Палаючі шини під адміністративним будинком (Білою хатою) в Івано-Франківську, протестна акція у Косові, повернення Хіміка, позачергова сесія івано-франківської обласної ради, прийняття звернень, гучні заяви – все це викликало відчуття дежавю. Але дежавю не зв’язується з певним моментом минулого, а події останніх днів таки до минулого прив’язані, бо всі ці останні дні наростала напруга, так само як перед Революцією Гідності й очікування подальшого розвитку подій викликало певний острах, бо міг настати той момент, за яким провал і пітьма, пишуть Версії.
Здавалося українська влада вкотре демонструвала, що вона не збирається мінятись після подій на Майдані. Бо доки одні віддавали життя на війні з агресором, інші торгували з окупантами.
Прем’єр-міністр Гройсман постійно лякав українців, що блокада ОРДЛО завдає скажених збитків українській економіці і навіть озвучував цифру в 31,7 млрд гривень. Сума вражала уми обивателів і ніхто не брався порахувати, що частка підприємств з ОРДЛО складає всього близько 5% в доходах державного бюджету України.
Втім, прем’єр ніяким чином не уточнював, хто конкретно зазнає тих збитків і кому належать підприємства, котрі, начебто підпорядковуються Україні. Але без усіляких розслідувань зрозуміло, що ці підприємства не належали українській державі, а годували виключно своїх власників, представників «Опозиційного блоку» таких як Наталія Королевська та її чоловік Юрій Солод, які контролюють ТОВ «”Укрспецмет», яке успішно працювало на окупованих територіях.
Так само притягнутим за вуха виглядало твердження про підконтрольні Україні підприємства на окупованих територіях. Бо виникає цілком слушне запитання. Яким чином Україна могла всі ті підприємства контролювати, адже навряд чи туди могли потрапити представники хоча б державної податкової інспекції?
Словом, якби блокади не було, її варто було б зробити тільки для того, аби подивитися, хто почне протестувати проти неї. А це виявилися колишні регіонали в особі «Опозиційного блоку» і БПП з «Народним фронтом». Бо, якщо першим (як вже було сказано) належать підприємства на окупованих територіях, то другі, судячи з усього непогано заробляли на торгівлі з першими.
Показовою в цій ситуації є поведінка телеканалу Newsone, який контролюється Вадимом Рабиновичем, котрий 13 травня 2016 року заявив про вихід з «Опозиційного блоку», але не вийшов з фракції. До початку блокади контрольований ним телеканал цілодобово вправлявся в критиці Петра Порошенка, Володимира Гройсмана та інших гілок влади. Аж раптом, з початком блокади, риторика каналу змінилася на цілком протилежну – повна підтримка влади й нещадна критика організаторів блокади.
У влади було два виходи. Перший, вже апробований під час блокади торгівлі з Кримом – стати на бік блокадників і, так би мовити, очолити процес. І другий – піти шляхом Януковича й спробувати силові методи, тобто, розігнати блокувальників. Щоправда теперішня влада ризикувала більше, адже Янукович 30 листопада кинув «Беркут» на розгін беззахисних студентів, а тепер владі протистояли обпалені війною ветерани, в більшості яких була зареєстрована зброя. До того ж, не слід забувати, що в державі війна, яку влада вперто продовжує називати антитерористичною операцією. Та все ж Порошенко вирішив ризикнути й програв.
Ні, так званий, блокадний редут вдалося розігнати. Блокувальникам вистачило здорового глузду не застосовувати наявну зброю. Програш полягав в подальшій реакції суспільства. Обласні ради (як й івано-франківська) почали одна за одною приймати звернення до Президента, до Кабінету міністрів та до Верховної ради з засудженнями силового розгону блокувальників, з вимогою припинити «торгівлю на крові» вимогою звільнити затриманих учасників блокади торгівлі з окупованими територіями, закрити кримінальні впровадження проти учасників блокади, звільнити з займаних посад міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та заступника голови Нацполіції В’ячеслава Аброськіна, визнати законодавчо російську агресію проти України війною та прийняти закон про окуповані території.
Не отримавши підтримки на місцях, влада почала давати задній хід. Це було видно навіть з виступу на позачерговій сесії івано-франківської обласної ради голови ОДА Олега Гончарука (який, нагадаємо, є представником Президента), котрий заявив, що підтримує всі пункти звернення, окрім кадрових.
Не слід забувати й такого промовистого факту, як підтримка заяв та звернень практично всіма українськими організаціями ветеранів АТО.
І вже сьогодні, 15 березня, напруга почала поволі спадати. Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення через загострення ситуації в зоні АТО та захоплення українських підприємств. Заява про загострення ситуації в зоні АТО та захоплення українських підприємств, звичайно ж, просто димова завіса, щоб прикрити справжню причину такого рішення – страх перед суспільством.
“На виконання рішення РНБО до першої години дня сьогодення будуть перекриті всі авто і залізничні шляхи, які ведуть до лінії розмежування силами Нацполіції і Нацгвардії “, – заявив секретар РНБО Олександр Турчинов.
МВС, Нацполіція, Нацгвардія та СБУ повинні припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення залізничними і автомобільними шляхами та створити умови для залучення громадського контролю щодо виконання цього рішення.
Ну, і «причепом» до цього рішення, доручили Національному банку України, СБУ знайти банківські установи України, в капіталі яких є частка державних банків Росії, та протягом доби внести пропозиції щодо запровадження проти них санкцій. Що теж є, погодьтеся, наслідком тиску саме громадськості, а не зваженим рішенням української влади, котра дозволяла на третьому році війни вільно почуватися в Україні капіталу агресора.
Що маємо в підсумку? А маємо висновок, що Революція Гідності не закінчилась, що вона триває. Вона триває у війні на сході, вона продовжується, як в блокаді «торгівлі на крові», так і в блокаді російських банків. Вона буде продовжуватись, доки не буде проведена справжня, а не бутафорська реформа українських правоохоронних органів, вона триватиме доти, доки не буде проведена справжня люстрація, а не її імітація, вона буде продовжуватись до того часу, коли до керівництва держави прийдуть такі люди, які прийматимуть рішення на користь України не під страхом чергового повстання, а через відчуття відповідальності перед державою.
