Про це йдеться на офіційній сторінці в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун.
“Діагнозу “вегето-судинна дистонія” не існує у міжнародній медицині. Якщо колись вам або вашим близьким записали в медичній картці ці три загадкові літери – ВСД – забудьте про них. Це великий совєтський міф, який народився за відсутності доступу до бази джерел доказової медицини. Проте зітхати з полегшенням також не поспішайте,” – йдеться у пості Уляни Супрун.
Що ж таке ВСД насправді? Вегето-судинна дистонія – дисфункція вегетативної нервової системи, нейроциркуляторна дистонія – не діагноз, а синдром, що використовують при комплексі різноманітних скарг та симптомів у пацієнта. Під ним, як під парасолькою, ховається цілий комплекс симптомів.
Найчастіше його ставлять, коли пацієнт:
– відчуває тривогу та неспокій, має проблеми зі сном, відчуття нестачі повітря та “клубку в горлі”, тремтять руки
– скаржиться на прискорене серцебиття, коливання тиску, біль в області серця й при цьому має нормальну ЕКГ
– має дискомфорт у животі, закреп, пронос, метеоризм або печію
– має запаморочення, підвищену температуру, при цьому обстеження показують, що запальних процесів в організмі немає
Ці симптоми можуть зустрічатися в різних комбінаціях і не обов’язково всі одночасно. Насправді вони можуть говорити про кілька різних хвороб, які потрібно виявити після низки ґрунтовних обстежень. Проте якщо лікар натомість пише пацієнту у медичній картці “ВСД” та відправляє пити вітаміни й легкі заспокійливі, це означає, що буквально “зливає” справжню проблему.
Річ у тому, що дисфункція вегетативної нервової системи не може бути захворюванням сама по собі. Вона виникає вторинно, як наслідок іншої хвороби яку потрібно лікувати. І виявити її неможливо, просто поставивши діагноз ВСД та відправивши пацієнта додому.
Тож, якщо на прийом до лікаря приходить пацієнт з цими симптомами або ж з вже поставленим діагнозом ВСД, це означає тільки одне – його потрібно дообстежити та знайти справжню причину захворювання.
Перелік додаткових методів обстеження має включати загальний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, ЕКГ, іноді – добовий моніторинг ЕКГ чи ЕхоКГ, за потреби УЗД органів черевної порожнини, рентгенографія грудної клітки, в деяких випадках МРТ головного мозку, консультації кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога, невролога, а якщо об’єктивно немає підстав вважати пацієнта хворим, а він продовжує скаржитись – варто направити його на прийом до психолога або психіатра.
