Одноповерхова забудова, яка була характерною ознакою старого Станіславова, поступово зникає, поступаючись місцем безликим залізо-бетонним монстрам. Характерним прикладом такого підходу до історичної спадщини може слугувати вулиця Шевченка (одна з найкрасивіших історичних вулиць Івано-Франківська), де на відтинку від вулиці Гординського до парку Шевчанка знищено майже всі одноповерхові садиби.
Будинок, який був відомий під назвою – Садиба Гриневичів, не став винятком, не зважаючи на те, що його було збудована майже 200 років тому. Унікальність будинку полягала в тому, що це був єдиний будинок в Івано-Франківську, який зберігся після сумнозвісної Мармулядової пожежі 1868 року і який демонстрував давню міську архітектуру.
У 1980-их роках помешкання Гриневичів слугувало явочною квартирою для забороненої УГКЦ. Тут також неодноразово збиралися дисиденти Левко Лук’яненко, Микола Поровський, Роман Круцик.
На превеликий жаль, не зважаючи на опір громади, садибу знесли і на її місці зараз зводиться п’ятиповерховий будинок. Будівництво ведеться на 3-х земельних ділянках. На дві з них має право користування ГО «Союз українок», третя – у власності Василя Кавлака. Він є співзасновником ТОВ «Д.В.Груп», яке безпосередньо здійснює будівництво. Створено ТОВ «Д.В.Груп» в листопаді 2014 року. Співзасновниками є Василь Кавлак і Дмитро Сіреджук. Розмір статутного капіталу підприємства становить 10 тисяч гривень.
Містобудівні умови та обмеження ТОВ «Д.В.Груп» отримало у вересні 2015 року. Декларацію на початок ведення будівельних робіт ДАБІ зареєструвала в березні 2016 року.
Оригінальність проекту будинку, що зводиться в тому, що на першому поверсі планують змонтувати імітацію знищеної садиби, щоб створити там музей.
«Ми не просто залишимо деякі старі елементи, а при можливості 100% усіх старих елементів, які вдасться зберегти, збережемо і поставимо на місці нового будинку. Де вони були, там вони і будуть. Ніхто не говорить про те, щоб їх зняти і викинути. Колони, пілястри – ми будемо максимально використовувати старі елементи у новій будові», – обіцяв в липні 2015 року Дмитро Сіреджук, представник фірми «Д.В.Груп».
Обопільне бажання «Союзу українок» та представника «УКРОПу» Дмитра Сіреджука зруйнувати історичну пам’ятку Івано-Франківська викликало свого часу здивування громадськості. І мова не про забудовника, бо українські забудовники жодним чином не дбають про історичну спадщину. Мова про союзанок, які люблять багато говорити про історичну пам’ять, співати хором тужливих українських пісень та пускати сльозу, читаючи вголос про те, як радянська влада нищила українську історію.
14 березня 2001 року в цьому будинку на вулиці Василіянок було відкрито один з наймолодших музеїв міста — музей української родини Гриневичів. В ньому експонувалися зібрані з ініціативи «Союзу українок» матеріали про внесок цієї родини в національне відродження, зокрема й матеріали, які стосувалися письменниці Катрі Гриневичевої (1875-1947 рр.), яка брала активну участь у демократичному жіночому русі в Галичині. Ірина Вільде називала Катрю Гриневич «неперевершеним майстром стилю в українській літературі». Музей відкрили в оселі племінниць Катрі Гриневичевої — сестер Дарії та Ірини Гриневичів, які, згідно заповіту, наприкінці 90-х років подарували свій будинок міському осередку «Союзу українок». Як повівся осередок з будівлею, нам вже відомо. І всі виправдання, що союзанки не могли власним коштом утримувати невеличку садибу, нагадують дешеві «відмазки».
Володимир Гайдар, який з липня 2014 року до грудня 2015 року обіймав посаду головного архітектора Івано-Франківська, свого часу був переконаний, що у повному знесенні садиби немає жодної необхідності. За його словами нову споруду можна було звести не замість садиби Гриневичів, а поруч з нею таким чином, щоб новобудова технічно підтримувала історичний будинок.
«Мене цікавить момент збереження чи фасаду, чи цілої споруди. Щоб ми це не втратили, бо якщо ми зробимо музей родини Гриневичів в чотирьох стінах новобудови, то це ми злукавимо», – розповідав ЗМІ Володимир Гайдар.
Але виглядає так, що забудовники таки вирішили злукавити, бо те, що вони запропонували – це буде зовсім не садиба Гриневичів, а новотвір, який імітуватиме старовинну міщанську забудову Станіславова. Проектант Назар Чулуп цього й не приховує: «Це буде імітація, а не реставрація. Все збережеться, просто буде наново відбудоване».
Хоча не факт, що навіть це буде зроблено. Адже неможливо пригадати жодного факту бережливого ставлення івано-франківських забудовників та чиновників до історичної пам’яті нашого міста. «Реставрувати там нічого!» – безапеляційно заявляв проектант Назар Чулуп.
Втім, архітектор-реставратор Ігор Панчишин з такою точкою зору не згоден і стверджує, що садибу цілком можна було врятувати.
«Якщо розглядати з юридичної точки зору, то будинок не числився, як історична пам’ятка. Чому? Це вже інше питання. Але якщо розглядати садибу як історичний артефакт, як предмет, то вона цілком підлягала реставрації. Тим більше сучасні технології вже дозволяють робити багато чого в питанні реставрації. Так, це, можливо, було б не дешево з огляду на наш економічний стан, але цілком реально», – запевняє реставратор.
Тепер залишилося дочекатися третього кварталу 2018 року (саме цим терміном датується завершення будівництва) й глянути чи дотримається забудовник бодай мінімальних обіцянок. Хоча садибу вже не повернеш.
