Вчені заявили про те, що основними рознощиками чумної палички в Європі в XIV-XIX століттях були людські воші і блохи, а не паразити гризунів , пишуть Версії з посиланням на dt.
У ході дослідження вчені побудували математичні моделі розповсюдження інфекції трьома способами: повітряним шляхом, як при легеневій чумі, разом з щурами та їхніми паразитами, або разом з людськими паразитами. Потім учені застосували ці моделі до реальних даних по смертність населення і тривалість епідемії під час дев’яти відомих спалахів чуми в Європі: у Живрі (Франція) в 1348 році, у Флоренції в 1400 році, в Барселоні в 1490 році, в Лондоні в 1563-64 роках, в Іме (Англія) в 1666 році, у Гданську в 1709 році, у Стокгольмі в 1710-11 роках, в Москві в 1771 році і на Мальті в 1813 році.
Як відзначають дослідники, графік смертності від захворювання завжди має яскраво виражений пік, але в залежності від способу розповсюдження має різну форму. Виявилося, що в семи випадках з дев’яти реальним даним найкраще відповідала модель поширення інфекції людськими паразитами. Дані для Москви і Мальти несподівано випали з аналізу, оскільки в обох випадках на реальних кривих смертності виявилося по два піка. Дослідники також звернули увагу, що в англійському селі Їм, можливо, також була епідемія легеневої чуми, на що побічно вказують і літературні джерела.
Поширення хвороб, що передаються ектопаразитами людини, відбувається в умовах антисанітарії та нехтування особистою гігієною, які були характерні для Європи того часу. Тим не менш, наступні епідемії, зокрема, Третю Пандемію, яка почалася в Китаї і розповсюдилася по Азії і всьому іншому світі, дослідники пов’язують із щурами.
