Для організації навчання були запрошені черниці жіночої гілки греко-католицького ордену василіянів, які створили тут «Інститут Марії». Учениці відвідували звичайні школи, а в «інституті» навчались домоводства, музики, танців. Утримання на місяць коштувало 40 корон, навчання гри на фортеп’яно – 10 корон, навчання танців – 12 корон. Про це пишуть Версії з посиланням на Побудовано.
Дівчатами пікувались три монахині на чолі з настоятелькою А. Теодорович. Від 1907 в цьому приміщенні почали діяти приватні курси за програмою учительських семінарій. У 1909 вони отримали статус приватної вчительської семінарії, тут же відкрилась початкова школа для дівчат. При закладі існував інтернат для іногородніх учениць…
1909 року капітула передала даровану Осостовичем споруду у власність сестрам-василіянкам, однак для ведення шкіл зі зростаючим числом учениць вона вже не надавалася.
Проект нового будинку розробили львівські архітектори І. Левинський та О. Лушпинський. Гроші на його зведення збирались українською громадою, поширювалися листівки з майбутнім виглядом закладу і написом «На дохід будови інституту». Значні суми виділили меценати, єпископство на чолі з Г. Хомишиним. Одну тисячу корон на будову передав із власного гаманця цісар Франц Йосиф І.
Першу чергу школи і монастиря спорудили протягом року – від травня 1911 до травня 1912. Це було південне, Г-подібне крило, що становило третину запроектованого будинку. Роботи проводились під наглядом митрата О. Гордієвського.
Повністю проект реалізований у 1938 під керівництвом будівничого М. Грицака, що підтверджується відповідними написами на бічних сходах.
Будинок є єдиним зразком українського стилю в архітектурі Івано-Франківська. В його вигляді можна вирізнити певні мотиви, використані у споруді лісотехнічного університету у Львові, зведеній раніше.
Триповерховий, із симетричною п’ятичастинною композицією головного фасаду і крутим дахом, увінчаним восьмигранними вежами з наметом. Строге вирішення фасаду без надлишку декору має характерні романські риси.
Звернення до романської архітектури не є випадковим, оскільки на поч. 20 ст. серед українських митців виразно простежувалась тенденція опиратися в пошуках національного стилю на традиції візантизму і романтики.
Після Першої світової війни школа продовжувала діяти як жіноча вчительська семінарія, а з 1933 почався паралельний набір у гімназію василіянок.
Проте жодного випуску гімназія не встигла зробити через прихід більшовиків у 1939. У школах василіянок викладали вчителі з чоловічої вчительської семінарії та української гімназії. Окремі предмети вели самі монахині. У 1928–29 директором семінарії був М. Лепкий, відомий педагог, брат визначного письменника Б. Лепкого. У 1930-х рр. тут викладав музику і створив оркестр вихованок композитор Я. Барнич. Неодноразово школу василіянок відвідували відомі релігійні діячі: митрополит А. Шептицький, єпископ Г. Хомишин.
Найбільша кількість монахинь (35) була в закладі у 1939, напередодні встановлення радянської влади. Надалі починаються їх утиски і переслідування. Педагогічна діяльність була припинена. Під час війни більшу частину будинку зайняв військовий госпіталь. У листопаді 1947 монастир остаточно закрили, монахинь, яких тут залишилося ще 30 осіб, брутально вигнали. Останньою настоятелькою тоді була Й. Ісопенко.
Від 1945 в будинку розміщувалось педагогічне училище, що проіснувало недовго. Першим його директором був В. Островський (1881–1950), уродженець Холмщини, педагог і громадський діяч, член проводу УНДО в 1930-х рр., автор історичних творів «Блакитні очі» (1935), «Князь Сила-Тур», «Під знамя хреста» (1938), «Зайшло сонце в Холмі» (1940). Був переслідуваний комуністичною владою. В училищі навчався Роман Федорів (1930–2000) – майбутній письменник, уродженець с. Братківців Тисменицького р-ну, редактор журналу «Жовтень» (пізніше «Дзвін»), автор романів «Жбан вина» (1968), «Отчий світильник» (1976), «Кам’яне поле» (1978), «Жорна» (1982) тощо.
Пізніше тут розміщувалися сільськогосподарський технікум, школа комсомольського активу, а від 1983 у правому крилі будинку – обласна бібліотека ім. І. Франка. Кольорові вітражі для неї виготовив художник М. Яковина, пізніше перший голова крайової організації НРУ, голова обласної ради першого демократичного скликання (1990–94).
Протягом 1993–95 будинок поступово, частками повернуто сестрам-василіянкам. Тепер у центральному об’ємі споруди – церква Пресвятого Серця Ісусового, у правому крилі – монастир св. Йосифа василіянок, у лівому – катехитично-педагогічний факультет Івано-Франківської теологічної академії. Вулиця, на якій стоїть заклад, має ім’я Сестер Василіянок на пошанування їхнього внеску у релігійно-культурний розвиток Прикарпаття.
за матеріалами ЗПІК ІФ
