Вслід за нею у прірву стрибнув її колега, третя учасниця походу залишилась сама на хребті.
Волонтери-рятувальники, які поспішили на допомогу, детально розповіли своє бачення страшної пригоди, пишуть Версії з посиланням на сайт life.ture.ua.
неРЯТУВАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ “Попіван Мармороський”
* приставку “не” вжито через те, що всі порятувалися самостійно 🙂
** усе трактується зі сторони однієї з груп рятувальників-добровольців та описує події, думки та ситуації, що траплялися саме з цієї групою. Висновки які робилися щодо інших подій, людей і ситуацій можуть бути суб’єктивними, хоча в описі подій буду намагатись дотриматись максимального об’єктивізму.
*** окрім того детальний опис підготовки до виїзду та висновки в кінці можуть бути корисними комусь у майбутньому
ПОЧАТОК
17:33 – під час прогулянки з маламутом Джамбо в околицях кемпу “Білий Бізон” на Дністрі отримую дзвінок від Бучка Василя, який в загальних рисах розповідає про ситуацію що склалась і про ту халепу в яку втрапив Чуб Сашко з дівчатами (Чуба знаю добре, дівчат ні) і питає чи можемо поїхати на допомогу, чи є в Карпатах хтось з наших тощо…
Думок їхати чи не їхати не було, бо опис ситуації звучав серйозно. Треба було вирішувати як це все організувати і кого та що брати.
ЗБОРИ
На той момент Плішко Андрій перебував в кемпі “Білий Слон” на Чорному Черемоші і там же ж все спорядження, що потрібне для проведення пошуково-рятувальних робіт, а двоє наших інструкторів – в маршрутці до Івано-Франківська – повертаються в Тернопіль з вікендових турів в горах – Козак Ростислав та Чистий Влад.
Дзвінок до Андрія та Ростика і команда сформована – умовно назвемо нашу групу “TURE”
Коротко обговорюємо основні моменти по потрібному спорядженню та складаємо такий список:
Альпспоряга – кішки, льдоруби, мотузки – 2 основи по 50 м, карабіни-системи-спускові та навіть 4 льодобури на всяк випадок (бо є відчуття, що доведеться спускатись вниз і однієї мотузки може не вистачити)
Скітурова споряга – лижі, палиці, камуса, черевики, шоломи
Зв’язок – рації, телефони, павербанки
Таборове спорядження – намет, спальники, килимки, пальник, пальне, казанок
Лавинні комплекти – біпера, зонди, лопати
Харчування – на два дні автономного перебування в горах
Медицина – “велика” аптечка з кемпу, яку доповнюємо потужнішими знеболювальними, гормональним препаратом та адреналіном – це все хлопці мають докупити в Франківську.
Фото постановчне і зроблено вже після. Бо на старті на такі речі не було часу 🙂
На Білому Слоні починається підготовка та відбір спорядження, хлопці в Франківську біжать підкріпитись і закупитись деякими продуктами та медикаментами, а я біжу до авто, бо знаходжуся за 2 кілометри від кемпу.
Дорогою телефоную Жені та вияснюю ситуацію в неї, а також телефоную до Тараса Бринди – рятувальники з Попівана Чорногірського – на мою думку, наразі, найбільш дієздатний, екіпірований та мотивований підрозділ рятувальної служби в горах. Окрім того добре знаю хлопців, тож з ними спрацюватись буде легше.
Тарас про ситуацію вже чув, але так як це Закарпаття, то там задіяні рятувальники з того регіону.
Почувши про нашу ідею їхати – одразу зголошується приєднатися до нас і виясняє про вільні місця в машині. Вирішуємо, що вчотирьох потіснимось, тож на нього залишаємо два місця – більше людей – ефективніша робота.
В цей час телефонує Василь Бучко і повідомляє, що ще двоє хлопців з Яремче – Богдан Фаштрига та Петро Полковніков зголосилися, збираються і готуються до виїзду. Хлопці досвідчені, тож це тішить – буде легше і приїдуть туди вони раніше. Умовно назвемо їх групу “Яремче”. Контактуємося з хлопцями, домовляємось про взаємодію, зв’язок, шлях руху і т.д.
