Історія довга і вперта. У нас є два приміщення – на Незалежності,10 і на Січових Стрільців,27-А, адміністративне приміщення. Друге приміщення є юридичне, сюди надходять всі документи. На Незалежності є зал, фойє, акторська і майстерні.
На приміщення на Незалежності (коли йшла будова) театр встиг зробити документи. Паралельно на те ж приміщення робило документи місто, але театр випередив.
На адміністративне приміщення місто зробило документи швидше за театр. Тому на це приміщення театр документів не робив, бо знав, що театру цього ніхто вже робити не позволить. Але як їм позволили – це питання дуже цікаве. Але ми не вияснювали.
Відколи я прийшов на посаду директора (а це вже сім років) ми почали піднімати питання аби це все перетворити на єдиний комплекс, щоб це був Івано-Франківський обласний академічний театр ім. Марійки Підгірянки, а не кавалок приміщення там, кавалок приміщення там. Місто зреагувало швиденько. Були від старого депутатського корпусу натяки… Приходили якісь хлопці, оглядали приміщення й казали «Це треба забрати». Накладали на нас величезні плати – приходила оплата на рік 156 тисяч, 200 тисяч. Це від міської влади приходило. Анушкевичус на нас гнівався, його заступники на нас гнівалися, дивилися сердито. Бо треба було миру, а ми підняли війну. Війну паперами.
Жодна гілка влади нам не допомагала. Все відбувалося на рівні Федорака (начальник управління культури ОДА – «Версії»). Обласна рада якось тихо сиділа, хоча ми є власність фонду комунального майна області, місто нам не платить ні копійки, не ремонтує, не будує, хоча адміністративне приміщення за містом. То ж якщо якийсь ремонт, чи вікно поміняти – театр не взмозі зараз собі такі кошти позволити, бо нам ледве вистачає на господарку і на постановки. Щось більше ми собі позволити не можемо, тому фінансові вливання повинні йти від області, як засновника, бо театр обласний, а на ремонт нам не можуть дати, бо приміщення належить міській владі.
І йшли суди. Суди ініціювала міська влада. Вони почали тягати нас до господарського суду, потім дійшла справа до апеляційного суду у Львові. Суди не приймали рішень. Суди рекомендували, бо виходили з того що влада має домовитись. Суди виражали своє «фе» міській владі.
Все пішло добре на вирішення і вже без усяких там погроз. Зустрілися в листопаді минулого року я, Зіновій Фітель, Сергій Адамович (ініціатор такої зустрічі), представники управління культури й Фітель сказав, що це питання буде вирішено мирно.
І такий трикутник як Гончарук, Скрипничук і Анушкевичус мирно домовилися, щоб передати це приміщення (на Січових Стрільців) фонду комунального майна області. Ніхто не погрожував, ніхто не наскакував, дуже мирно (правда, протягом трьох місяців) ми вже отримали приміщення. І це вже добре, бо не буде проблем з фінансуванням. Там залишається одне – щоб зробити це комплексом.
Тому все то що писали, ті всі фейки про приватизацію – це була дурня.
