публічні заклики до здійснення терористичної діяльності або публічно виправдовують тероризм, інших екстремістських матеріалів, а також матеріалів, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості, і матеріалів, які містять нецензурну лайку».
Ці статті можуть мати неоднозначне застосування, що в результаті може призвести до того, що інтернет-ЗМІ/блогери можуть погрузнути в судових справах.
Ми вирішили поцікавитись в місцевих медіа експертів та блогерів, що вони думають з цього приводу.
Ось що ми їх запитали:
На вашу думку, чи не є це спробою введення певної цензури для інформаційного інтернет-простору? Як такі можливі нововведення можна оцінити з позиції сучасних міжнародних правових норм і рекомендацій щодо діяльності Інтернет-ЗМІ? Чи не має аналогії між цим законопроектом і прийнятою минулого року Державною Думою Росії поправкою до закону про інформацію, за якою кожного блогера у соціальній мережі на кшталт Facebook, на чию сторінку в день заходить більше трьох тисяч користувачів, – тепер прирівняно до ЗМІ?
Олег Головенський, головний редактор агенції новин “Фіртка”
– Вітання! Ну, а як дурню коментувати? Тим більше дурню шкідливу. Це ніщо інше, як версія епізодів із “законів про диктатуру” річної давності. З питанням регулювання інтернету останній рік перед втечею носився, як дурень, з писаною торбою Азаров… Автори законопроекту, напевно, хочуть набути продовжувачів справи екс-прем’єра.
Віра Голубовська, журналіст «Державна студія “Калуське міське телебачення”
– Ну, я ніби зі всім згідна, окрім поширення інформації про приватне життя громадянина. Іноді це приватне життя, особливо, якщо людина достатньо відома, публічна чи високопосадовець, свідчить про особу та її якості, моральні принципи, цінності і т. д. Тож приватне життя має бути таким, щоб для блогерів в ньому не було нічого цікавого.
Олександр Марцинків, головний редактор інтернет-видання “Шабля”
– “Приїхали…” – інакше і не скажеш… Навіть у часи, в які поняття “демократії” на території сучасної України було відсутнє взагалі, письменники мали можливість використовувати псевдоніми (Марко Вовчок, Леся Українка, Олександр Олесь…).
Автор законопроекту вирішив переплюнути всіх… Остання барикада правди і власної думки, якою сьогодні є інтернет (в т.ч. – соціальні мережі) може впасти і перетворити нас на Білорусію з культом однієї (чи декількох) “недоторканих” осіб, чого б дуже не хотілося. Проте, цілком можливо, що цей законопроект є продуманим сценарієм демонстрації чесності та “близькості до людей” від влади: законопроект не приймуть, пропіаряться на відхиленні ті кому це потрібно, а робитимуть все по-своєму… Як би там не було, а дзвінок досить тривожний, вірю, що часи “підпільних газет” не повернуться…
Ігор Фріс, юрист
– За перелічені Вами публічні заклики, вже передбачена кримінальна відповідальність. Це прямо визначено чинним КК. Стосовно цензури. Як така цензура – це попередня перевірка та контроль до моменту оприлюднення інформації, а також контроль за відповідністю інформації нормам закону. Тому цензура тут не актуальна.
Богдан Скаврон, журналіст
– Перечитав я той законопроект, який запропонував петьовка, і побачив у ньому намагання прирівняти діяльність блогерів до журналістики, правда, без дотримання всіх стандартів (очевидно, навмисне), в якомусь обрізаному варіанті, наприклад, робота журналіста хоч трохи захищена законом, а от про захист блогера (наприклад, перешкоджання його діяльності) там не йдеться взагалі. Так само не знайшов важливого пункту про те, що прокуратура (чи СБУ, чи й ті, і ті) зобов”язуються відстежувати публікації блогерів і в триденний (ну, може 10-денний) реагувати на оприлюднені факти скоєних злочинів чи правопорушень та інформувати блогера про проведені заходи з їх ліквідації. Наприклад, сфотографував хтось автівку припарковану на пішоходному переході. Правоохоронці того ж дня розшукали власника і наклали штраф та відзвітувалися блогерові. Так би було нормально. А тут виходить – опублікував таку знимку, а власник машини – на тебе до суду: чого без дозволу фото мого приватного авта в інтернет викладаєш?.. Ясна річ, це примітивний приклад. Насправді, це все задумується для серйозніших справ. Я противник будь-якої цензури, і не тільки в інтернеті, але й в зареєстрованих ЗМІ.
Як на мене, шкідливою є тільки вузько спрямована, організована державою або бізнес-політичними угрупованнями кланами пропаганда, а висловлювання окремих людей можуть існувати в інформаційному просторі без ковпака і гамівної сорочки.
І нарешті, треба привчити споживачів інформації до того, що безкоштовно отримувати якісний (у нашому випадку – достовірний) продукт не можна. За достовірність треба платити, а публікації в інтернеті – це балачки. І хай вони такими й залишаються.
Марина Мандзюк , прес-секретар спортивної організації
Отже, я проти цензури в будь-якому її вияві. Але! Якщо розглядати інтернет-ресурси (блоги, сторінки у соц.мережах і т.п.), де велика кількість читачів\фолловерів, а тим більше активних, то такий ресурс безумовно виконує одну із функцій ЗМІ – формування громадської думки. І тут контроль необхідний – автор має усвідомлювати, що він пропонує своїй аудиторії та має контролювати контент – ніяких закликів до насилля та інших протиправних дій і т.д. не повинно бути.
Чи готові ми до самоконтролю? На жаль, переважна більшість – ні. Тому має бути єдиний контролюючий орган, але не державний, бо це вже є цензурою. Було б добре, коли б діяльність блогерів відслідковувалася реально діючою структурою типу Журналістська комісія з питань етики чи щось подібне, до складу якої входили б лише самі автори (блогери, журналісти і т.п.). Своєрідний кодекс честі\етики для авторів має бути не просто гарними словами, а неписаними (а може й писаними) правилами, за порушення яких ресурс має блокуватися.
Бо інколи у авторів зовсім “відмовляють гальма” і у френд-стрічці такі заклики читаєш, що просто сумніваєшся в адекватності авторів. Більше того – в одному з популярних українських інтернет-ресурсів було розміщено відео-матеріал страти бойовиками ІД полонених. Це неприйнятно, оскільки кожен читач відреагує по-різному і цілком можливо, що в комусь це тільки пробудить агресію.
Разом з тим я розумію, що попит на такий матеріал все одно є і буде. Є статистика, котра відображає кількість пошукових запитів щодо порнографії і т.п. Це природньо – діє правило 7С (про що переважна більшість людей воліє читати): секс, смерть, скандал, сльози і т.д. Тому можуть бути створені спеціалізовані ресурси, куди вхід буде обмежено віковоми та матеріальними чинниками і не буде поступок. Але ідеальним варіантом (хоча боюсь, це утопія) був би свідомий самоконтроль авторів.
Ігор Ткач, журналіст
Є певні закономірності – при заругельованому ТБ всі втікають в Інтернет, при регульованому неті всі втікають в “усну народну творчість”, будуть там регулювати – публікації будуть писати на парканах.