Повернувшись додому – першим ділом ставлю на зарядку телефон і павербанк – зв’язок найближчі години-дні може бути критично потрібен, тож треба бути готовим, відбираю одяг та спорядження для перебування в горах та холодної ночівлі, пакую перекус та термоси гарячої рідини.
ДОРОГА
18:45 – рушаю до Франківскька за хлопцями. Навігатор показує більше 200 км засніженої та слизької дороги до Ділового, тож їхати будемо десь 5-6 годин.
Дорогою телефонує Тарас Бринда і повідомляє, що вони виїжджають більшою групою на своєму авто – умовно назвемо цю групу “Чорногора”, тож плануємо зустріч вже в горах, домовляємось про обмін частотами для рацій. Група “Яремче” скидає SMS з їхніми частотами, забиваємо їх собі та перекидаємо їх групі “Чорногора” для комунікації в горах, бо мобільне покриття там є не всюди.
19:45 – зустрічаю Ростика і Влада і вже втрьох їдемо до Татарова – на зустріч з Андрієм, який мав привезти все спорядження з Білого Слона.
22:00 – зустріч в Татарові, перепаковуємо споряження з мікроавтобуса в авто і вже вчотирьох їдемо далі.
Дорогою розглядаємо карту району і міркуємо що там і як краще робити. Приходить думка, що є зміст підніматися в район події з долини Богдана по потоку Квасний. Адже якщо з Чубом щось трапилось, то швидше за все він буде рухатись з Івоною долиною того потоку, а не лізтиме назад на хребет. Тож така схема нашого руху може пришвидшити зустріч, окрім того на той момент вже зрозуміло, що на полонину Лисичу разом з хлопцями з Яремче (2 чол) піднімаються рятувальники з Рахова (6 чол), а десь за нами їдуть рятувальники з Попівана Чорногірського (4 чол).
Телефоную до Сашка Бурсанова, щоб вияснити ситацію з дорогою в долині Квасного, а також пересилаю йому SMS, що отримав від Василя Бучка, з координатами точки зриву Івони – щоб він співставив це з картою і розказав мені що там і як, бо мобільний нет в дорозі не витягує завантажити карту з mapsme.
Проговоривши ідею з рухом долиною Квасного з рятувальниками, відкидаємо її, бо у верхній зоні там дуже утруднений рух через буреломи. Тож вирішуємо, що краще підніматись через Лисичу і вже звідти спускатись в цирки Попівана Мармороського.
Хоча як буде потім відмічено у висновках – можливо така ідея і не була безпідставною, адже Сашко і Івона пішли саме туди, а якби у них не було змоги підніматись на хребет, то вони б продовжили рух потоком, а ми б шукали їх у цирках Попівана Мармороського.
За наявності Єдиного Центру Координування Операції (ЄЦКО) – хтось досідчений, в спокійній атмосфері міг би збирати та аналізувати всю інформацію що надходить та приймати більш вірні рішення, давати вказівки рятувальним групам, потерпілим і т.д.. Та про ЄЦКО трохи пізніше – у висновках. Повернімося до подій.
Група “Яремче” повідомляє, що вони вже на маршруті разом з закарпатськими рятувальниками і радять нам їхати машиною окуневе – до місця, де рятувальники залишили свою L200
В Ділове заїжджаємо близько першої ночі і повертаємо в долину потоку Білий, їдемо центральною дорогою села та ледь не падаємо у прірву – виявляється дорогу тут змило і проїзду немає. Минулого року вона ще була 🙂 Якогось маркування перед обривом також немає. Вертаємо назад і шукаємо об’їзд через вулички і горби. Дорога стає вкрай поганою, величезні ями, сніг і вода, добре що ми на L200 – пропхаємось.
5 км джипінгу долиною потоку Білий. Сила водної стихії тут відчувається на кожному кроці – дорога поруйнована. Нічна їзда в такому місці додає особливого містицизму та драматизму: долина вузька, річка шумна, думки про людей в горах не веселі.
