Журналісти Правда.іф запитали в жителів Івано-Франківська, чому вони стали добровольцями і зі зброєю в руках захищали Україну від російських окупантів, пишуть Версії.
Василь Абрамів:
«Добровольцем я був ще до війни, займався національно-патріотичним вихованням молоді, переживав за майбутнє своєї держави, своєї нації і розумів, що є відповідальним за долю своєї країни. Розумів, яка висока ціна була заплачена нашими предками за моє майбутнє, за моє життя в цій державі. Коли Україна опинилася в небезпеці, взяв до рук зброю і став на захист країни у битві з ворогом. Думаю, що цей ген живе в кожному українцю, ген відповідальності. Ми показали, що є гідними нащадками козаків, Січових Стрільців, воїнів Української Повстанської Армії».
Юрій Качак:
«Добровольцем став тому, що це наша земля і її треба захищати. На початку 2014 року армія дуже туго включалася у війну. А Україну треба було захищати, тому питання йти чи не йти – навіть не виникало. Питання було лише: куди йти. Оскільки державні структури були дезорієнтовані, військкомати працювали повільно, то довелося шукати можливості і місця, де усе відбувалося набагато ефективніше і де була можливість якомога швидше потрапити на передову.
14 березня будемо святкувати, коли закінчимо війну і отримаємо перемогу. Поки що це свято більше потрібне нашій державі, аби вона згадала, що саме завдяки добровольцям ми вистояли і далі продовжуємо боротьбу.
Роман Тимків:
«Коли почалася війна, в ЗСУ я не мав бажання йти, бо служив строкову службу і знаю, що це таке. А добровольці – це також збройні сили, але тут більш ідейні люди, тут усі – як рідні брати. Ми йшли воювати не за гроші, а за свою країну.
А свято для нас буде тоді, коли буде перемога».
Василь Андріїв:
«Святом цей день важко назвати. 14 березня перші люди пішли на війну, сформувавши добровольчий батальйон. Тоді кожен постав перед вибором: бути чи не бути. Кожен, мабуть, бачив і розумів, що твориться, що відбувається в країні. І в один момент довелося взяти до рук зброю і з людьми, яким ти раніше привозив амуніцію та речі, спільно ставати на захист позицій, на захист держави. Той рух, який мав місце у 2014 році, мабуть, ніколи не повториться. Мова про людей, які масово скоординували свої дії і стали на захист своєї країни. Кожен розумів, що біда може прийти в їхній дім, в інші мирні міста».
Віктор Тихенький:
«Після Майдану я готував у Івано-Франківську хлопців як інструктор, потім поїхав до 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу і так потрапив на передову.
Це моя держава і я захищав її. Спочатку звертався у воєнкомат, мені сказали, що наших спеціальностей не було тоді потрібно, тому пішов добровольцем. І зрештою є стаття Конституції, що кожен громадянин України зобов’язаний захищати свою державу. На підставі цього ми виконуємо свої обов’язки й досі».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
День добровольця: як прикарпатські діти вітають захисників із святом (відео)
