Народився у селянській родині у Нижньому Березову на Косівщині. Після закінчення Київського держуніверситет цім. Т. Шевченка у 1958 році працював науковцем у Івано-Франківському краєзнавчому музеї, викладав археологію та етнографію у педінституті, пишуть Версії з посиланням на Галичину.
За так званий націоналізм і у зв’язку зі справою дисидента В. Мороза у 1966 р., його відсторонили від викладання і звільнили з посади завідувача відділом краєзнавчого музею, конфіскували старі видання книг з історії України.
Та Петро Іванович і далі виступав проти русифікації, нищення пам’яток історії та культури, брав участь у національному відродженні краю.
В нові часи він керує науково-редакційним відділом при обласному управлінні культури, який видає книги “Про Гуцулів і Гуцульщину”, “Діяльність “Про¬світи” на Прикарпатті”, “Славні галицькі родини”, “Відомі люди м. Івано-Франківська”, “Культурно-громадська діяльність греко-католицьких священиків Прикарпаття за 100 років 1846-1946 рр.”.
Він був одним із засновників обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка, пізніше ,,Просвіта”, обирався його головою. Активно долучився до створення «Меморіалу», Народного Руху України. Водночас працював доцентом Прикарпатського університету ім. В.Стефаника та Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту. Досліджує маловідомі сторінки історії та культури краю.
Петро Арсенич опублікував десятки книг і понад тисячу статей з історії та культури краю, січового стрілецтва, ЗУНР в енциклопедіях, журналах “Архіви України”, “Дзвін”, “Народна творчість та етнографія”, “Український історичний журнал”, збірниках тощо.
Багато зусиль докладав для відновлення «Просвіти», її долучення до відновлення і утвердження Української державності.
Просвітяни краю схиляють голови перед світлою пам’яттю свого поважного колеги, історика, краєзнавця. Вічна пам’ять, пухом українська земля.