НІЧНА ПРОГУЛЯНКА
1:30 – ми на місці – біля машини рятувальників. Перепаковуємось, вечеряємо похапцем (а може снідаємо) і рушаєм в гори.
В кунзі авто залишаємо кішки і льдоруби для хлопців з Попівана Чорногірського, бо у них не у всіх є це діло.
Снігу мало, тож ідемо пішки, а лижі несемо на собі. Наплічники вийшли нічогенькі по вазі, добре, що хоч намет залишили, а в разі потреби піднесемо його пізніше (якщо операція затягнеться на кілька днів), а зараз варто пошвидше потрапити на гору.
Вночі був час тільки на одне фото
Періодично виходимо на мобільний зв’язок з групою “Яремче” і від них дізнаємось, що вони вже на колибі та зустріли Женю, в неї все добре. Це тішить, хоча б ця ситуація вирішилась – дівчина в безпеці. Спочатку хлопці з групи “Яремче” планували чекати нас і потім спільно робити вихід на гору, але з часом передали інформацію, що рушають з Женею на гору, а рятувальники з Ясенів залишаються на колибі (бо не мають відповідного спорядження). Додаємо темпу, наскільки це дозволяє стрімкий підйом короткої стежки на Лисичу. З часом снігу стає більше і стаємо на лижі, мобільний зв’язок зникає і переходимо на рацію для комутації з хлопцями. У них все добре, погода змінна, ідуть собачими слідами.
Близько 4:20 знову виходимо на зв’язок із групою “Яремче”. Хлопці знайшли собаку і з нею спускають на колибу. Домовляємось про зустріч там. До колиби ще до години руху.
FINITO LA COMMEDIA
Близько 5:20 в районі нижньої колиби отримуємо повідомлення від хлопців, що вони на колибі та найголовніше, що Чуб і Івона теж прийшли на колибу і у них все добре. Фух, аж відлягло… можна розслабитись, одразу захотілось їсти і спати
Десь в 5:30 вже обнімаємось з непорятованими, тішимось, жартуємо, спілкуємось та дрімаємо.
Люди і обличчя змінюються як в калейдоскопі.
Рятувальники з Ясенів ідуть вниз, на їх місце приходять рятувальники з Попівана – група “Чорногора”, хлопці добре екіпіровані, з біперами, альпспорягою, наметом і спальниками. Це тішить.
Продовжуємо спілкуватись, дрімати, пити чай і жартувати.
Винуватці торжества потроху пакуються і з групою “Яремче” рушають вниз, через годинку рушає група “Чорногора”, а ми вирішуємо доспати до світла, а потім можливо ще в гори сходити – щось катнути.
Спимо до десятої ранку, потім дивимось на погану погоду і вітер, згадуємо про “поганий” сніг, снідаємо і котимо на лижах донизу.
Пригода закінчилась і добре що закінчилась добре.
ВИСНОВКИ
про помилки учасників
багато про це пишуть спостерігачів з-за монітору, про це багато писали і учасники подій. Тож і я щось згадаю про помилки:
- Ходити таким хребтом без видимості – цього варто уникати, якщо є така можливість. Але бувають ситуації, коли так доводиться робити – тоді навігація, голова на плечах, розуміння місцевості, інтуїція і т.д. мають працювати на повну.
- Від карнізів треба триматись подалі і тут не про 2 чи 3 метра іде мова. Іде мова “подалі” наскільки це можливо. В тому місці від карнізів можна триматись трохи далі – правий схил по ходу руху на підйом це в принципі дозволяє (головне його сильно не різати)
- Щодо стрибків у прірву 🙂 – варто такого уникати і спускатись до місця події максимально безпечно – щоб не збільшувати кількість травмованих і т.д. Ну але щоб робив хтось інший в тій ситуації сказати важко. Можливо саме тоді і в тій ситуації то було вірно – бо в лавині задихаються доволі швидко і Івону треба було рятувати. Якщо стрибати, то слід бачити куди, бачити викат схилу під собою і т.д. – щоб розуміти ймовірність травмування. Варто їхати по схилу хоча б з палицями (гальмувати ними) – тоді швидкість буде меншою, а відстань проїзду коротшою.
