Підкореними стали Тіканадзе, Орцвері, Казбегі, Тетнульді і лише остання вершина, Ушба, не піддалася. Вчора, у Міжнародний день альпінізму, розповів про гірські будні галичан. Про це пишуть Версії з посиланням на Zaxid.net.
Все почалося із занять на скелелазній стінці “The Wall” у Львові ще восени. Потім були заняття із льодолазіння на замерзлих водоспадах у Кам’янці-Подільському. Звісно, зимові походи у Карпатах. І врешті ми у середині липня відправилися на Кавказ, його грузинську частину, із амбітними планами підкоряти найгарніші піки під провідництвом досвідченого Вадима Гапка.
Перший тиждень провели у містечку Степанцмінда поблизу гори Казбегі, а наступний запланували податися у Сванетію. Акліматизацію пройшли на скелях Чаухі. А тоді у дуже швидкому темпі піднялися по двох льодових стінах.
Більшість груп перед сходженням на Казбегі роблять кілька ночівель перед сходженням, оскільки у них важке спорядження, відповідно ще й доводиться нести запаси їжі на кілька днів. І часто такі групи зупиняє непогода, оскільки прогноз погоди аж на кілька днів не достатньо точний.
Вадим Гапко і Максим Баландюх та Любов Чернікова перші три 4-тисячники здолати за півтора дні кожен, лише із однієї ночівлею при сходженні.
Поблизу метеостанції під горою Казбегі дуже багато альпіністів та комерційних груп, які хотіли піднятися на цей відомий засніжений вулкан. Усі вони йдуть простим класичним шляхом. Льодова стіна Орцвері, якою вони піднімалися, чудово проглядалася, і весь табір впродовж дня спостерігав за їхнім підйомом. Коли ввечері врешті повернулися до метеостанції, то із перших наметів почули оплески та привітання.
Наступного дня вдосвіта група вийшла на штурм Казбегі. І знову пішли не так, як інші групи. Попрямували навпростець до вершини, сніжно-льодовим маршрутом, який альпіністи називають “по краватці», “direct” або просто за складністю – “трійка Б”. Знову була приємна сонячна погода, яка вносила свої небезпеки.
Після обіду вийшли на вершину у повний штиль, зробили селфі і незадовго почали спуск.
Наступний тиждень провели в іншому регіоні Грузії – Сванетії. І наступною горою була Тетнульді (4858 м), яку називають “сванська наречена”. В обід виїхали із містечка Местія на позашляховику і потім ще 4 години піднімалися до підніжжя гори.
Добрих півдня пішло на подолання стрімкої льодової стіни, аж поки видерлись на гребінь. Дуже дивно, але усіх трьох схопили галюцинації. Між снігом і туманом майже не було видно різниці, все навколо біло-сіре. Лише ледь видно контур гребня.
“Страшно не було, але все ж коли вперше переходили тріщини, то часом доводилося перелазили деякі на животі, то я закрила очі, щоб не дивитися, бо піді мною була темна безодня, – розповідає Любов Чернікова. – Але після такого у подарунок ідуть вражаючі моменти: коли ми піднімалися на Тетнульді, то ця стіна льоду здавалася безконечною, білосніжною і важкою. Ми втомлювалися, а потім чіплялися до станції і так собі висіли на мотузках у просторі вище над іншими вершинами, людьми, безоднею снігу. Це було незабутньо!”
Останньою у програмі була Ушба (4700 м), одна із найскладніших кавказьких вершин. Небезпечна гора, при штурмі якої загинуло багато альпіністів. Однак через брак часу групі не вдалося її підкорити, бо прийшлося купувати інші квитки на літак.
“Я люблю природу, небо, озера, люблю забратися десь далеко, купатися в річці десь на висоті, і у альпінізмі більше подобається процес набору висоти, а не сама вершина. Вершина – це як у подарунок за вкладені зусилля, – ділиться враженнями Любов Чернікова. – Мабуть, найбільше сподобалося спати на висоті 4000, на краю прірви, де вниз було дуже далеко, а до неба – близько”.
