Складалася з двох гілок — ковалівської (з’єднувала Коломию з Ковалівкою, проходила через Сопів) та рунгурської (Коломию з Рунґурами; проходила через Печеніжин і Княждвір). Про це пишуть Версії з посиланням на Бліц-інфо.
До 1886 року нафту з копалень (шиб) на дистилярні (рафінерії) на Коломийщині доставляли возами. Тому, на початку 1880-х років надінспектор Львівсько-Чернівецької залізниці Людвік Вежбицький запропонував проект будівництва локальної залізниці, що сполучила б Коломию, Печеніжин і Яблунів. Цей проект підтримав нафтопромисловець Станислав Щепановський, який, працюючи у британському міністерстві у справах Індії, розробляв будівництво залізниць на Індостані. Щепановський створив консорціум для будівництва залізниці, заручившись фінансовою підтримкою віденської компанії M.Biedermann & Co. Консорціум розширив проект, включивши до нього будівництво колій до Княждвора та Слободи Рунґурської.
Будівництво тривало протягом 7 місяців 1886 року силами віденської фірмою Lindheim & Co під керівництвом інженера Рудольфа Матковського. Планованого відгалуження на Яблунів не збудували.
Залізницю зруйнували в роки Другої світової війни. Після війни її відбудували — навесні 1945 року з Коломиї в Рунґури прибув перший товарний потяг. Працівники НКВД арештовували жителів Рунґур і навколишніх сіл, щоби вивезти їх на Сибір. Проте вояки УПА розібрали рейки, зупинили потяг, солдатів Червоної Армії забрали в полон, пов’язали руки, а потім відпустили. Наступного для в село знову прибули війська НКВД і поклали рейки на місце, після чого потяг таки покинув село.
У повоєнний період було споруджено відгалуження на Ковалівку, де добували вугілля. Останній рейс відбувся 15 травня 1967 року. Того ж року залізницю розібрали.