- Не повний комплект спорядження для того району. Кішки і льодоруб (або хоча б кішки) в Марморосах зайвими не будуть. Особливо в останні роки – через постійні зміни погоди. Тоді з палицями і в кішках ти б теоретично безпечніше спустився до Івони.
Варто мати рації на такі виходи (особливо якщо він не дуже тривалий і вага наплічника не є критичною). В такому разі ви б легко зв’язались з Женею з того цирку і все б закінчилось швидко (той цирк що почався після того :-)) Правда тоді ніхто б тої чудової ночі не мчав в гори і не гуляв ними, не було б таких душевних зустрічей і знайомств на колибі. Хоча це все (гуляти, зустрічатись і знайомитись) варто за інших обставин 🙂 - Комплектація команди – дві дівчини на одного хлопця – то трохи не гут для зимових гір. Якби там був ще один хлопака – всім було б спокійніше за Женю, яка зосталась на хребті.
І не забувайте, критики та любителі всім і все заборонити – в горах завжди є певні ризики, в зимових горах їх ще більше, тож якась пригода може трапитись з кожним, головне щоб була голова на плечах та здоров’я вибратись із халепи та щоб були люди, які готові прийти на допомогу. В цій ситуації і того і іншого вистачало.
А щоб ці люди були професійнішими і краще екіпірованішими – читаємо другу частину висновків.
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
трохи конструктивної критики нашої рятувальної служби
* то не спроба образити хлопців що там працюють фактично на ентузіазмі, з мізерним фінансуванням та відсутнім спорядженням пробують когось рятувати. То спроба достукатись до когось, хто приймає якісь рішення і має зрозуміти, що треба щось змінювати.
** на правах учасника подій, а також відвідувача багатьох навчальних курсів в рятувальних службах Чехії, Словаччини і Польші та багаторічного мандрівника зимовими горами.
Побудуємо висновки по принципу “як би мало бути”, але, нажаль, так не було:
- При виникненні такої ситуації одразу мав створитися центр координування (професійна людина чи дві в зручному місці із зручними засобами зв’язку, картами місцевості, знанням місцевості і т.д.). Вони б контактували з усіма групами (рятувальників і волонтерів), з Женею на горі (щоб до неї не телефонували всі групи і не збирали інформацію для дій, тим самим розряджаючи телефон), з мас-медіа – щоб не писали дурниць і т.д., міркували б над картою та щодо схеми пошуків, координували доставку спорядження та інше. Нажаль цього не було. Рятувальники з Ясенів не знали про рятувальників з Попівана Чорногірського, а про волонтерів вони не знали й поготів.
- Першими в район пошуків мали дістатися люди з мінімальним набором спорядження (легкі наплічники – швидка ходьба) – особисте спорядження-одяг, мінімальне харчування, спец-спорядження (альпінізм, лавинка), медицина, а вже харчування на 2-3 дні, намети, спальники тощо можна було б підтягнути пізніше – іншими групами. Та через відсутність координування – кожна група тягнула повний комплект тим самим відтягуючи час прибуття на місце на годину-дві.
- Рятувальники мають бути екіпіровані належним чином в залежності від сезону, локації та ситуації що сталася. Тут іде мова, перш за все, про державних рятувальників. Група з Ясенів прибули на місце однією з перших, але при тому у них не було альпспорядження та лавинного комплекту. В тому районі і в тій ситуації без цього спорядження немає що робити – тільки наражати себе на небезпеку. І навіть вранці вони б не змогли безпечно потрапити у зону події. Це швидше виглядало на спробу виконати наказ керівництва – вийти на пошуки, а там будь що буде.
Як планувалася їх ночівля та відпочинок, харчування – якщо б пошуки затягнулися? Ці питання також залишаються відкритими.
На їхньому фоні вигідно відрізнялися рятувальники з Попівана Чорногірського – належне екіпірування (лавинка, альпспоряга), наплічники з харчами, спальниками, наметом. Така група змогла б довго, ефективно і безпечно діяти в тих умовах. Тож позитивні зміни є – їх слід масштабувати на всю службу.
Дві групи волонтерів-рятувальників були екіпіровані належним чином і навіть з запасом. - Професійні рятувальники, які знаходять на 40 км ближче до події і отримують інформацію про подію на 2 години раніше мають прибувати на місце раніше від волонтерів. Нажаль, так не сталося.
Всі ці кроки не вимагають масштабного фінансування, вертольотів в кожному районному центрі, снігоходів в кожному селі і т.д. Трохи роботи головою, трохи грошей та бажання і робота рятувальної служби стане ефективнішою, цікавішою, мотивованішою, престижнішою.
На підветрдження висновків – ще кілька спостережень від учасників подій (взято із їхніх звітів)
Євгенія Сєрая
учасниця подій – дівчина, що залишилась на хребті
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Телефонувала на 101, бо рятувальна служба сказала, що без зареєстрованого дзвінка на 101, пошуково-рятувальні роботи не починатимуть. Оце був справжній адок. Бо на іншому кінці слухавки людина просто не розуміла мене, бо людина не «в темі» і жодного разу в своєму житті не чула назв наших гірських вершин, полонин і т.д. Але вислухавши мене, перепитуючи багато разів, диспетчер сказав, що це ж у мене Рахівський, а я попала в Тячівський і то ж не до них.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Під час кожного зв‘язку з рятувальниками вони говорили «виїжджаємо». Кожен раз. Конкретики я не мала. І це найнеправильніше, що о 16:30, о 17, 18. Кожного разу я чула, що ми вже виїжджаємо і «чекайте на місці». Я розумію, що вони так казали, щоб заспокоїти мене морально. І щоб я не заблукала сильніше. Але це якраз був не той випадок. Бо якби я одразу розуміла, що найближчі п‘ять годин вони не прибудуть на місце(саме стільки я могла протриматися на хребті в цю погоду, за моїми оцінками) і саме за стільки можливо було прибути найшвидше за моїм підрахунком. Не раніше. Я би починала спуск одразу, до заходу сонця. І він би не був таким неможливим.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
В 0:40 прийшли Петро і Богдан. Прийшли першими. Вони не були працівниками рятувальної служби, дізналися про ситуацію на дві години пізніше, виїхали з Яремче і були у мене першими. Зі спорядженням.
1:50 прийшла група Павла(рятувальна служба). 5 чоловік. Чомусь без спорядження(альп). До світанку виходити вони не планували.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Ще хотілось би написати про гірську рятувальну службу. Про те, що вона реально тримається лише на фанатах цієї справи. Але, як механізм старого іржавого годинника – рухається, але розвалюється і з запізненням. Як в будь-якій іншій держ структурі(на жаль), їм потрібна реформа, потрібен досвід сусідів, ну і детальки, звичайно. Техніка і оснащення.
….
Бо це щастя, що всі з нас в результаті вибралися самостійно, хоча і наробили такого сполоху. Але далеко не кожна людина має друзів- знайомих, готових самостійно розгорнути таку операцію. Дякую.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Богдан Фаштрига
учасник подій – хлопець з групи “Яремче”
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
В центрі села зустрічаємо шістьох ясінянських рятувальників, їдемо з ними доки можемо, і йдемо пішки долиною Білого до полонини короткою стежкою.
Коли обговорюємо наявність спорядження, діалог десь такий:
Ми: шо у вас є?
Рятувальники: та є щуп, шматок мотузки, одні снігоступи. Навігації нема. Є рації і сигнальні ракети.
Ми: є мотузки, система, карабіни/вісімки, кішки, снігоступи, лавинка, льодоруб. В кожного.
Хлопці мотивовані, але дуже стомлені, бо місяць безперервних пошукових робіт.
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
автор тексту та учасник подій: Горон Володимир, TURE TEAM
